Свою історію евакуації Уляна Гачевська розказала редакції Евакуація.City.
Далі пряма мова героїні…
Життям до війни керувало радіо
Я була ведучою на радіо Люкс FM Львів, працювала кожного дня з 11:00 до 16:00 години. Моїм життям до війни керувало радіо. Коли почалась війна, я захворіла, наче на COVID-19, і взяла лікарняний. Війна додала такого емоційного стресу, що я ніяк не могла одужати. Довелось місяць пролежати в лікарні. Після лікування лікар порадив змінити те, що мене оточує, щоб було легше видужати. Адже хвороба не відпускала.
Я вирішила поїхати до дітей у Вроцлав. Як почалась війна, дочка Катя, поїхала туди до сина. Маркіян вже багато років там живе і працює. Тому я і вибрала це місто, жила разом з ними на орендованій квартирі.
Уляна Гачевська більше 20 років працювала на радіо
Мети і потреби шукати роботу в Польщі не було, але мені прийшло повідомлення про звільнення з радіо. Вже на 2 тиждень мого перебування в Польщі, я почала шукати роботу.
Думала, що можу робити найкраще
Я розпочала пошук роботи з того, що сіла і подумала, що я можу робити найкраще. Розуміла, що можу піти на заводи чи фабрики, але я ніколи не заробляла важкою фізичною працею.
Моя голова була моїм засобом заробітку грошей. Я трохи знала польську мову завдяки моїм друзям полякам. Ми часто переписувались, розмовляли по телефону, вони приїжджали у Львів. Загалом розуміла її на 100%, але розмовляла десь на 30-40%. Від цього і вирішила відштовхуватись.
Також довелось згадати, що 30 років тому, я закінчила педагогічне училище в Бродах. Моя перша освіта: вчителька початкових класів та музики. Маю червоний диплом. Невідомо, коли б я про нього загадала, якби не довелось шукати роботу в Польщі через війну.
Як виглядав пошук роботи: я почала ходити по школах Вроцлава і розмовляти з директорами, розповідати про себе. Довелось обійти 4 школи, з останньої мені зателефонували, запитали чи маю з собою диплом. Вже наступного дня чоловік переслав його автобусом. Далі потрібно було пройти медичне обстеження та перекласти документи. Так я стала помічник вчителя. Моя зарплата була 2 500 злотих (19 440 гривень), а я лише за квартиру платила 2 200 злотих (17 105 гривень). Цього було недостатньо для прожиття, тому я використовувала свої заощадження з України, але я любила сам процес навчання.
Треба було дуже багато чого повторити та вивчити
Навчальний процес виглядав так: я сідала біля учнів і тихо на вушко пояснювала те, що вчитель пояснював біля дошки. Так було дуже незручно працювати, адже в класі могло бути 5 дітей і всі сиділи окремо, тоді бігала від одного до іншого та намагалась пояснити і перекласти.
В мене були учні з 1 по 7 клас, в кожному була різна кількість дітей. Довелось працювати у дві зміни. Це 8-9 уроків на день.
Перша зміна починалась 0 7:00 ранку, а друга закінчувалась 16:15. Деколи я навіть могла помилитись автобусом, яким поверталась додому, настільки голова була спустошена.
Я перекладала все: хімію, фізику, географію, математику. Це вже терміни, тому вчила багато нових слів. Підготовка виглядала так: я звечора читала тему українською мовою, робила короткі нотатки українською та польською. На уроці пояснювала дітям українською, тоді вони переписували ще польською.
Коли вчителі оцінювали українських дітей, то завжди радились зі мною. Їм було важливо знати, як би я оцінила цього учня. І часто наші бачення про оцінку збігались. Взагалі всі вчителі та дирекція поставились до мене як до рідної дочки, сестри. Ми в гори їздили, на екскурсії різні ходили. Діти завжди бігли мене обнімати на перерві.
Був випадок, коли один з моїх учнів 3-класник Сашко назвав мене мамою, як робив завдання зі мною. Мені аж сльози на очі виступили. Тобто він в той момент якогось такого свого забуття, назвав мене мамою. Діти мене сприймали дуже близько.
Вони всі також були мені як рідні. Могли пожалітись на інших дітей, розказували, як проходять інші уроки, що нового вивчили.
Закінчився навчальний рік в школах Польщі закінчився 24 червня. Дирекція школи запропонувала мені залишитись та з вересня працювати в них асистенткою міжкультурних зв’язків між польськими та українськими дітьми, проте я дуже скучила за чоловіком, і вже 25 червня ввечері була у Львові, вдома.
Хочу далі вчитися
Після повернення в Україну я пішла в школу польської мови, щоб здати тест і оцінити свій рівень – зараз це B2.
Уляна Гачевська та її польський колега під час екскурсії з учнями
Після цього почала шукати роботу у Львові. Вирішила, що попробую себе тут в польській школі. Хочу далі вчитися, розвивати ті знання, які набула та допомагати дітям.
На початках працювала б в групі продовженого дня. В перший рік хотіла б увійти в колію шкільного навчання, бо 3 місяці практики в Польщі, це малий досвід. Проблема польських шкіл у Львові в тому, що від початку війни багато польських сімей виїхали до Польщі. Але можливо кілька годин для мене знайдеться.
Лише з вересня буде зрозуміло, скільки учнів продовжать навчання в Україні і скільки для них потрібно вчителів. Я не боюся складнощів, а навпаки хочу бути фахівцем у своїй справі.
Я з особливим теплом згадую своїх нових коліжанок Агнєжку, Касю, Елю і Камілу та директорку школи пані Ірену. Однозначно, завжди всіх буду рада бачити у себе в гостях у Львові. Вони часто мені пишуть, що також чекають на мене та приймуть переночувати у свої домівки.
3020
