Маленький українець – відвідувач свята
Скільки українців живе в Австрії
За офіційними даними Statistik Austria станом на перше січня 2016 року в Австрії проживало 9 659 людей з українським громадянством, ще кілька тисяч українців мають австрійське громадянство. Нині важко оцінити кількість жителів країни, які мають українське походження, адже з 1772 року міграція українців відбувалась кількома хвилями – це були студенти та втікачі від воєн.
Нині в Австрії діє кілька організацій, які обʼєднують українців, найдавнішу історію має перша українська церква за кордоном – церква святої Варвари у Відні. Довкола неї і донині гуртується багато українців, нині вона стала своєрідним хабом – тут збираються для спілкування, літературних вечорів, майстер-класів, культурних подій, на лекції та зустрічі.
Майстер-клас із писанкарства у церкві святої Варвари
Львівʼянка Анастасія Хацько приїхала до Відня у 2020 році на навчання. Нині вивчає економічні науки у Віденському університеті.
Анастасія Хацько
"Я маю багато друзів-українців тут. Я є членом кількох українських організацій у Відні, ходжу до церкви святої Варвари. Мені важливо спілкуватися з людьми, які мають такий же менталітет, схожі погляди і цілі. Я без проблем знайомлюсь і дружу з іноземцями, проте спілкуватись із рідними набагато приємніше. Я зібрала довкола себе тих людей, з якими мені комфортно, які підтримують мене, а я їх навзаєм", – розповіла дівчина.
Нині у Відні також проживає сімʼя Насті – вони приїхали після початку війни.
Як допомагають українськими переселенцям в Австрії
Від початку великої війни муніципалітети Австрії прийняли та забезпечили понад 70 тисяч людей з України. Їм допомагає і влада, і українці, які жили тут раніше.
Кожен українець може отримати "блакитну картку" – вона дає дозвіл на проживання в країні до 3-го березня 2023 року. Термін дії буде продовжено, якщо на той час ще існуватиме така потреба.
Для українців, які шукають прихистку у Австрії, передбачені спеціальні виплати та пільги. На місяць соцслужби виплачують до 260 євро (залежно від того, в якій землі проживає людина) дорослим, та до 145 євро дітям. Окремо виплачують допомогу на оренду квартири – до 330 євро на родину та до 165 євро, якщо людина сама.
Спеціальні організації також допомагають знайти безкоштовне або дешеве житло. Українці мають медичне страхування і право на безкоштовну медичну допомогу. Проїзд у громадському транспорті та проїзд на потягах по країні безкоштовний до кінця вересня. Українські діти мають право безкоштовно навчатись у державних школах та садочках, а студенти – навчатись в університетах. У деяких закладах скасували оплату за навчання для українських студентів, які навчалися там до війни.
Свій до свого по своє
Своїми співвітчизниками опікуються і низка українських організацій. Зокрема, Барбареум при церкві святої Варвари, Товариство української молоді в Австрії (ТУМА), Пласт та інші. Також утворилося і кілька нових, серед них молодіжна громадська організація "YOUkraine" (гуманітарна допомога), "Domivka".
Українці зібралися на мітинг у центрі Відня
Допомогою українцям на всіх напрямках займається громадська організація Unlimited Democracy. З перших днів війни члени організації, однодумці та волонтери збирають мітинги й демонстрації, проводять просвітницьку роботу серед австрійців, спілкуться з владою, збирають гуманітарку, кошти, передають медикаменти, турнікети, спорядження, координують людей, забезпечують їх їжею, одягом та житлом, допомагають адаптуватися. У співпраці з українським посольством у Австрії, церквою святої Варвари, ТУМА та іншими організаціями вони влаштовують різні заходи, де українці спілкуються, дізнаються нове та почуваться ніби вдома.
Перформанс біля собору святого Стефана у Відні. Волонтери Unlimited Democracy показали життя українців в окупації.
Familientag. Як зустрічаються українці в Австрії
4 серпня українці у Відні відсвяткували Familientag – День сімʼї. На площі волонтери Unlimited Democracy влаштували ігри та різноманітні майстер класи. Дітлахи вчилися виготовляти ляльку-мотанку, ліпити з глини, виготовляти орігамі-журавлика.
Діти-переселенці ліплять фігурки з глини під час святкування Дня сімʼї.
Відвідувачі насолоджувалися піснями у виконанні українських вокалістів. Охочі мали можливість скуштувати страви української кухні – борщ, сало, голубці, випічку та інше.
Святкування Дня сімʼї.
Площу прикрасили жовто-блакитними стрічками, влаштували фотозону із соняхами та соломою. Для дітей навіть встановили гірку, яку віддала австрійська бабуся, онуки якої вже дорослі. Українські пісні і веселий сміх дітей відчувалися як паралельний світ, у якому немає війни і страждань.
Частину площі займав благодійний ярмарок українських майстрів та художників. На захід також запросили і австрійців. Вони смакували українські страви та купували вироби.
Під час святкування діяв ярмарок з виробами українських майстрів
Художниця Ольга Мусіна раніше у Дніпрі вела театральний, вокальний гуртки та малювання. Нині ж, разом з трьома прийомними дітьми, намагається продовжувати свою діяльність в Австрії. Під час сімейного свята жінка продавала свої картини, щоб передати прибуток на ЗСУ.
Ольга Мусіна зі своїми картинами
Діти з березня ходили у місцеву школу у Нижній Австрії. Зараз ми переїхали до Відня і з вересня вони ходитимуть вже в нову. Також впродовж двох місяців ми відвідували курси німецької для початківців. Діти легко знаходять спільну мову як з австрійцями, так і з українцями, які живуть тут.
Я щаслива, що зараз тут проходить стільки українських заходів. Це ніби переносить тебе додому, в Україну. Рідна мова, обійми, спілкування – це так важливо і так приємно", – каже вона.
Повертатись додому до завершення війни жінка не планує.
Інна Романюк до Відня приїхала разом з чоловіком та донькою Златою. Розповіла, що приїхали не одразу, бо сподівалися на швидку перемогу:
Родина Романюків на святкуванні Дня сімʼї
"40 днів після початку війни ми лишалися вдома, в Хмельницьку. Дуже вірили, що це ненадовго, але потім обстріли мирних міст стали траплятися набагато частіше. Не хотіли передавати стрес дитині, але нехтувати повітряними тривогами не ризикували, особливо після прильотів неподалік. Оскільки я пересуваюсь на візку, раз у раз спускатись в безпечне місце було дуже важко. Репортаж з спотвореної рашистами Бучі став останнім аргументом, щоб поїхати".
Спочатку подружжя було впевнене – це не надовго. Але новини з України були невтішними, тож почали адаптуватися до життя в Австрії.
"Я проходжу онлайн курс німецької, – розповіла Інна. – Торік захистила дисертацію і мені сказали, що якщо я вивчу мову, то зможу бути корисною тут і викладати. Донька закінчила рік в українській школі, але тепер я стою перед вибором – шукати школу тут чи повертатись. Вона, звісно ж, хоче додому, там друзі і все їй звичне.
Ми з родиною намагаємось ходити на всі мітинги і зустрічі українців. Також відволікаємось від війни на культурних подіях, але не дуже виходить – очима ти бачиш красу, а серцем відчуваєш біль своїх співвітчизників.
Мене також не покидає почуття провини, бо мій чоловік тут зі мною. Я спілкуюсь з багатьма жінками і бачу, як важко їм і їхнім дітям, як сильно вони сумують за домом і татусями".
Ірина говорить – готові повернутись в будь-який момент, коли ситуація в Україні стане стабільною.
Родина Шинкаренків в перший день війни була в різних куточках планети – батьки були на Занзібарі, вперше – без дітей, які залишилися в Києві. Тетяна розповіла, що зустрітися їм вдалося лиш згодом:
Тетяна Шинкаренко з дітьми
"Дітей моя сестра з чоловіком в перший день війни перевезли в Закарпатську область. За якийсь час ми з великою кількістю пересадок дісталися Відня, куди нас запросили родичі. Після реєстрації в центрі біженців я поїхала в Україну і нарешті забрала дітей.
Нині наша сімʼя живе в квартирі, яку нам надали від уряду. Я вчу мову понад три місяці і планую вчити далі. На роботу поки не ходжу – залишаюся вдома з донькою. Старший син закінчив перший клас тут і вже з вересня піде до другого.
На курсах я познайомилась з іншими українцями, ми тепер як родина – допомагаємо, підтримуємо один одного.
Часто зустрічаю українців у різних куточках міста, знайомлюся. Я також намагаюся відвідувати всі заходи, де збираються українці. Я щаслива, що можу спілкуватись з ними, допомагати. І діти теж радіють, коли зустрічають однолітків-українців і граються з ними. Мені важливо, щоб вони за будь-яких обставин почувалися щасливими. Ми народжені не для війни".
Тетяна каже – разом з сімʼєю мріє повернутись додому і будувати майбутнє в Україні, тож з нетерпінням чекає кінця війни.
Ніхто, крім українців не зрозуміє краще біль українців
Очільниця Unlimited Democracy та співорганізаторка заходу Анна Паттерманн розповіла, що українці у Відні – її сімʼя та підтримка.
Анна Паттерманн на мітингу у Відні
"Я приїхала до Австрії у 2013 році, – каже Анна. – Тоді з метою швидкої інтеграції не дозволяла собі проводити час в українській громаді, поки не опанувала німецьку. Познайомилась з великою кількістю українців вже під час волонтерства та організації першого заходу для військових АТО, які були в Австрії на реабілітації. Українці Відня стали моєю сім’єю і тим, що мене психологічно тримає.
Коли у лютому розпочалась повномасштабна війна, перші дві години я була неначе паралізована. Потім ми почали збирати людей та організовувати пікет. Це поставило перед нами ціль і задало ритм. Після цього не було ні хвилини, коли б наше волонтерство зупинилося. Ми психологічно не могли побути вдома хоч кілька годин.
Я знаю, що ніхто, крім українців не зрозуміє краще біль українців. Ми повинні бути згуртованими і підтримувати один одного. Лише це й насправді тримає в такі важкі часи. Підтримка та мобілізація української спільноти важлива і для ментального здоров’я кожного з нас і політично для України. Адже якщо українці не виходять на мітинги і їм не болить доля України, то чому має боліти середньостатистичному австрійцю?"
Українці мітингують під штаб-квартирою ООН у Відні
Співорганізаторка Іванна Яцків у Австрії вже 15 років. Приїхала сюди на навчання після школи і залишилася працювати лікаркою.
Іванна Яцків з донькою
"У перші дні війни я почувалася безпорадною, але потім почала шукати шляхи, через які зможу допомогти. Почала "піднімати" контакти всіх своїх колег і шукати необхідні медикаменти, оскільки розуміла, що це буде необхідно в першу чергу. Згодом ми збирали медицину постійно і навіть організували склад, де зберігали все і передавали за запитами. Коли я почала займатись цим, мені стало легше – я вийшла з тієї чорної діри, мене відпустило. Зараз я поєдную роботу і волонтерство. Працюю урологинею в найбільшій лікарні в Нижній Австрії і дуже тішуся, коли до мене приходять українці і я можу їм допомогти і веду "за руку" до кінця лікування, бо розумію, як їм важливо чути рідну мову тут", – розповіла Іванна.
Руйнують стереотипи та показують велич України. Як українці впливають на життя австрійців
Нині ті, хто знайшов прихисток від російських ракет за кордоном – амбасадори України. Значна кількість українців у Австрії ставляться до цього амбасадорства серйозно. У Відні та інших містах Австрії регулярно проводять мітинги, марші, перфоманси, щоб закликати європейців допомагати і не бути байдужими, щоб показати нашу єдність і відданість.
Українці влаштували акцію в аеропорту Відня, щоб вшанувати памʼять загиблих пасажирів малазійського боїнга
Українці також беруть участь у культурному та соціальному житті в Австрії. Часто влаштовують спільні з австрійцями заходи – концерти, фестивалі, пікніки та дні дружби. Українські активісти доєдналися до Vienna Pride та до благодійних забігів. Кілька разів на знак подяки українці прибирали береги Дунаю.
Навзаєм проукраїнські австрійці підтримують українців на мітингах і пікетах. Проте слід розуміти, що Австрія – країна, яка дотримується нейтралітету, країна, яка залежна від російського газу і країна, у якій роками успішно діяла російська пропаганда. Вони мають сформовані стереотипи щодо українців та росіян і щоб їх змінити потрібно багато часу і зусиль. І українська діаспора успішно з цим працює.
3020
