Матеріал The Washington Post "How many Ukrainian refugees have been trafficked? We won’t know for years" адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity
Ще невідомо, які масштаби торгівлі людьми породила війна росії в Україні. Проте дослідження питання торгівлі людьми авторки статті Лаури А. Дін виявило, що деякі країни краще, ніж інші, підготовлені до допомоги та реабілітації жертв.
Стереотипи про жертв торгівлі людьми формують відповідну політику
Перші повідомлення про торгівлю українцями свідчать про те, що ці жертви не є типовими. За даними Управління ООН з наркотиків і злочинності, у всьому світі жінки та дівчата становлять 72% жертв торгівлі. Проте з 2015 року майже 50% ідентифікованих постраждалих з України – це чоловіки та хлопці.
Стереотипи щодо жертв торгівлі людьми можуть звести нанівець зусилля з надання їм допомоги.
Стереотип: чоловіки не можуть бути жертвами торгівлі людьми
Наприклад, деякі політики не визнають, що чоловіки можуть бути жертвами торгівлі людьми, і в цих країнах вимушені переселенці та інші чоловіки часто примусово безоплатно працюють в таких галузях, як будівництво та сільське господарство.
На думку авторки статті, є дві причини, чому політика боротьби з торгівлею людьми часто залишає поза увагою чоловіків. По-перше, антиміграційне ставлення спонукає розглядати чоловіків як економічних мігрантів, а не як можливих жертв торгівлі людьми. А по-друге, важливою проблемою політики є саме торгівля жінками для сексуальних цілей – багато людей вважають, що жінки-жертви більше заслуговують на державну допомогу, ніж чоловіки.
Стереотип: торговці людьми – це лише чоловіки
Інший стереотип, який ускладнює боротьбу з торгівлею людьми, є широко поширене переконання, що торговцями людьми є лише чоловіки. Звіти про війну в Україні часто попереджають про те, що на евакуйованих полюють чоловіки, але дослідження показують, що близько третини торгівців людьми у всьому світі – жінки. Попередження лише про сумнівних чоловіків на вокзалах може не підготувати людей до інших небезпек щодо торгівлі людьми.
Банер з попередженням про небезпеку та різні види торгівлі людьми, номером телефону гарячої лінії українською та латиською мовами на вході до Центру підтримки українців у Латвії Ризької міської ради
Політика України проти торгівлі людьми
У 1998 році Україна стала однією з перших країн у світі та першою в Євразії, яка прийняла будь-яку форму політики протидії торгівлі людьми – майже за два роки до того, як країни ООН завершили переговори та почали підписувати Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, широко відомий як Палермський протокол.
Країни, які межують з Україною, мають надзвичайно різну політику щодо торгівлі людьми. Наприклад, росія не пропонує реабілітаційних програм чи шелтерів для жертв-іноземців і часто звинувачує їх у порушеннях імміграційного законодавства. Білорусія використовує політику торгівлі людьми для спостереження та контролю за громадянами.
Угорщина не має механізму ідентифікації іноземних жертв, не перевіряє торгівлю людьми серед мігрантів і пропонує дуже обмежені послуги. Молдова навпаки має досить широку політику щодо торгівлі людьми, яка включає роботу соціальних служб із жертвами, тимчасове проживання в країні, захист свідків і можливість скасувати різні судимості для жертв, якщо доведено, що вони діяли під тиском. Для більш зрозумілої картинки: покарання за торгівлю дітьми в різних країнах Євразії варіюються від штрафу до 25 років позбавлення волі.
Це означає, що залежно від країни, українські переселенці можуть або не можуть отримати послуги щодо боротьби з торгівлею людьми, такі як юридичну допомогу, медичне обслуговування, захист свідків, право безпечного повернення та шелтери для всіх жертв – не лише жінок чи громадян країни.
Україна займає перше місце в Індексі авторки політики щодо торгівлі людьми – вона вимірює масштаби політики щодо торгівлі людьми з точки зору прав людини. Україна мала чотири типи політики щодо торгівлі людьми: національний план дій, національний закон, урядові постанови та включення до кримінального кодексу.
Волонтери роздають їжу та інші продукти евакуйованим українцям після прибуття на центральний залізничний вокзал Берлін; ілюстративне фото Фото: Bloomberg News
Війна звела нанівець зусилля України по боротьбі з торгівлею людьми
До війни Україна працювала над різними темами щодо торгівлі людьми та виконала всі свої зобов’язання за Палермським протоколом. Але війна загальмувала правозастосування. 4 березня український уряд надіслав генеральному секретарю ООН повідомлення, що він не може гарантувати повне виконання своїх зобов’язань за Палермським протоколом до відновлення територіальної цілісності України.
Висновок один: незалежно від того, наскільки всеохопною є політика країни проти торгівлі людьми, ведення війни та початок масштабного вимушеного переселення громадян може звести нанівець всі зусилля.
Дослідження авторки виявило подібні наслідки в Україні і в 2014 році, коли росія почала бойові дії на Донбасі та анексувала Крим. Цей етап війни був обмежений одним регіоном, але приблизно 2,5 мільйона людей у результаті переселились в інші регіони країни протягом перших двох років.
Зазвичай потрібен деякий час, аби виявити факт торгівлі людьми, тому що в експлуатації люди не мають можливості повідомити про свою проблему. Жертв торгівлі людьми можуть утримувати під вартою кілька тижнів, а іноді й років. Насправді багато жертв не усвідомлюють, що їх експлуатували, і потребують часу, щоб висловитися — особливо чоловіки, яких примушували до неоплачуваної праці.
Зареєстрована кількість жертв торгівлі людьми в Україні зменшилася з 932 у 2013 році до 742 у 2015 році, що є найнижчою кількістю ідентифікованих жертв з 2004 року. Це свідчить про те, що ідентифікація жертв після початку війни у 2014 році зайняла деякий час, хоч люди були переміщені переважно всередині країни.
Отже, наскільки багато зараз жертв торгівлі людьми?
Ймовірно, ми не дізнаємося про це ще багато років. Особливо, враховуючи, як українці розпорошилися по численних країнах. Багато жертв торгівлі людьми не знають, де шукати допомоги, особливо в незнайомих країнах. Життєво важливо мати механізми підвищення обізнаності, навчання та проводити якісні інформаційні кампанії.
У кінці свого дослідження авторка дійшла таких висновків: треба уникати стереотипів щодо жертв та мати широкий набір чітких законів проти торгівлі людьми: від притулків для всіх жертв до професійного навчання. Ефективне їхнє впровадження важливим, якщо країни хочуть запобігти торгівлі людьми під час війни та масового переміщення.
3020
