У циклі текстів "Евакуація.City" психотерапевтка та консультантка проєкту IPSO Care, Оксана Верховод, розповідає про найпоширеніші психологічні труднощі, з якими сьогодні зіштовхуються українці в нових реаліях після евакуації.
Що таке адаптація?
- "Не можу розвиватися за кордоном, бо думаю, що війна от-от закінчиться, і я повернуся. Але війна триває. І я стою на місці. Якесь замкнуте коло. Як бути?"
- "Чужа мова, культура, ментальність. Не зрозуміло, як інтегруватися в цей новий соціум. Та й чи потрібно, адже я все-одно хочу додому?";
- "Загалом, мені подобається за кордоном, бачу тут для себе можливості й перспективи. І ніби вже адаптувалася. Але відчуваю себе ніби зрадницею. Адже всі говорять, що хочуть додому й треба хотіти повернутися. А мені нікуди й немає до кого. Але почуття провини не дає спокою";
- "Важко спілкуватися з європейцями про війну. Вони ніби й хочуть нас зрозуміти, поспівчувати. Але не можуть. Бо їм не знайомий цей досвід. Вони не бачили війни. Вони не відчували її".
Це лише частина тих запитів, з якими сьогодні звертаються українки, які перебувають за кордоном. Паралельно з переживаннями щодо війни в Україні, вони шукають в собі сили та можливості продовжувати жити, розвиватися, працювати, адаптуватися до нового соціокультурного середовища. Та можуть зіштовхнутися із певними труднощами в цьому процесі. Якими саме та як допомогти собі їх подолати?
Давайте для початку визначимо, що таке адаптація. І чи усім вона потрібна? Чи є правильною думка: якщо я зібралася повертатися, то ніяка адаптація мені за кордоном не потрібна?
Адаптація - це певний процес, що триває певний час після переміщення в нове місце проживання та покликаний впоратися зі стресом від зміни, втрат та дати можливість забезпечити (пристосувати) свій спосіб життя до нових умов.
Із визначення ми можемо бачити, що адаптація виконує дві важливі функції:
- пережити стрес від змін;
- знайти для себе способи та ресурси для життя в нових умовах.
Мені дуже подобається фраза в цьому визначенні "пристосувати СВІЙ СПОСІБ ЖИТТЯ до нових умов". Я бачу в цьому позицію авторства. Не пристосувати себе до нових умов, не пристосуватися до нової реальності, де ми ніби одразу потрапляємо в позицію жертви, яка залежна від дійсності, в яку вона потрапляє.
А знайти для себе можливості, ресурси та опори, щоб у нових умовах мати змогу реалізовувати своє життя.
Входження в нове соціальне середовище, підтримка контакту та стосунків з минулим соціальним оточенням, вивчення мови та культури нової країни, спроби зрозуміти ментальність та прийняти насправді є лише інструментами адаптації. Й не обов’язково все це має бути присутнім, щоб успішно адаптуватися.
Які психологічні труднощі можуть виникати під час адаптації
Культуральний шок
Це почуття виникає від розгубленості, як бути з тією новою реальністю, в якій опинилася людина. Закономірно може виникати дискомфорт від того, що ми спостерігаємо відмінності й не завжди розуміємо, що за ними стоїть або яка в них логіка. Для прикладу, у Німеччині в українців досі викликає купу емоцій незліченна кількість листів, яка надходить від державних установ. І саме звичайною, а не електронною поштою. Або, як в Італії українці досі звикають до відкритості місцевих на вулиці, що здається милою, але перебільшеною.
І оскільки для мозку це не зрозуміло, не знайомо, це нове викликає відчуття загрози, потребує додаткових зусиль для співіснування, активізується спротив.
Посилює цей дискомфорт ще й відчуття, ніби ми зобов'язані адаптуватися, бо якщо цього не зробити, не виживемо, будемо не прийняті. Це додає напруги.
Щоб допомогти собі пережити культуральний шок, можна спробувати подивитися на ці відмінності з дослідницької позиції, позиції інтересу:
- про що ця особливість?
- на цьому вона базується?
- що передувало її виникненню?
- які соціальні або історичні умови?
І пам’ятайте: вам не потрібно переймати чи інтегрувати те, що вам не відгукується. Ми можемо співіснувати на рівні “Ми Ок, Вони Ок”, і цього достатньо.
Порівняння
Порівняння, в якому нова країна знову і знову програє рідному дому, Батьківщині. Це нормально. Система оцінювання потрібна нам, щоб теж подбати про свою психологічну безпеку.
З одного боку це дає нам ряд переваг: можливість відчути гордість за свою країну, нашу значимість, відмітити досягнення та помітити особливості, які здавалися нам звичними.
Але може бути в цьому процесі й прихована сторона, яка може ускладнити процес адаптації. Відторгнення країни, її культури та особливостей.
Ми можемо забрати в себе можливість побачити те, що в цій культурі, країні є особливим та унікальним. І що насправді може нам імпонувати та відкрити нові джерела можливостей, ресурсів.
Те, що можна зробити для балансу - запитати себе: “А є те, що мені подобається тут? Без порівняння та конкурсу? Чи є тут те, що перегукується з моїми особистісними цінностями? Що саме?”
Відчуття залежності та невизначеності щодо майбутнього
У багатьох країнах українцям, які рятувалися від війни, сьогодні надається допомога в адаптації - створені державні чи громадські програми соціальної та економічної підтримки. Це є з одного боку і цінною зовнішньою опорою, а і з іншого - наші громадяни зіштовхуються з рядом переживань:
- що така підтримка накладає обмеження (наприклад, про виїзд з країни, вибір місця свого проживання), створюючи відчуття залежності;
- це дає можливість на певний час розслабитися, але як дамоклів меч висить питання: "А що робити далі? Рано чи пізно це закінчиться, як бути і діяти?"
Переселенці часто переживають культурний шок
У цій ситуації, я би порадила звернути увагу, яку позицію ви тут займаєте: пасивну – рухатися за течією, час від часу посилюючи свою тривогу, чи активну - розгляд актуальної ситуації, розуміння, що вам потрібно та як вам хотілось би, пошук можливостей та ресурсів, які допоможуть це реалізувати? У вас є сили, щоб забезпечити свій спосіб життя у нових умовах, а не пристосовуватися до них та миритися з тим, що є.
Як мінімум зробіть невелике дослідження, давши відповіді на запитання:
- що мені потрібно, щоб відчувати себе більш-менше визначено?
- на що я не можу погодитися? що для мене занадто?
- без чого я не уявляю свого життя?
- щоб мати те, що я хочу, що мені потрібно зробити?
- які ресурси в мене вже наявні?
- які ресурси та можливості я бачу довкола? як я можу ними скористатися?
- яких ресурсів я поки що не бачу, але вони потрібні мені? де я можу їх знайти, здобути, створити?
Сум за рідним, близьким, знайомим, що властиве нашій культурі, соціуму, середовищу
Простими словами "туга за домом", відчуття, що "те чи інше постійно тягне повернутися вже сьогодні".
Це нормально. Не намагайтеся подавити свої почуття та своє бажання повернутися додому. Сумувати за тим, що для вас цінне - нормально. Дайте місце своїм почуттям. Знайдіть час та місце, де можете розміститися зі своїм сумом. Можливо, слухаючи українські пісні? Чи створюючи щось руками? Згадуючи та відзначаючи те, за чим особливо сумуєте?
А також подумайте – як ви можете зберегти те цінне та важливе для вас, що є в нашій культурі? Готувати українські страви? Зустрічатися з співгромаданями? Підтримувати та реалізовувати наші звичаї та традиції?
Фахівці стверджують, що найбільш оптимальною стратегією адаптації є модель, коли можна певною мірою зберегти власну національну ідентичність, культуру і при цьому бути невід’ємним і корисним суб’єктом нового соціуму.
Загалом, важливо, ще відмітити, що адаптація - не є лінійним процесом. Вчені пропонують розглядати процес адаптації хвилеподібно, що включає ряд етапів, кожен з яких має свої характерні переживання:
- Етап №1: оптимістичні очікування з надією на майбутнє;
- Етап №2: зростання рівня напруги від впливу нового середовища, накопичення розчарувань, може супроводжуватися зниженим настроєм, апатією (відсутністю бажання щось робити);
- Етап №3: посилення відчуття безпорадності, часом відчуття відчаю та безсилля, можуть виникати психосоматичні розлади, загострення хронічних захворювань;
- Етап №4: поява оптимістичних поглядів та станів, пошук своїх стратегій та способів впоратися з новими викликами, поява відчуття задоволеності від нових здобутків, повернення до опори на внутрішні ресурси (це можуть бути віра, цілі, цінності, навички самопідтримки, стрес-менеджмент - вміння знімати напругу) та додавання опори на нові здобуті зовнішні ресурси (нове оточення, робота, місце навчання тощо).
- Етап №5: етап реалізації напрацьованих стратегій та способів, відчуття все більшої інтегрованості та завершення адаптації.
Звісно, кожен з етапів включає в себе ряд питань та складнощів, які можна і потрібно брати до уваги та вирішувати. Для цього важливо бути чутливими до себе, турботливими та пам’ятати, що у вас є сили впоратися з новими викликами!
Де отримати психологічну допомогу
А якщо ви їх поки що не відчуваєте, ви можете звернутися за підтримкою. І я радо запрошую вас на безоплатні консультації в рамках проєкту підтримки українців від міжнародної психосоціальної організації IPSO.
У межах проєкту ви можете отримати від 5 до 8 консультацій.
Записатися на консультацію можна:
- через сайт;
- через мобільний додаток IPSO Care (код ваучера - ipso4ukraine)
На якому б етапі адаптації ви зараз не перебували й з якими труднощами не зіштовхувалися, вам не обов’язково справлятися з цим самостійно. Розділити з кимось свої складнощі – це крок підтримки для себе в процесі адаптації.
3019
