Матеріал NPR "Ukrainian refugees feel surprisingly at home in Brazil's "Little Ukraine" скорочено та адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
Відкриття бізнесу у Бразилії
Лариса Москвичова щойно закінчила найбільше замовлення. 360 горішків (печива у формі волоського горіха – ред.), з начинкою doce de leite, карамелізованим згущеним молоком, яке асоціюється з Латинською Америкою, але також використовується в Україні. Спекла їх за чотири дні.
Рецепт солодощів, який жінка привезла з України, припав до душі мешканцям Прудентополісу. Це містечко на півдні Бразилії, куди вона евакуювалася з трьома доньками – 22-річною Анастасією, 14-річною Софією і 6-річною Русланою. Чоловік Лариси мусив залишитися вдома, як і інші українські чоловіки віком від 18 до 60 років.
Лариса Московичова з трьома доньками переїхали з України до Бразилії
Лариса не очікувала, що замовлень буде так багато. Сьогодні вона готує гречаний хліб, а завтра – чергову порцію горішків. Найближчими днями буде робити яблучні пироги, медовики, вареники та знову горішки.
Замішуючи тісто для останнього буханця хліба та кладучи його у форму, вона розповідає про нову подругу Андрею Бурко Блей, яка має синів-ровесників її двох молодших дочок.
Лариса Московичова пече горішки після евакуації до Прудентополісу
Дві жінки познайомилися на початку червня. Андрея – одна з багатьох уродженок містечка, які вивчили українську раніше за португальську. Її прадіди 116 років тому емігрували з України до Прудентополісу. Бразильське місто назване на честь колишнього президента Бразилії, а тепер відоме як "маленька Україна".
У цьому несподіваному осередку української культури знайшли прихисток вісім родин, які врятувалися від війни завдяки всесвітній мережі євангельських церков.
Репетиція українсько-бразильського ансамблю народного танцю, заснованого у 1958 році Автор: Габріела Портільо для NPR
Евакуація з Харкова до "маленької України"
Кілька місяців тому 14-річна Софія та її родина не могли уявити, що втратять дах над головою і гарячу їжу. Коли з неба над Харковом, де вони жили, почали падати бомби, родина тиждень ховалася в кімнаті Анастасії – там не було вікон. Коли бомби знищили школу неподалік, вони спустилися до підвалу. Місця було обмаль, тому не могли навіть лягти.
Українська зима була надто суворою, і після двох днів за температури до -30°С Лариса зрозуміла, що їм потрібно їхати.
Анастасія показує зруйнований росіянами Харків
"Мені довелося залишити домівку. Це все, що ми мали. У нас було півгодини, щоб спакувати валізи. Я думала лише про моїх дівчаток. Я зібрала всі їхні речі та зовсім забула про свої", – пригадує українка.
Автомобілем вони доїхали до Полтави. Подорож, що зазвичай триває не більше двох годин, затягнулася до двадцяти – все через масову евакуацію населення.
Під час поїздки зателефонувала подруга Анастасії та порадила зв’язатися з пастором з Полтави. Він був із церкви "Слова і Життя" – тієї самої, яку родина відвідувала у Харкові. Чоловік приєднався до Global Kingdom Partnership Network, групи євангельських пасторів, які шукали прихисток для українців у всьому світу.
Через кілька днів він надіслав повідомлення у WhatsApp із запитанням, хто хоче поїхати до Бразилії. Реакція Лариси була миттєвою.
Але віра в те, що Бог веде її, і сон, у якому вона летіла над океаном, змусили її змінити думку. Перш ніж сісти на літак до Бразилії, родина проїхала Львів, Варшаву та Франкфурт.
Коли вона вперше приїхала до Сан-Паулу зі своїми дівчатами – поїздка була оплачена церквою – Лариса навіть не підозрювала, що опиниться в Прудентополісі. Вони тиждень жили на церковній фермі поблизу Куритиби (адміністративний центр штата Параба – ред.), перш ніж пастор Віталій Аршулік з Першої баптистської церкви Прудентополіса та член Global Kingdom Partnership Network, поселив їх в умебльовану квартиру.
Окрім цього протягом року церква допомагає родинам, які приїхали до Прудентополіса та сусідніх міст, відновити психічне здоров’я, вивчити мову, знайти роботу та виділяє гроші для оплати рахунків, включно з орендою.
Пастор Віталій Аршулік допоміг прихистити у Прудентополісі вісім українських родин
"Ми щасливі, що можемо допомогти, можемо зробити щось для наших українських братів і сестер", – каже пастор, який приїхав до Бразилії з дружиною та дітьми п’ять років тому, щоб очолити місцеву баптистську церкву.
Нова домівка дуже нагадує Україну
Лариса та її доньки здивувалися, коли побачили у Прудентополісі традиційні дерев’яні українські хати, церкви з куполами, вишивку, писанки та почули українську мову, якою володіють 52 000 жителів міста.
"Ніколи не думала, що в Бразилії люди розмовлятимуть українською, – каже Анастасія. – Це диво".
Українські народні танці та писанки у Бразилії
Українська у Прудентополісі дещо відрізняється від тієї, якою розмовляють в Україні сьогодні – це давніша версія мови, яку привезли до міста понад 100 років тому й ніколи не змінювали.
Познайомившись із Андреєю та її чоловіком Пауло родина відчула себе в безпеці. Лариса та Андрея швидко подружилися. Андрея почала відвозити Руслану та Софію до школи, а Пауло допомогав розкрутити пекарський бізнес Лариси. До приїзду в Бразилію мама трьох дітей мала власний онлайн-магазин іграшок і бізнес із продажу папуг.
Коли Пауло помітив, що Софія, найтихіша в сім’ї та завзята художниця, має чохол для телефону з картиною Вінсента Ван Гога "Зоряна ніч", він подарував їй свій світшот із копією картини.
"У них великі серця, – каже Анастасія. – В Україні у нас не було таких друзів. Вони дуже турботливі".
Андрея Бурко Блей, що має українське коріння, та евакуйована харків’янка Лариса Московичова познайомилися в червні
Андрея та Пауло зізнаються, що отримали більше, ніж віддали.
"Я не уявляла, що ми матимемо таку культурну, емоційну та духовну близькість", – каже Андрея про відносини з сім’єю Лариси.
Лариса стоїть біля чорної кам’яної стійки на кухні, посипаючи горішки цукровою пудрою. Вона ніколи не думала, що відвідає Бразилію, але нині починає почуватися як вдома.
3025
