Психологічна підтримка 23 вересня 2022 13:08

Ми стали чужими: чи можна завершувати стосунки під час війни?

З евакуацією в українців змінється ставлення до стосунків

Колаж Евакуація.City

Потрібно продовжувати жити разом заради дітей, страшно залишитися наодинці, не хочу відчувати провину… Війна змусила багатьох евакуйованих за кордон українок переомислити ставлення до власних стосунків. Але чи доречно розривати їх під час війни, коли всім і без того важко?

Про психологічні труднощі переселенців і допомогу у циклі текстів для Евакуація.City розповідає психотерапевтка та консультантка проєкту IPSO Care Оксана Верховод.

психолог Психотерапевтка Оксана ВерховодАвтор: Фейсбук-сторінка Оксани

Зміни у ставленні до стосунків через евакуацію

"Хочу завершити стосунки. Але ж війна? І так усім важко…" – сьогодні це один з найпоширеніших запитів на моїх консультаціях. З війною і евакуацією багато українських жінок відкрили для себе, що мають зовсім не ті стосунки, які хотіли б, що їхні сім’ї досі трималися на певних ілюзіях:

в стосунках все окей і так, як має бути,
потрібно продовжувати жити разом заради дітей,
варто зберігати стосунки заради того, щоб не залишитися самотніми.

Але тепер усе ніби оголилося, стало ясним та прозорим. З від'їздом за кордон дехто з цих жінок навіть відчув полегшення: "Це може дивно звучить, – говорить мені одна з відвідувачок, – але, я зовсім не скучаю за чоловіком. Мені навіть стало легше без нього. Я видихнула. Він хороша людина. І дітей наших дуже любить. Але ми чужі".

"Ми чужі", "Виявляється, нас нічого не об’єднувало, окрім побуту та дітей", "Ми продовжуємо спілкуватися, я розповідаю, як діти, і на тому все, немає у нас інших тем для розмов", "Я не хочу бути з цією людиною" – раптом усвідомили жінки після евакуації за кордон.

Після цього усвідомлення настає шок та розчарування, а далі – почуття провини, яке дуже нам властиве в цілому, а в контексті війни актуалізувалося ще більше.

Цінність сім’ї і українці

Чому ми відчуваємо провину? Бо насправді у нас, українців, цінність сім’ї є однією з провідних. Довкола сім’ї культивувалося, підтримувалося та передається з покоління в покоління багато установок та ідей:

бути разом і в горі, і в радості,
хоч якийсь чоловік має бути поряд,
коли жінка сама, їй ще гірше, ніж у нещасливому шлюбі,
коли приходить біда, потрібно триматися разом.

Коли ми починаємо відчувати щось інше, що йде всупереч цим правилам, з’являється почуття провини, як покарання за порушення.

Та чи є це правило про реальність цієї конкретної жінки, яка хоче завершити стосунки? В цей час у її житті може траплятися різне, наприклад:

чоловік знову і знову здійснює психологічне насильство (тисне, не бере до уваги її думки, почуття, бажання, обмежує коло її спілкування, контролює);
вона пригадує, як намагалася завжди взяти роботу понад норму, бо, і сама не знає чому, не хотіла з ним проводити час вдома;
вона дуже хотіла дітей, справжню сім’ю, але за десять років шлюбу все не знайшлося вдалого часу для цього, і тепер вона нарешті усвідомила, що справа була зовсім не в часі та їхній зайнятості;
він давно говорив, що не має почуттів до неї, декілька разів йшов з сім’ї, а потім повертався, бо так звичніше та простіше;
вони прожили разом більше п’яти років, вона дуже хотіла одружитися з ним, будувати спільні плани на майбутнє, досягати разом цілей, але для нього це щоразу було не на часі;
вона намагалася його змінити, показати, що довкола багато можливостей для розвитку, він погоджувався та завжди було якесь "але".

На превеликий жаль, це лише маленька частина історій, які звучать. І вони про реальність, за якою багато болю.

І цьому болю нібито немає зараз місця. Бо є установки, як має жити, відчувати та діяти жінка, яка у шлюбі. Бо є війна, в якій (нібито!) потрібно триматися сім’ї, бо сам не виживеш. Бо усім зараз важко, і якщо сказати чоловікові, що хочеш розлучитися, то станеш неодмінно "зрадницею" та "егоїсткою", тому що лишаєш його у такий непростий час, завдаючи йому страждань.

Як зрозуміти, яке рішення правильне?

На сесіях з жінками, які прийшли розібратися у стосунках, ми дуже багато говоримо про те, якою є реальність кожної з них, які її потреби, цінності, можливості.

Жінка, яка приймає рішення про долю своїх стосунків, може зробити це й самостійно – з різних позицій та контекстів. Наприклад, не лише з позиції того, як це оцінить соціум та оточення. А й з позиції себе, як людини, яка хоче бути щасливою і має на це право.

Подивитися не лише з контексту "зараз війна, усім важко", а й з контексту досвіду та історії ваших стосунків:

що проходила та проходить ваша пара?
ваша ідея про можливе розставання з’явилася лише зараз чи ви зустрічалися з нею раніше?
чи розділяє ваш партнер ваш дискомфорт у стосунках? Чи приймає він його?
чи є у вас відчуття, що партнер вас чує і слухає?
чи готові ви ще щось зробити для збереження ваших стосунків? Чи хочете ви цього?

Погляд з іншого боку, контексту, відповіді на запитання вище допоможуть вам побачити вашу ситуацію глибше. І я сподіваюсь, дадуть можливість зменшити почуття провини та наблизитись до рішення, яке ви приймаєте зараз.

Наприкінець хочу додати, що ніхто не може вам зараз радити, яке рішення краще прийняти. І я, як консультантка і психологиня теж ніколи не дам відповіді на запитання: "Мені розлучатися з ним, чи ні?" Ніхто інший, краще за вас, не знає, якою є ваша історія, що ви відчуваєте та з чим маєте справу у своїх стосунках.

Але я точно можу сказати: якщо вам здається, що щось не так, швидше за все, вам не здається. Якщо вас щось бентежить, хвилює, не задовольняє, то якісь ваші потреби точно не реалізуються в цих стосунках.

Можна визнати, що є щось, що вас не влаштовує у стосунках. Можна розібратися, як би вам хотілось інакше. Можна взяти час, щоб більше прислухатися до себе в цій ситуації, зрозуміти себе краще. Можна говорити, обговорювати, шукати підтримку для вашої пари, пробувати вибудовувати стосунки інакше.

Але також можна діяти, якщо ви вже відчуваєте готовність. Можна обирати себе та своє право на щастя. Боятися осуду з боку оточення – це нормально, але при цьому треба чути себе, свої потреби й пам’ятати, що у вас є сили впоратися й пройти через цей досвід!