Редакція Евакуація.City поспілкувалася з переселенцями та розповідає, якими іноземці бачать українців та як наші земляки адаптовуються в нових країнах.
Міграційна криза у Європі
Міграційна криза у Європі почалася ще у 2015 році. Військові конфлікти у країнах Близького Сходу та Африки спричинили хвилю міграції, зокрема і нелегальної, до держав Європейського Союзу та Шенгенської зони. Більшість мігрантів прямували вглиб Європи морським шляхом через Балканські країни, зокрема Албанію, Грецію, а також країни Південної Європи – Італію та Іспанію. За даними ОНН, наприкінці 2016 року понад 5 мільйонів біженців та мігрантів із Сирії, Іраку, Афганістану та інших країн змогли дістатися берегів Європи.
За підрахунками Євростату, у 2015 році понад 1.2 мільйона людей подали заявки на прихисток у країнах ЄС. Цей показник перевищував торішній удвічі. Найбільше біженців прибувало із Сирії, Іраку, Афганістану та Косово.
Цьогоріч через повномасштабне вторгнення Росії до числа вимушених переселенців додалися українці.
Українці на кордоні з Європою
Велика війна в Україні змусила уряд ЄС оперативно врегулювати міграційне питання, ухвалити необхідні рішення, аби українці мали правові підстави залишатися у межах ЄС на період війни. Як пишуть на сайті Управління верховного комісара ООН, від початку агресії перетнули кордон понад 7.6 мільйонів українців. Однак не всі з них залишилися за кордоном, дехто повернувся додому.
Також країни ЄС відразу запровадили безкоштовний проїзд у громадському транспорті та залізниці, аби новоприбулі мали змогу дібратися до потрібного міста чи країни і надають матеріальну допомогу, розселяють у готелі або ж спеціально облаштовані місця, сприяють адаптації через безкоштовні курси з вивчення місцевої мови.
Країни поза ЄС теж долучилися до допомоги. Велика Британія розробила програми спонсорства, за якими українці можуть проживати 6 місяців у спонсора, працювати, навчатися, отримувати медичну допомогу та виплати з безробіття. Водночас дозвіл на проживання у Сполученому Королівстві надається на три роки. Подібна програма існує і в Канаді та США.
Українці очима іноземців
"Українці повністю змінили портрет біженця у світі" – таку думку висловив британець на заході з нагоди Івана Купала, що організували новоприбулі українці. Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Марина Ткаченко, українка, яка наприкінці квітня з сином приїхала до Британії за програмою спонсорства.
За словами жінки, захід у Брайтоні організували, аби познайомити тутешніх жителів з українською культурою та подякувати британцям за теплу зустріч. Сама ж Марина прийшла на свято з варениками, під час куштування яких британець поділився думками про новоприбулих з України. Він розповів, що ті, хто рятуються від війни та інших лих є навантаженням на систему, їх слід годувати, одягати, вони переважно не працюють і не знають мови. На його думку, українці не сидять на місці, заявляють про свою громаду, вчать мову, йдуть працювати, волонтерять. Тож чоловік вважає українців гідним прикладом для наслідування.
Схоже ставлення до українців і в Італії. Про це розповіла Юлія Ведмеденко, яка з 15-річним сином та шестирічною донькою виїхала з Черкас. Жінка каже, що італійці сприймають новоприбулих українців по-іншому, аніж біженців з інших країн:
"Це можна логічно пояснити. Ми теж європейці, тому ми їм ближчі. Ми схожі культурно. Я не зустрічала людей, які б негативно ставилися до нас. У перші дні бачила сльози на очах місцевих і дуже красномовні погляди. На курсах італійської у нас в групі було багато українців, які в себе вдома працювали на керівних посадах".
Жінка з іншими українками організовує зустрічі для італійців, де знайомить більше з українською культурою, розповідає про війну.
"В Італії дуже багато перекрученої інформації, яку подає телевізор, вони не знають всієї правди. Росія роками вкладала багато грошей у те, щоби дискредитувати нашу державу, показати її як країну третього світу. Деякі місцеві політики десятиліттями сидять на російській голці, просуваючи наративи, вигідні Кремлю. До того ж брак англійської заважає їм черпати новини з інших незалежних джерел. Тому одна сусідка запитала мене, чи дійсно ми не хочемо бачити президентом Путіна у своїй державі. Ми маємо працювати над своїм іміджем у Європі, доносити до світу правду", – ділиться роздумами Юлія.
Юлія Ведмеденко
Вдома вона мала компанію у сфері медичного туризму, яка допомагала іноземцям лікуватися в Україні. Спочатку жінка з дітьми поїхала до батьків під Черкаси, згодом до Варшави, а 10 березня приїхала до Італії. Враховуючи, що англійську тут знають далеко не всі, жінка вирішила вивчати італійську, водночас продовжує працювати онлайн.
Про ставлення до українців у Литві розповів евакуйований з Херсона Євген Малюк. За його словами, місцеві агресію не проявляють, однак деякі ставляться відсторонено. Таких меншість. Більшість прихильні до українців, прагнуть дізнатися про те, що відбувається, з перших вуст, намагаються допомогти:
"Ми вдячні одній литовській сім'ї, яка пішла назустріч і не вимагала, як інші, відразу депозит за два-три місяці. Ми сплатили лише за місяць оренди та заселилися. Коли отримали першу зарплату, то сплатили депозит за один місяць. Вони без нашого прохання привезли новіші меблі, аби замінити старі. Загалом були дуже привітними до нас".
Як українці шукають роботу та облаштовуються за кордоном
Позитивне ставлення до українців за кордоном не безпідставне. Новоприбулі намагаються адаптуватися в новій країні: вчать місцеву мову, шукають роботу та намагаються самостійно орендувати житло. Так у Польщі легально працюють 400 тисяч новоприбулих українців. У Великій Британії за опитуванням Офісу Національної статистики (Office for National Statistics) знайшли роботу 42% українців. Дані були зібрані з 20 липня до 4 серпня 2022 року. До того ж, близько 37% респондентів зазначили, що мають достатньо грошей, щоб утримувати себе протягом наступних трьох місяців.
Наприклад, Євген Малюк до початку великої війни жив у Херсоні, він добрався до Литви через окупований Крим. Чоловік працював адвокатом і разом з братом мав власний бізнес у Херсоні – невеличку кав'ярню типу "кава з собою".
За словами співрозмовника, на початку серпня окупанти вдерлися до офісних приміщень мережі магазинів, які були клієнтами Євгена, а також до його власного офісу та складських приміщень.
Євген Малюк (праворуч) з іншим волонтером випікав хліб в окупованому Херсоні
"Вони повідомили, що тепер тут все належить їм. Так само й відібрали й міні кав’ярню. Враховуючи остаточну втрату роботи, ухвалив рішення покинути окуповане місто", - пояснює Євген.
У Литві Євген зареєструвався в міграційному центрі. Тимчасово зупинився в знайомих, згодом почав самостійно шукати житло. Через 5 днів після приїзду чоловікові вдалося влаштуватися на завод пакувальником меблів.
Викладачка англійської з Києва Анна Курбанова евакуювалася з сім’єю до Тернополя, а згодом поїхала до Відня.
"Ми отримали 200 євро допомоги на людину. Жити на ці гроші було скрутно. До початку червня я залишилася у Відні. Моя онлайн-робота закінчилася у травні. В Австрії були не дуже раді українцям, які викладатимуть англійську. Вони хотіли бачити викладачів, для яких англійська є рідною мовою. Через це я почала розглядати англомовні країни. Я мусила підтримувати сім'ю", – ділиться першими труднощами в новій країні Анна.
Анна Курбанова
Дівчина полетіла до Ірландії, яка на той час вже скасувала візовий режим для українців.
"Я пробіглася по мовних школах, роздавала своє резюме. Мене одразу взяли на роботу. Мої сертифікати та дипломи допомогли мені швидко знайти місце праці. Тут я викладаю з 9 до 17, маю вільні вихідні – для мене це щастя, яке не мала тривалий час. Усе так добре склалося", – піднесено розповідає новоприбула українка.
Анна знайшла квартиру у Дубліні за тиждень, попри шалений попит на житло. До цього дівчина жила у хостелі.
"Я приїхала у вдалий момент, коли школи набирали викладачів на літні курси. Мені дуже поталанило, я вдячна Ірландії", – підсумовує свій досвід українка.
3020
