Редакція Евакуація.City відвідала Центр сучасної культури у Дніпрі і поспілкувалася про його проєкти з командою та переселенцями.
Як працює Центр сучасної культури у Дніпрі
Центр сучасної культури у Дніпрі (DCCC) працює у місті з 2019 року. До повномасштабного вторгнення команда Центру займалася проєктами у сфері культури, урбаністики, сучасного мистецтва та неформальної освіти. Тут проходили фестивалі, виставки, концерти, освітні програми.
Після 24-го лютого він став соціально-гуманітарним хабом. В історичній будівлі оселились волонтерські проєкти, які допомагають переселенцям продуктами, речами, юридично та психологічно. А команда із людей, яка раніше займалась культурними заходами, продовжила робити те, що вміє найкраще, але вже і для нових жителів міста.
Українська мова під музику з платівок
До високої стелі лунає музика. З тільки-но розкритої платівки програвач дістає звуки. Їх вперше чують ці десять людей, які згуртувались у маленькій кімнатці.
Розмовний клуб української у Центрі сучасної культури у Дніпрі
"Ця платівка – особлива. Я її замовляв, не знаючи, що на ній записано", – говорить співзасновник "Дніпровської митцівні Module" та музичних лейблів Dnipropop та Abstract Beats Євген Гончаров. Він прийшов розповісти про своє захоплення – колекціонування платівок.
Естафету розмови перехоплює дизайнерка Анна Зуєва, яка говорить про антикваріат у побуті.
"Де межа використання вінтажних речей у побуті?", – питає кураторка розмовного клубу української Оля Василець. Слухачі дискутують про те, що краще: купувати нове або користуватись антикваріатом.
"Це не заняття з мови, коли сидиш із блокнотом та записуєш, куди ставити наголос або як будувати складнопідрядні речення. Тут ми спілкуємось", – говорить Оля Василець. Вона з квітня піклується про те, щоб людей, які говорять у Дніпрі українською, ставало більше.
Євген Гончаров та Оля Василець
Заняття проводять раз на тиждень, щосуботи. Обов’язково обирають теми, на які можна поговорити всім. "Це може бути транспорт або життя у селі чи місті. Ми маємо говорити про те, з чим стикаємось щодня або за що непокоїмось. Тому що приходять люди різних професій, різного віку з різним бекграундом. Обираю теми, що зачеплять кожного", – говорить Оля.
Найзручніше коли збираються близько десяти людей. Тоді розмови максимально нагадують чаювання між друзями та знайомими, аніж класичне заняття з української. Серед учасників приходять і переселенці, їм дуже раді у клубі, говорить Оля Василець:
"Ми не акцентуємо увагу на тому, що людина переїхала у Дніпро через війну. Можливо вона не хоче про це говорити. Але у цій невеличкій спільноті можна знайти собі нових знайомих та набратися хоробрості, щоб потім і у побуті перейти на українську".
Заняття з цукром на ком’юніті кухні
Поки в одній кімнатці люди гуртуються навколо української, у сусідній – готують наступний захід. Довгий стіл, на якому вже стоять тарілки із горіхами, у центрі – плитка. Близько 20 людей всідаються на стільці та починають лупати плоди на маленькі шматочки.
Ком’юніті кухня у Центрі сучасної культури
Сьогодні горіхи готуватимуть у цукрі. Найменша учасниця 4-річна Стефанія під наглядом мами порається з їжею. Але ця справа швидко набридає дівчинці, тож вона починає бігати між учасниками та через скло кімнати загравати із батьком, який спостерігає за приготуванням.
"У дочки інтереси змінюються кожні 20 секунд. Якщо ми вдвох будемо готувати, то вона щось рознесе", – розповідає Андрій Чернишов, посміхаючись, як його донька притислась носом до дверей.
Андрій, його дружина Ганна, 4-річна Стефанія та ще троє старших діток із Сєверодонецька. У Дніпро родина перебралась у березні, бо залишатись у рідному місті під постійними обстрілами вже не могли. З лютого цілодобово жили в укритті.
Андрій – вчитель історії, дружина Ганна – початкових класів та англійської мови. Попри війну, інші умови життя та нове місто, вони відчувають потребу приділяти час самовдосконаленню та розвитку. Тим більше – занурення у нову справу відволікає від подій сьогодення.
Ганна Клочко з донькою
"Я вже був на дискусії про долю мономіст після війни. Це було цікаво. Дружині ж подобається щось робити руками, тому вона вже вдруге прийшла на ком’юніті кухню", – розповідає Андрій.
Це один із нових напрямків соціального хабу на базі центру. Люди збираються разом та готують, а кураторка Діана Халілова розповідає цікаві факти зі світу кулінарії. Усього запланували дев’ять таких воркшопів, це – третій.
"На першій зустрічі ми влаштували повноцінний обід. У тата власний город, тому я принесла кошик домашніх овочів та фруктів. Мені було важливо поділитись продуктами, які вирощує моя родина", – говорить Діана Халілова.
Діана Халілова під час готування горіхів
Перше заняття було присвячене хлібу та зерну. Учасники разом із Діаною готували єгипетський хліб фатір, додатково кураторка розповідала їм про всі етапи укладання важливої для України "Зернової угоди". Дівчина живе в Одесі, тому була свідком того, як розгортались усі події навколо вивезення врожаю до інших країн.
Друге заняття присвятили солі, розповідає Діана Халілова. "У нас немає конкретних воркшопів з приготування страв. Теми – це базові продукти, які ми споживаємо щодня". Мистецтво використання солі опановували завдяки лимонам – їх пересипали спеціями та засолили у банки.
Дружина Андрія, Ганна Клочко, сміється: лимони слід було витримувати протягом місяця, але не дочекались: через два тижні відкрили, щоб скуштувати. "Смачно та незвично. Піде до риби, картоплі" – говорить Ганна. Жінці цікаво спостерігати за приготуванням нових для неї рецептів.
Готові горіхи у цукрі
"Уроки провела, потім – група подовженого дня, після – вечірні розмови з батьками. Не вистачає часу знаходити нові страви в інтернеті. Вдома готую щось більш класичне – картоплю, котлети, тому нові рецепти запам’ятовую", – каже Ганна.
Рецепт горіхів простий: їх дроблять, потім обсмажують у цукрі та формують на шматочки. Запах теплої карамелі шириться приміщенням. Усі відвідувачі забирають згортки з цукерками. Ганна допомагає пакувати їх та перев’язувати ниткою. Один пакуночок вона одразу передає своєму чоловікові Андрію.
Воркшоп з мозаїки
Під запах карамелі вже у сусідньому приміщенні готують ще один воркшоп. Струнка жінка пересуває столи, заносить купу деталей – все для заходу. У воді від картонних заготівель відколупує маленькі різнокольорові шматочки – частинки майбутніх мозаїк. Анна Маслова, адміністраторка Центру сучасної культури, знаходить лише кілька хвилин для спілкування, коли відвідувачі заходу вже поринули у нову для себе тему – мистецтво мозаїки.
Підготовка до воркшопу
"Теоретичну частину читає Тетяна Журій. Вона по зуму розповідає про спадок української мозаїки, її відновлення, формування урбаністичного простору навколо цієї техніки. А Олена Кіслих – майстриня, запрошена для нас із Києва, – проведе сам воркшоп. Триватиме він два дні, щоб вже завтра учасники могли забрати свої роботи", – говорить Анна Маслова.
До мозаїки були воркшопи з діджеїнгу, графіки та філдрекордингу. Анна згадує, як учасники останнього бігали будівлею та записували різні звуки – наприклад, грюкання дверима. Так у відвідувачів виходили свої аудіотвори. Адміністраторка Центру сучасної культури з посміхом говорить, що їй теж хотілось би спробувати себе у ролі мисткині, та поки на це зовсім немає часу, бо роботи дуже багато.
Анна Маслова
На кожен воркшоп – великий ажіотаж. Кількість місць обмежена та зайняти одне із них – завдання не з простих. Це підтверджує й Анна Сегеда, яка записалась на захід не з першого разу. Дівчина сім місяців тому переїхала із Харкова до Дніпра. І весь цей час у неї та її друзів зберігається єдине бажання – при будь-якій можливості повернутись у рідне місце. Але через ворожі обстріли це поки неможливо, тому щоб себе розвантажити, Анна знаходить собі заняття.
"Я вже була у всіх культурних закладах Дніпра, які зараз працюють: у музеях, театрах та на виставках. Для мене культура та творчість – невід’ємні моменти, які тримають на плаву", – говорить Анна.
Щоб не залишити собі часу сумувати, усі заходи Анна планувала заздалегідь. Помічала їх просто у календарі – "Сьогодні йдемо на набережну" або ще кудись. Бажання відвідати центр сучасної культури з’явилось ще до вимушеної евакуації до Дніпра.
"Я чула про цей центр у Дніпрі давно. Знаю, що це один із найкращих подібних закладів в Україні. Мені хотілось побачити саму споруду та ліпнину у ній, а вже потім обов’язково відвідати заходи", – розповідає Анна.
Нині, говорить дівчина, багато хто недооцінює культуру та її вплив на людей: "Українці, які кажуть, що це не на часі, не пробували відвідувати такі заходи. Зануреність у них допомагає переживати все, що зараз відбувається. Я завжди приходжу за однією емоцією та станом – сфокусуватись на якійсь справі у певній атмосфері. Тут та зараз – найголовніше".
Праця на культурно-освітньому фронті
Нині у соціальному хабі Центру сучасної культури у Дніпрі працюють 8 напрямків, – розповідає керівник ГО "Культура Медіальна" та співзасновник DCCC Андрій Палаш. Це різні тематичні воркшопи, ком’юніті кухня, розмовний клуб з української, дискусійна та освітня програми з мистецтва для дітей, подкаст про культуру в умовах війни ПОМІЖ, покази кіно та благодійні музичні заходи.
Нині приблизно 20-25 відсотків відвідувачів DCCC – це переселенці. Їх залучають через соцмережі та волонтерські проєкти. Команді важливо, щоб люди, які рятуються від війни, долучались до всіх заходів, бо хочуть піклуватись про них та їхній психологічний стан.
Андрій Палаш
"Я розумію, що деяким людям – як місцевим, так і переселенцям – не до цього. Жити в умовах війни – важко. Але ми даємо можливість відволіктись. Наприклад, на дитячі події часто приводять дітей переселенців. Малечі потрібно займатись та розвиватись, а дорослі у цей час можуть вирішувати свої побутові питання", – розповідає Андрій Палаш.
Ці напрямки роботи DCCC фінансуються USAID. Зараз це основний міжнародний донор. Але команда Центру постійно подається на різні гранти, щоб була можливість працювати й далі. Загалом робота в умовах бойових дій – абсолютно новий досвід.
Програма для дітей від Артсвіт
"Зараз складно планувати надовго, тому що ситуація постійно змінюється. Ми повинні швидко реагувати на всі події. Коли були прильоти, частину заходів скасували, бо збирати людей в одному місці – не найкраща ідея. Зараз вся наша команда – дуже гнучка", – говорить Андрій Палаш.
Працювати попри все, що відбувається навколо – план Центру сучасної культури: "Завдання ворога – намагатись нас деморалізувати, щоб українці нічого не робили, опустивши руки. Як би не намагались нас здолати чи захопити, ми продовжуємо свою роботу. Це знак для всіх: росії, наших міжнародних донорів, колег та інших українців, що ми тримаємось та робимо все те, що робили до війни".
У Центрі сучасної культури вже думають про те, що буде після перемоги України. Андрій Палаш прогнозує: закінчення війни стане сплеском розвитку культури в Україні, як це було після 2014-го року. З’являться нові проєкти та ініціативи – і це дуже добре. Бо це говорить про те, що наша культура – сильніша за будь-якого ворога.
Якщо хочете відвідати заходи і майстер-класи, анонси подій Центру сучасної культури у Дніпрі шукайте за посиланням.
3025
