Редація Евакуація.City відвідала переселенців у Львові та показує, як живуть люди у фотоісторії.
Ігор
Ігор зі своєю дружиною та сестрою виїхали з Сєвєродонецька наприкінці березня. На той час місто було під щільним вогнем артилерії окупантів, навколо горіли будинки, гинули люди. Ігор зі своїми близькими просто прийшов на вокзал та сів у перший поїзд, що стояв на колії.
Так вони втрьох опинилися у Львові. На початку весни евакуйованих розселяли по спортзалах шкіл та університетів, але через грижу хребта такий варіант для Ігоря був неприйнятний. "З підлоги я б просто не зміг підвестися. Мені треба було щось з ліжком", – каже переселенець.
Врешті вони оселилися в кімнаті покинутого гуртожитку на околиці Сихівського району. Вісім років дев’ятиповерхова будівля стояла занедбаною, тож переселенцям за допомогою благодійників та донорів доводиться підіймати її фактично з руїн.
Сьогодні цей гуртожиток нагадує автономну спільноту, яка тримається разом завдяки підтримці благодійних організацій та готовності самих мешканців допомагати один одному. За професією Ігор програміст. Фірма, де він працював у Сєвєродонецьку, швидше за все припинила своє існування назавжди.
Нещодавно завдяки колегам з Києва Ігор отримав ноутбук і зараз шукає дистанційну роботу, проте наміру в майбутньому полишити гуртожиток він не має. Орендувати житло зараз занадто дорого, вважає чоловік.
Ірина
Ірина мешкає у модульному містечку біля Стрийського парку разом з чоловіком та 88-річною мамою. Коли в їх рідному Сєвєродонецьку почалися бойові дії, сім’я переховувалась у підвалі, потім намагалася врятуватися на заміській дачі. Без газу, світла та води, але у відносній безпеці.
Так тривало якийсь час, поки чоловік Ірини не отримав осколкове поранення ніг під час походу за водою. Тоді вирішили, що потрібно їхати. Спочатку родина мешкала у спортзалі львівської Політехніки, згодом перебралася до модульного містечка.
На сьогодні у Львові існує три містечка, в яких мешкає близько тисячі людей. Навесні таке розв’язання житлової проблеми виглядало досить вдалим. Багато переселенців змогли переїхати зі спортзалів та отримати власний куток. Але в холодний період з’явились проблеми: душ і умивальники в іншому приміщенні, холод, конденсат.
Оксана
Оксана жила в Маріуполі з того часу, як вийшла заміж. З чоловіком мала будинок недалеко від Азовсталі. Війна позбавила її рідного дому і можливості побачити чоловіка. Її коханий, один з оборонців Маріуполя, досі перебуває в полоні. Оксана разом з 87-річним батьком вибиралася з міста під обстрілами на попутних машинах. У Львові вони мешкають в модульному містечку на Сихові з самого його відкриття.
Містечко зазвичай складається з кількох блоків. На кожен блок передбачені душові кабіни й санвузли, а от кухня і пральня на всіх одна. Стандартна житлова кімната – це два двоярусних ліжка та одна шафа для зберігання речей. Насправді цього достатньо, бо особистих речей у переселенців небагато. Модуль трохи нагадує каюту або купе. Мабуть, саме тому Оксана каже – "Ми живемо наче на вокзалі в очікуванні поїзда додому".
Оксана все життя пропрацювала на будівництві, тому про недоліки модульного житла каже з професійним розумінням. "Коли стало холодно та пішли дощі, всередині кімнат почав утворюватися конденсат, вода стала буквально текти по стінах. Вона є всюди, на дверях, вікнах, підлозі. Витирання не допоможе: ти витер, а воно знову тече. Від вологи на матрацах і білизні з’являється грибок. Модулі просто не розраховані на використання у холодну пору року", – розповідає жінка. Зараз вона працює у квітковому магазині, але це поки що не приносить суттєвого доходу, тож альтернативи модульному містечку у неї немає.
Наприкінці листопада у Львові почалося зведення нового модульного містечка зимового типу. Воно має вмістити всіх мешканців трьох містечок що вже існують. Тож близько тисячі переселенців незабаром отримають більш комфортне, але знову тимчасове житло.
3025
