Наша діаспорянка в Італії та журналістка українського медіа в Римі Маріанна Сороневич розповіла редакції Евакуація.сіті, як живуть українці на Апеннінському півострові.
З Дрогобича до Італії
Маріанна Сороневич родом з Дрогобича. Уже близько двадцяти років жінка живе в Італії. В 90-х Маріанна вийшла зі стін львівського університету, отримала диплом про вищу освіту – і опинилась перед перспективою безробіття.
"Я приїхала в Італію, коли Україна переживала велику економічну кризу – кінець дев’яностих, початок двохтисячних. В той час не було перспективи для працевлаштування вдома, і я вирішила на дуже короткий час поїхати в Італію і заробити грошей на прожиття", – розповідає Маріанна.
У 2020 році італійська влада оголосила масову легалізацію емігрантів: робітників зі сфери домашніх послуг, які працюють у сім’ях (доглядальниці, прибиральниці, няні), та людей, задіяних в сільськогосподарськогому секторі (збирачі врожаю на полях).
За італійською державною статистикою, близько 240 тисяч вихідців з України мають дозвіл на проживання в Італії (permesso di soggiorno). Скільки людей досі працюють напів легально, маючи короткострокові туристичні візи, порахувати дуже складно.
Українських заробітчан в Італії досить складно порахувати - адже не всі з них мають легальний статус в країні
"Тоді я бралась за будь-яку, яку мені пропонували. На той час я не знала італійської, тому працювала доглядальницею, домашньою працівницею, нянею. Тільки з часом вивчила мову.
Я отримала освіту в Україні, тому така робота мене не задовільняла. Шукала всі можливі шляхи, щоб реалізувати себе – і це привело мене в журналістику", – згадує Маріанна.
Українці в Італії: невидима громада, видимий вклад
На одному з місцевих діаспорянських концертів дівчина випадково натрапила на журналістів "Української газети в Італії" – і запропонувала написати для них кілька матеріалів.
"Я читала багато статей з України про українських заробітчан, як їх тоді називали. І ці статті не відповідали дійсності. Нас звинувачували в тому, що ми покинули своїх дітей, поїхали за "довгим євро". Для мене це стало стимулом розповідати про проблеми, які мали наші жінки в Італії.
Маріанна вирішила, що буде правдиво описувати проблеми українських жінок в Італії
Діаспора є недооціненою. Наші жінки їхали працювати, щоб рятувати своїх дітей. Дуже було боляче українкам, коли їх сприймали негативно, їхню жертву особистим життям. Коли ти виїжджаєш за кордон і працюєш в умовах, які не відповідають твоїм звичкам чи освіті, це є жертва", – розповідає журналістка.
Маріанна говорить, що дуже добре собі уявляє своїх читачів.
"Це до недавнього часу були на 90 відсотків жінки-заробітчанки, середній вік – 45 років. А зараз, після початку повномасштабного вторгнення, читач змінився. В Італію приїхали молоді жінки. Люди, які шукають можливості вижити, тому що в новому середовищі дуже складно зорієнтуватись без знання мови. Навіть якщо знати англійську – це не допомагає в Італії", – говорить Маріанна.
Без знання італійської в країні дуже важко. Навіть з англійською
Журналістка говорить – в основному українські жінки зайняті у сфері домашнього господарства: догляд за літніми людьми і за дітьми, прибирання у квартирах.
"Громада майже повністю складається з жінок, серед яких є досить багато освічених людей, які не мирились зі зміною соціального становища. І ця любов до України, бажання розповісти в Італії про дім багатьох змусила засновувати асоціації, організовувати культурні заходи. Але українська громада не мала фінансування ні від Києва, ні від Риму.
Загалом в Італії українців називали невидимою громадою. Це були люди, які створюють великий вклад в соціальну сферу Італії, і не створюють проблем. Зараз ситуація помінялась кардинально – після повномасштабного вторгнення. Наш прапор, наші кольори можна зустріти на вулицях кожного італійського міста", – говорить Маріанна.
Невидима українська громада в Італії стала дуже видимою
Лютий: ушанки Берлусконі, шатро біля святої Софії та мітинги
Після 24 лютого діаспора активно взялась допомагати переселенцям: одні українці в Італії запустили лінію волонтерських перекладів, інші – безкоштовні огляди стоматологів. Маріанна розповідає: кожен робив те, що вміє найкраще.
"В церкві Святої Софії у Римі відразу зробили величезне шатро розміром, як цирковий намет. Там було повне коло гуманітарної допомоги, з усіма речами першої потреби", – згадує жінка.
При соборі Святої Софії у Римі зібрали тонни гуманітарної допомоги в Україну
Переселенці переважно їхали до родичів – діаспоряни приймали людей масово, доки італійська державна система повільно намагалась зрозуміти, що тепер робити з таким напливом українців.
Діаспоряни почали маніфестації в усіх містах Італії: люди виходили на мітинги від Риму до Флоренції, протестуючи проти російського вторгнення.
"Італія завжди була проросійською країною. Вже сама постать Берлусконі, його дружби з Путіним – це не просто дружба двох політиків, а дружба персональна. Коли вони обмінювались подарунками, поширювали фотографії, де сидять обоє в ушанках і випивають водку.
Берлусконі і путін - старі друзі
Ідея великої культурної росії в Італії культивувалась довгий час. Тому в перші дні війни Італія скам'яніла – вона не сподівалась таких політичних кроків від москви. Тут почали засуджувати цю війну тільки коли італійський політикум узгодив свою позицію з Європейським союзом. Тоді італійські ЗМІ зайняли проукраїнську позицію.
Нова прем'єр-міністерка Мелоні не змістила позиції, і сказала, що підтримуватиме Україну так само, як і попередній уряд. Але ми тут, з Італії, бачимо, що здіймаються антиукраїнські політичні погляди. В камуфльованій формі. Натискають на відмову передати зброю Україні, зняття санкцій, б’ють на підвищення цін в супермаркетах, бо в Італії вони піднялись практично на все", – пояснює Маріанна.
Журналістка пояснює: суспільство, яке дуже довго було під російською пропагандою, складно перелаштовується на допомогу Україні.
Святий Престол і велике розчарування
Розчаруванням української громади в Італії стала позиція Папи Римського.
"Ще до початку повномасштабної війни більшість емігрантів до Італії були греко-католиками. В Італії дуже велика сітка греко-католицьких церков, священники їздять на відправу у різні міста. Тому ми з великою увагою ставимось до заяв Папи", – говорить Маріанна.
Перед цьогорічним Великоднем Святий престол анонсував, що на традиційній хресній дорозі навколо Колізею українка та росіянка символічно нестимуть спільний хрест.
Хресна хода у Римі цьогоріч
"Хвиля протестів змусила Папу пом'якшити цей виступ – вони не анулювали сам перфоманс, але принаймні змінили його. Жінки не говорили вже ніякого тексту, а просто мовчки несли хрест.
Але заяви, які робив папа після смерті Дугіної у Москві є набагато гіршими, ніж цей хрест. Набагато жорстокішими відносно нас. Життя Дугіної несе набагато меншу вагу, ніж тисячі смертей в Україні. Згадувати тільки Дугіну, а українців загальною фразою – це неморально, здається", – говорить Маріанна.
На початку листопада з Франциском зустрівся глава української греко-католицької церкви Святослав Шевчук. Він подарував понтифіку осколок від російської міни, яка в березні знищила фасад храму УГКЦ в Ірпені на Київщині.
Осколок російської міни, яку глава УГКЦ подарував Папі Римському
Раніше папа приймав дружин захисників Азовсталі, відвідував хворих українських дітей у лікарнях Рима. Така непослідовність виглядає дивно, проте в українських діаспорян склалась своя позиція.
"Треба розуміти: Папа – це політик, очільник Святого Престолу, держави з тисячолітньою історією дипломатії. Не варто його сприймати лише як духовну особу. І він людина, він може помилятись", – пояснює Маріанна.
Залишатися українцями
Зараз українська діаспора продовжує підтримувати переселенців в Італії.
"Коли в країну приїжджають жінки, що потребують захисту, вони потенційно можуть стати жертвами торговців людьми чи злочинного світу. Я наразі працюю з такими жінками, пояснюю їм про їхні права і можливості в Італії", – розповідає журналістка.
Маріанна каже, що де б не була, залишається українкою
Маріанна каже – незалежно від того, як довго вона живе в Італії, вона залишається українкою.
"Неможливо відмовитись від свого коріння. Я зберегла український акцент, він мені нагадує весь час, що я з України. Ми є частиною громади: святкуємо українські свята – як релігійні, так і державні. Ми живемо Україною. І відмовлятись від свого походження нерозумно", – говорить жінка.
3020
