Журналістка Евакуація.City відвідала "Станцію Уж", поспілкувалася із засновниками та акторами і розповідає про прийняття війни через арттерапію і адаптацію переселенців до життя на новому місті.
"Станція Уж": артпростір
Коли у 2014 році росія анексувала український Крим та окупувала частину територій на сході України, тисячі людей з Донецької та Луганської областей були змушені покидати свої домівки й шукати прихистку у вільних українських містах. Так у Харкові народилася потужна волонтерська організація "Станція Харків", яка й понині допомагає постраждалим від війни українцям.
Вісім років по тому, у лютому 2022 року, знову тисячі людей із прифронтових областей вимушено залишали свої домівки у пошуках відносної безпеки на заході країни. Так в Ужгороді народилася "Станція Уж"
"Станція Уж" – творче об’єднання акторів-плейбекерів, переважно з Харкова, які не лише познайомили місто з культурою й естетикою плейбек-театру (різновид театру-імпровізації, – ред.), але й заснували в місті артпростір із однойменною назвою.
Артпростір "Станція Уж" діє в Ужгороді від літа 2022 року. Він є базою для репетицій колективу плейбекерів, які евакуювалися. Крім того, тут проводять різноманітні активності для психологічної підтримки і зниження рівня тривожності та стресу. Наприклад, контактна імпровізація, співоче коло, жіноче коло, дихальні техніки, музичні майстер-класи, заняття за системою цигун.
У момент, коли ми прийшли на зустріч із акторами-плейбекерами, в центрі саме тривало заняття для підлітків у рамках проєкту "Підлітковий хаб".
Вхід в артпростір – наче вхід у Нарнію, лише замість шафи тут – гараж: прочиняєш його двері і бачиш за ними подвір’я, яким ідеш під розвішаними на переплетіннях мотузок різнобарвними прапорцями. На вхідних дверях самої будівлі простору – оголошення про збір матеріалів для виготовлення окопних свічок. При вході вас попросять зняти взуття і запропонують капці: ви прийшли у затишок, і вам тут раді.
Артпростір "Станція Уж"
У приміщенні, де триває заняття з підлітками (сьогодні це скетчінг та виступ плейбек-театру) на стінах розвішані дитячі малюнки. Це – виставка робіт дітей із Умані "Темні справи", яку привезла в Ужгород кризова психологиня та художниця-ілюстраторка Владислава Євсєєва.
Малюнки, з яких утворили експозицію, уманські діти створювали в період суцільного блеакауту після масованих обстрілів росії в жовтні. Вони змальовували та описували свої почуття. Тоді це було для них елементом арттерапії та емоційного розвантаження, розповіла Владислава Євсеєва.
Тепер цю виставку вона привезла в Ужгород, аби розповісти історії уманських підлітків їх ужгородським одноліткам та спонукати їх показувати вже власні історії, аби вивільнити емоції, стабілізувати ментальний та психологічний стан, на який так чи інакше впливає війна.
Владислава Євсеєва
Тим часом у головній залі артпростору проходить вистава плейбек-театру для підлітків: діти оповідають ситуації, що їх хвилюють – актори імпровізовано відтворюють їх у коротких театральних замальовках, "повертаючи" ці історії глядачам у залі. Це дає змогу усім присутнім "прожити" розказану історію, поглянути на неї зі сторони, відрефлексувати, і якщо плачеться – то й виплакати. Бо життєві історії, які доводиться грати плейбекерам, з огляду на війну тепер часто трагічні, тому вивільняють сльози.
"Станція Уж": плейбек-театр
До появи в Ужгороді колективу плейбекерів місто не те щоб зовсім не знало про плейбек-театр, але ця форма імпровізаційного мистецтва була невідома широкому загалу. Тому перші виступи та майстер-класи "Станції Уж", в яку "вливалися" актори з різних міст України, що евакуйовувались в Ужгород, стали для багатьох ужгородців новим відкриттям.
Плейбек-театр – це різновид імпровізаційного мистецтва, який не передбачає чітко визначених ролей і прописаної заздалегідь сюжетної лінії. Виступи театру творяться безпосередньо на місці та з залученням глядачів: кожна з коротких вистав імпровізовано будується на розказаних із залу історіях. До початку широкомасштабного вторгнення росії плейбек-театр активно розвивався у великих містах України. Але велика війна зруйнувала чимало вже сформованих театрів, змусивши акторів виїжджати з обстрілюваних міст.
Лідерка плейбек-театру "Станція Уж", психологиня Наталія Шевченко розповідає, що актори колективу приїжджали в Ужгород всі в різний час і не змовляючись, а вже потім на місці шукали, чи немає в місті "своїх".
Тим більше, що їхати було куди: один із членів харківського плейбек-театру та співзазновник IT-компанії Dysnix Даніель Яворович винайняв будинок в місті ще до 24 лютого, адже приїхавши в місто по робочих справах. А з початком повномасштабної війни відкрив двері цього будинку для колег-акторів, які рятувалися від небезпеки.
Наталія Шевченко
До харківських плейбекерів, які першими знаходили одне одного в Ужгороді після прибуття, згодом доєднувалися їх колеги по мистецтву з інших міст, як от, наприклад, з Одеси чи Дніпра.
"Загалом в Україні існує достатньо велика та дружня спільнота українських плейбек-акторів. До початку повномасштабного вторгнення ми і так часто перетиналися з кимось на навчальних курсах для акторів, на фестивалях чи на онлайн-перформансах, які проводили навіть в період пандемії. Плюс, у нас існують професійні загальні чати в соцмережах, зокрема, й для координації плейбекерів. Тож коли приїхала в Ужгород, я прочитала, що тут є хтось із наших, так і знайшла їх", – розповідає Анастасія Карандашова з Одеси.
Анастасія Карандашова
"Для мене визначальним для прийняття рішення приїхати в Ужгород стала саме присутність в місті колег і однодумців. Ми з родиною після евакуації спочатку жили в Яремче, адже, покидаючи Харків, їхали не "куди", а "звідки" – від вибухів і війни.
Опинились на Івано-Франківщині, жили в Яремче у школі, адаптованій під шелтер. З дівчатами в Ужгороді підтримували зв'язок, і я запропонувала їм приїхати, щоб виступити для людей у шелтері. Це була весна, перший наш виступ з початку повномасштабного вторгнення. Цей виступ довів, що такі заходи в цей час – дуже актуальні й помічні. Після виступу з Яремче я вже поїхала з плейбекерами в Ужгород, аби бути поруч", – згадує харків’янка Світлана Маслова.
Після першого виступу в колективі почали міркувати, чим можуть бути корисними і як можуть допомогти іншим та собі. Вирішили робити те, що вміють найкраще – грати плейбек, перші репетиції проводили у будинку, де жили. Символічно й співзвучно до харківської волонтерської організації цей будинок-прихисток назвали "Станція Уж". Тож коли постало питання, як найменувати створений у нових обставинах театральний плейбек-колектив, який об’єднав акторів із різних театрів, вирішили, що він так само буде "Станцією Уж".
Згодом після перших репетицій були перші вистави та майстер-класи для переселенців: участь у волонтерському проєкті громадської організації "Щасливі діти", спрямованому на підтримку волонтерів; поїздки з виставами для людей з України у Польщі та Литві.
Все це для багатьох із колективу – паралельно з основною роботою: частина плейбекерів працюють психологами та психотерапевтами, в тому числі у мобільній бригаді Міжнародної благодійної організації "Дитячі Містечка Україна", хтось – займається вебрайтингом та лікарняною клоунадою.
З огляду на активну діяльність, яку за короткий час розгорнули плейбекери в Ужгороді, колектив почав шукати приміщення, яке б могло стати місцем для постійних репетицій та організовуваних заходів. Влітку 2022 року знайшли підходяще, винайняти та облаштувати його фінансово допомогла вже згадувана харківська IT-компанія Dysnix. Відтак вирішили: приміщення слугуватиме майданчиком для об’єднання – і перетворили його функціонально на артпростір.
"І наш будинок, який прихистив нас, коли ми виїжджали з наших міст, і плейбек-театр, і тепер артпростір – це все "Станція Уж". Зараз "Станція Уж" – це простір об’єднання, основною метою якого є інтеграція евакуйованих людей у місцеву громаду, а також переживання та прийняття досвіду війни через арттерапевтичні практики. Тут ми репетируємо і граємо вистави, тут проводяться відновлювальні групові творчі заходи, кінопокази, музичні джеми, за запитом наші психологи займаються також з дітками індивідуально", – розповідає Наталія Шевченко.
"Станція Уж": сьогодення і майбутнє
За понад 10 місяців діяльності в Ужгороді крізь плейбекерів пройшли тисячі історій травмованих війною людей. Актори – люди, які зазвичай відчувають усе глибше і об’ємніше. Тож як справлятися з безкінечними історіями людських трагедій, аби не надломитися, не поранитись об них і не згоріти від болю? В цьому, серед іншого, і полягає мистецтво плейбеку, кажуть актори: не розчинятися в розказаних глядачами історіях, дозволити цим історіям "ожити", але не приміряти їх на себе.
"Важливо не "провалюватися" в історію, вміти виставляти кордони. Це не значить, що не буває моментів, що тебе "розносить", трапляється всяке. Особливо зараз, коли ми всі травмовані. Зрештою, серед основних правил безпеки – твоє право відмовитися грати історію, якщо ти відчуваєш, що не "витягнеш" її психологічно. Ти просто виходиш із сесії, і всі все розуміють", – каже Анастасія Карандашова.
Виступ театру на "Станції Уж"
Правильно грати плейбек актори навчаються на спеціальних курсах майстерності. І в "Станції Уж" вже запускають курс майстер-класів для дорослих з навчання плейбеку. Зокрема, й для того, аби розвивати і поширювати плейбек безпосередньо в Ужгороді.
Наталія Шевченко каже, що у міській спільноті є велика потреба, щоби грати плейбек, тоді як можливості присутніх у місті акторів – не безмежні. Тим більше, що вони зазвичай постійно задіяні у мистецьких заходах та проєктах: минулий рік закривали участю у виставці "Харків – Залізобетон" та перформансом до Всеукраїнської акції "16 днів проти насильства". Новий, 2023-ій розпочали зі втілення грантового проєкту "Підлітковий хаб" за підтримки Міжнародної гуманітарної організації "Людина в біді Словацька Республіка".
Частина плейбекерів, які тимчасово проживали в Ужгороді в евакуації, повернулись додому. Хтось – досі "курсує" між рідними містами й тиловим Ужгородом, то приїжджаючи, то від’їжджаючи. На "постійній основі" з початку повномасштабного вторгнення в обласному центрі залишається кістяк театру у складі 5 учасниць, на вистави й майстер-класи до них для музичного супроводу долучаються запрошені музиканти.
Кажуть: в побутовому плані до життя в новому місті адаптувалися, його ритм і звичаї відчули. Втім, усі вони мріють колись нарешті повернутися додому. Обов’язково хочуть залишити Ужгороду і плейбек-театр як явище, і створений артпростір "Станція Уж" – аби він і надалі міг бути місцем зустрічі для розради, натхнення та світлих практик для всіх, хто цього потребуватиме.
3020
