Як волонтери евакуюють тіла загиблих українських героїв розповіла Новинарня.
"На щиті"
Олегові Рєпному – 54 роки. З них понад 30 – водійський стаж. До повномасштабного вторгнення Олег жив за кордоном і мав власний бізнес.
З лютого 2022 чоловік курсує Україною вантажівкою з рефрижератором в межах проєкту ЗСУ "На щиті" (колишня "Евакуація 200"). Чоловік доправляє загиблих героїв додому. Для поховання.
Під час різдвяного рейсу "на щиті" повертаються 14 українських героїв. Серед них одна дівчина. Маршрут – 1 300 кілометрів.
Дніпро. Олег та аварія "Тисячолітнього Сокола"
Олег забирає загиблих героїв у двох моргах Дніпра.
Щоб отримати тіла, водій дає санітарам список номерів, якими позначають загиблих. Процес забирає досить багато часу: на кожного потрібно близько 20-30 хвилин для виписки документів та реєстрації в журналах і перепису особистих речей.
Волонтер Олег Рєпной
Свою машину Олег назвав "Сокіл тисячолітній", як Millennium Falcon у "Зоряних війнах" – обидві конструкції понад усе любили ламатись. "Сокіл" на рейс виїжджати не хотів – за ці десять місяців машина вже наїздила понад 150 тисяч кілометрів.
У Дніпровському бюро судово-медичної експертизи фургон Олега застає технічна проблема.
Дощ попередніх днів і сильний нічний мороз зіпсували трос ручного гальма машини. Туди затекла і замерзла вода. Олег встиг завантажити з рефрижератора двох загиблих з восьми, яких він мав забрати. Коли заїхав на рампу для ремонту, машина покотилася та врізалася в рефрижератор.
Олег (на передньому плані) завантажує тіла
Дніпро. Ритуальник Григорій із Лимана
За кілька годин приїздить допомога. Григорій Фесенко, який разом з Олегом Рєпним волонтерить у гуманітарно-логістичному центрі "Бульдозер". Ця громадська організація працює в єдиному проєкті ЗСУ із транспортування загиблих воїнів. Усього в Бульдозера п’ять машин та шість водіїв-добровольців. Водійський стаж чоловіка – мільйон кілометрів.
Григорій за свої 40 років подолав 2,5 відстані від Землі до Місяця. І це лише по Україні – чоловік зрідка виїздив за кордон.
П’ятнадцять років поспіль він володів ритуальним бізнесом у Лимані на Донеччині. З міста Григорій поїхав у квітні: вивіз звідти дружину, батьків, 93-літніх бабусь та двох родичів, які ще раніше оселилися з ними, полишивши Донецьк. І вівчарку з будкою. До Сміли на Черкащині родина приїхала на два-три тижні. А мешкає там уже майже рік.
Процес вивантаження тіл
Після окупації Лимана один з колаборантів "віджав" бізнес Григорія, і відновити свою діяльність чоловік зміг тільки після звільнення міста другого жовтня. Свою працю називає соціальною роботою.
Після деокупації Лимана Григорій Фесенко брав участь в ексгумації тіл у місті. Трьохсот захоронених перевозив до інших моргів вільної Донеччини: людей ховали біля хат, у городах, біля багатоповерхівок, на дитячих майданчиках. Проїжджаючи рідне місто, чоловік всюди бачив хрести.
Евакуація загиблих героїв
Від початку повномасштабного вторгнення Григорій віддав місту на пів мільйона гривень ритуальної атрибутики: трун, оббивок, вінків та іншого. Щоб люди, які були поховані по всьому місту після російської окупації, мали гідні похорони.
Про своє волонтерство чоловік майже нічого не розповідає. Мовляв – з мертвими мав справу і до війни, тому і взявся за евакуацію "на щиті". Як психологічно адаптований.
Йому часто треба ночувати на узбіччі українських доріг із загиблими воїнами в автівці. Аби бодай 2-3 години поспати в довгій дорозі, і не потрапити в аварію через сонливість. Інколи ночувати вдається у вільних палатах лікарень, між якими він курсував – а медсестри пропонували щось перекусити.
Чапаєвка-непускаєвка
Дорогою на в’їзді до Києва зі сторони Обухова, на блокпості в Чапаєвці, "На щиті" не хочуть пропускати до столиці, де ще триває комендантська година.
На блокпості до Чапаєвки виникла проблема
Поліцейський на варті не відповідає на пароль, вимагає перепустку для "спецтранспорту". Раніше їхній фургон пропускали вночі і до Києва, і до інших міст без додаткових документів. До закінчення комендантської години – менш як 20 хвилин, тому о 05:01 рейс чемно прощається з поліціянтом, ховаючи неприємність від такої ситуації. Водій-волонтер уже третю добу за кермом із перервою на сон.
Перевезення загиблих – це комплексна історія. Завантаження і вивантаження тіл, зв’язок із воєнкомами, заповнювання актів, документів, спілкування з рідними, оперативні ремонти авто, сварки з інколи недобросовісними майстрами – все разом складає динаміку рейсів.
Григорій розвозить частину тіл по моргах Києва. Решту загиблих перевантажує в іншу машину, на якій Олег продовжить маршрут. Кінцева точка – Лиман.
Лиман. Поховання
Автівка в другій половині дня заїжджає до деокупованого Лимана. Прямує до кладовища – сонце низенько, треба встигнути поховати.
Біля уже викопаної могили людей небагато. Мама тримає портрет сина, маму тримає брат загиблого.
Поховання героя в Лимані
Сонце сідає, заливає пурпуровим заревом розриту могилу масового захоронення лиманців. Між увитими чорними стрічками гвоздиками гуляє вітер. Священник мерзне у тонкій рясі, співаючи в повен голос "Вічную пам‘ять". Процесія не в тиші – поодаль гуркотить фронт.
Мама намагається зберегти вогонь свічки в узголів’ї сина.
Олександру Містрюкову тепер завжди 31. Він загинув за Україну під Бахмутом і Соледаром, на Красній горі. Поруч за похороном спостерігає собака – з сумними очима.
Поховання героя
Родина Містрюкових – переселенці з Донецька. Олександр був підприємцем до повномасштабного вторгнення. З вересня служив у піхоті в 17-й окремій танковій бригаді ЗСУ. 23 грудня передавав мамі величезний букет з ліліями. Мама не любила лілій за специфічний запах. Але квіти стояли до дев’яти днів після синової смерті – лише тоді жінка викинула останні листочки. Син загинув в бою 28 грудня.
Рейс їде далі. Копачі засипають окоп героя України вже в сутінках. Сходить перша зірка.
На прощанні не було жодного побратима – усі продовжують боронити Бахмут.
4393
