Редакція Евакуація.Сity зібрала спогади українців, які в перший день повномасштабної війни виїхали з рідних міст.
Я зовсім не усвідомлював, що відбувається, – Артем Костюченко
"Чутки про можливу війну були задовго до 24 лютого. Ми домовились із друзями-чоловіками, що якщо війна розпочнеться, перш за все вивозимо родини, а далі вирішимо, що робити", – розповідає Артем.
23 лютого він займався ремонтом будинку, а дружина планувала на наступний день їхати з дітьми та вагітною сестрою у Херсонську лікарню.
Артем з родиною евакуювався зі Скадовська у Львів
Про початок війни Артем дізнався від сестри, чоловік якої – військовий. Попри це рано-вранці 24 лютого його дружина з дітьми та сестра вирушили в Херсон на планове обстеження. "У той момент я зовсім не усвідомлював, що відбувається", – каже він.
Опівдні подзвонила дружина і сказала, що лікарня не працює, у Херсоні лунають вибухи і нікого з міста вже не випускають. Відчуваючи відповідальність за родину, Артем поїхав у Херсон.
По дорозі в Херсон минав колони російської військової техніки. Коли при в’їзді в обласний центр Артем побачив російські винищувачі СУ-34, в голові промайнула думка: "Я сюди більше не повернусь!".
У Херсоні родині не було де залишатись. Тож вони пристали на пропозицію львівського знайомого і вирушили до нього.
Приїхали у Львів 25-го лютого. Всю дорогу Артем вмовляв дружину евакуюватись до родичів у Грецію. Вона відмовлялася, але через три тижні, після ракетних обстрілів Львова, погодилась. Виїзд родини за кордон розв’язав чоловікові руки. Він міг сконцентруватися на волонтерстві та роботі і не турбуватись про безпеку рідних.
"У мене було дежавю: наче я знову повернувся у 2014-ий рік. Тоді через кризу вимушено поїхав з Києва і розпочав все з нуля в Скадовську. І ось знову те саме", – каже Артем.
Зараз скадовчанин активно волонтерить і об’їздив майже всю Україну. Після перемоги планує повернутись у Скадовськ, щоб втілити в життя свої плани та ідеї. "Після війни буде багато класних можливостей для самореалізації. Прикро, що не всі це розуміють", – каже він.
Я думала, що ми не зможемо перемогти "другу армію світу", – Антоніна Затуливітер
"Вечір 23-го лютого був спокійний, я не готувалася до війни зовсім, не збирала тривожну валізку. Мені писали друзі з-за кордону, питали про ситуацію. Я не розуміла, чому всі панікують, навіщо ці всі сумні новини", – розповідає Антоніна.
Ранок 24-го лютого в Одесі розпочався з вибухів. Дівчина жила біля аеропорту і почула глухі звуки, які віддалено нагадували зліт літаків. Коли зайшла в фейсбук, дізналася про вибухи по всій Україні.
Одеситка Антоніна виїхала з рідного міста у перший день війни
"Я одразу ж почала телефонувати друзям у Київ та Одесу, щоб попередити про війну. Моя перша емоція – страх, відчувала величезну небезпеку і мені потрібно знайти безпечне місце", – пригадує українка.
Таким місцем Антоніні видавалося село на Миколаїщині, де живе її мама. Виїжджала з Одеси під звуки вибухів, від яких здригалась земля і шалено колотало серце.
Пробувши в селі два тижні, дівчина зрозуміла, що безпечних місць в Україні немає. Тому вирішила евакуюватися в Стамбул.
Зараз одеситка живе та працює у Туреччині. Зізнається, що її більше не турбують паніка та страх, які переповнювали на початку війни. Натомість після нещодавньої поїздки в Україну дівчина зрозуміла, наскільки любить свою країну і сумує за нею. Вона мріє про якнайшвидшу перемогу України та повернення на рідну землю.
Я відчував дику паніку, бо не знав, що робити в такій ситуації, – Кирило Комбурлей
Взимку рік тому родина Кирила хотіла пожити кілька місяців у Туреччині. Ввечері 23-го лютого чоловік із дружиною почали вивчати інформацію про можливі маршрути та ціни. Вони мали би переїхати вже за тиждень, однак втілити план завадила війна.
"Ми жили в Миколаєві біля "Нібулона". Вранці 24-го прокинулись від голосного вибуху. Дружина злякалась, але я її заспокоїв, сказав, що то поїзди стикуються… Насправді я розумів, що це зовсім інші звуки, тож спати вже не міг", – пригадує перший день російської агресії чоловік.
Кирило разом із дружиною і сином евакуювалися з України в Канаду
За кілька хвилин пролунало ще три гучні вибухи. Кирило сказав дружині збирати речі, а сам пішов у гараж за авто.
"Я відчував дику паніку, бо не знав, що робити в такій ситуації. Почувши гул літаків, зрозумів, що не знаю, як поводитись, якщо зараз випускатимуть ракети", – каже він.
Чоловік читав про можливий наступ росії у медіа, чув про це й від своєї тату-майстрині. Її чоловік був військовим і розповідав про підготовку до воєнних дій.
Також привертали увагу відео у Тік-Тоk про складання тривожної валізки. Попри все це, Кирило не вірив, що може розпочатись війна:
Родина не мала чіткого плану дій на випадок війни. Вони мали ціль – доїхати до Львова, який здавався безпечнішим за південь України. До міста прибули через 30 годин і одразу ж почули… сирену.
Життя у Львові не було спокійним: тривоги заважали думати та працювати, погіршували психологічний стан сина-підлітка. Коли стався "приліт" неподалік, родина вирішила евакуюватись за кордон. Чоловік мав право законного перетину кордону, тож спочатку виїхали в Польщу, далі в Болгарію. Наразі живуть у Канаді.
3025
