Після 24 лютого в Україні ставало все більше людей, які сумують за своїм домом. Щоб допомогти їм адаптуватися і виїхати до безпечніших міст, в березні ми запустили Eвакуація.City. З того часу щодня слухали історії переселенців, моніторили новини, ходили до прихистків і модульних будинків. Цей рік змінив нас усіх.

Розповідаємо, як працювала команда Евакуації цього року, чого ми навчилися під час роботи і що нам допомагало та не дало зневіритися. 

Настя Абрамець, запустила Евакуація.City з нуля за лічені дні і працювала шеф-редакторкою у перші місяці роботи проєкту 

Чому Евакуація.City?

До Евакуації я працювала над проєктом про відпочинок на узбережжі! Звісно, 24 лютого моя робота втратила сенс, сподіваюся, тимчасово. Я не сиділа без роботи, приєднувалася ситуативно до різних команд в межах агенції АБО. Однак хотіла робити щось корисне, щось на часі. Тож коли отримала пропозицію запустити нове медіа для евакуйованих людей, не вагалася й хвилини.

Для мене Евакуація – моє хоч невеличке, а дітище. Ми буквально запускали його на коліні. У мене ще не було концепції, рубрик, а ми вже створювали перший контент. Оглядаючись назад, не дуже розумію як це в підсумку спрацювало.

Чого навчилася під час роботи цього року

Весь 2022 рік для мене у професійному плані рік можливостей, як цинічно це не звучало би в контексті війни. Безліч завдань, які я ніколи раніше не робила, сфери, де не почувалася експертною. Що навчилася? З головою пірнати у це, як би страшно не було. Загалом, вдалося не захлинутися, а це вже непогано.

На початках у нас не було часу, не було героїв, тож я буквально залучила усіх знайомих, які евакуювалися. Хотіли вони того чи ні, а таки стали героями текстів. 

Що надихало під час роботи

Моя команда, яка швидко змінила тематику і якісно включилася в роботу. Шеф-редакторка Евакуації Іра, яка підхопила мої обов'язки і дала мені простір для роботи над іншими проєктами. Моя сім'я, за чиє благополуччя я відчуваю відповідальність. Мої друзі і знайомі, які виїхали, воюють чи залишилися вдома і їм була тою чи іншою мірою корисна інформація, яку готувала команда Евакуації. Наші військові хлопці і дівчата, наші волонтери і волонтерки, якби не вони, мене б не було для чого надихати.

Що допомагало відволікатися від роботи

Війна відібрала мою основну терапію – мандри. Теоретично я, звісно, можу мандрувати, але з ряду причин зараз це не принесе радості. Тож не надто ефективно, але все ж відвовікає час з рідними, друзями, кіно, активні вихідні. Відволікають донати на щось корисне, це приносить відчуття контролю над своїм життям, недаремності.

Тексти, які розчулили, надихали і мотивували: що раджу прочитати на Евакуація.City

  • текст про моїх близьких друзів. За час першої хвилі евакуації в їхньому орендованому будинку встигло пожити десятки родин. 24 грудня ми з сім'єю були в них на Світвечір. За столом зібралося кілька родин евакуйованих, які встигли пожити у них з лютого. Тільки тепер це вже були не евакуйовані, а рідні, щирі друзі. 
  • надихає текст про релокацію бренду косметики і загалом кожен текст про релокований з гарячих точок бізнес. Мене захоплюють люди, які знайшли в собі сили почати все з початку. А дехто вже не перший раз.
  • історія жінки, яка вивезла з Маріуполя 30 собак в одній машині! Вона доводить – не існує майже нічого не можливого. 

 

Іра Пельц, редакторка Евакуація.City

Чому Евакуація.City?

До війни ми працювали над сайтом про подорожі "О, Море", тож знали, де шукати інформацію про житло і ціни за кордоном, дорогу та інші нюанси. Евакуація – це, звичайно, не подорож, але тема, у якій я знаю, що можу бути корисною. 

Цей рік став для мене викликом в плані роботи. З перших днів створення сайту я писала історії про переселенців, а в червні почала працювати редакторкою сайту, тож обов’язки змінилися кардинально. Я не знала, що вмію і можу робити стільки всього :) 

Чого навчилася під час роботи цього року

Редагувати тексти, співпрацювати з авторами, шукати історії, розвивати соцмережі і правильно керувати своїм часом. Я і до того любила складати списки справ, але зараз вони виглядають чітко і структуровано. Ще навчилася робити щось навіть коли страшно, сумно чи нема світла. 

Найбільше запам’ятала перший місяць своєї роботи редакторкою, а також історії переселенців, які писала до цого. Наприклад, про родину, яка на старенькій машині виїхала з Сєвєродонецька на Тернопільщину і сім’ю з маленькою дитиною з Гостомеля, яка виїжджала під обстрілами. 

Що надихало під час роботи

Надихала наша команда, а також друзі і рідні, які завжди були поруч. 

Що допомагало відволікатися від роботи

На початку війни я поїхала зі Львова на Тернопільщину, тут дуже гарні краєвиди, тож допомагали прогулянки і пікніки з друзями на природі. Також серіали, з якими можна на годинку забути про нашу реальність :)

Тексти, які розчулили, надихали і мотивували: що раджу прочитати на Евакуація.City

 

Оленка, від першого дня Евакуації.City пише історії, новини та репортажі зі Львова

Чому Евакуація.City?

Щаслива, що у моєму житті з'явився проєкт Евакуації. Це допомагало зібратися, робити щось корисне, почуватися потрібною у своїй професії. Над кожною історією, яку публікуємо на сайті, хочеться довго думати, перечитувати, згадувати розмови з героями та героїнями… 

Цього року було багато викликів: інформація постійно змінювалася. Відчувалась відповідальність перед людьми, які завдяки нашим текстам наважувалися на виїзд із небезпечних територій, могли легше адаптуватися на новому місці. 

Чого навчилася під час роботи цього року

У роботі над Евакуацією обов'язків стало набагато більше, ніж до того: довелося писати сценарії до відео, кепшенів, розвивати телеграм, писати репортажі і працювати "в полі". Все це було легше із підтримкою команди) 

Мені цікаво було спілкуватися із блогерами, які наважилися почати свої канали в евакуації і тепер розповідають про нове життя, дізнаватися про те, як евакуйовані провели місяці 2022 року за кордоном. 

Що надихало під час роботи

Команда, яка завжди підтримувала, коли щось не вдавалося чи було важко. Рідні і друзі, з якими було просто відпочивати від робочих завдань.

Що допомагало відволікатися від роботи

Цього року вдалося прочитати близько 20 книжок, це допомагао відволіктися від роботи. 

Тексти, які розчулили, надихали і мотивували: що раджу прочитати на Евакуація.City

 

Альона Мартинюк, працює у штаті Евакуації, пише тексти та робить відео для ютубу

Чому Евакуація.City?

На початку війни я побачила в інстаграмі Іри Пельц, зараз – шеф-редакторки, тоді – журналістки проєкту, перший пост з пошуком героїв "Евакуації". Тоді люди масово намагались врятуватись, новини про бомбардування, просування рашистів і переповнені пункти пропуску на кордонах змінювали одна одну з блискавичною швидкістю. Подумала собі "Боже, які молодці, дуже потрібний проєкт!" Через кілька днів мене в нього запросили. 

Коли я працювала над циклом матеріалів "Моя евакуація", ми розповідали історії евакуйованих та давали чіткі інструкції, як дістатись до певної країни та чого там очікувати: якої допомоги, цін, несподіванок. З кожним текстом та відео я сподівалась, що розгублені люди, які перебувають в стані шоку, стресу та невідомості, зможуть опертись на наші історії.

Чого навчилася під час роботи цього року

Викликів було чимало. День інтерв’ю з Анною Зайцевою, яка з немовлям провела кілька місяців в підземеллі Азовсталі, збігся з днем, коли я вперше почула свист російської ракети над своїм домом. Я навчилась шукати евакуйованих героїв через тікток, відслідковуючи алгоритми; завдяки роботі з темою української діаспори дізналась, що російська пропаганда працює і на вулицях корейського Сеулу, і на Єлисейських полях, і навіть у Японії. Монахиня, з якою я спілкувалась для довоєнного репортажу про чернецтво, стала героїнею циклу про евакуйованих українців за кордоном, бо поїхала допомагати нашим людям до Ірландії. 

А працювати я час від часу бігаю в Український католицький університет – коли всюди немає світла, там чомусь завжди є інтернет. І свічки))

Я навчилась знаходити потрібних людей майже в будь-якій точці світу; знаю, скільки коштує хліб, молоко і проїзд як мінімум в 12-ти країнах; при слові "Маріуполь" уже не плачу, а подумки аплодую – бо думаю про тих неймовірно сильних маріупольців, про яких писала. Точно знаю, що за одним контактом можна знайти ще як мінімум кількох людей; а історії зачіпляються одна за одну, і хочуть, щоб їх розказали.

Що надихало під час роботи

Я не буду оригінальною, зовсім, бо це універсальна річ: люди. Мене надихали наші люди, після інтерв’ю з якими я знову і знову собі нагадувала, наскільки важливо цінувати країну, яку для нас виборюють Збройні Сили України. 

Що допомагало відволікатися від роботи

Цієї осені відвідала сумарно близько 15-ти театральних вистав, опер і балетів; робила касу кільком кав’ярням поруч, бо лате з сиропами пила відрами; передивилась вечорами усі старі фільми, які любила в дитинстві; купила курс з історії моди; подружилась з сусідською кішкою. Також, до речі, евакуйованою потягом з Харкова. 

Тексти, які розчулили, надихали і мотивували: що раджу прочитати на Евакуація.City

 

Вероніка Цебенко, працювала в команді Евакуації кілька місяців 

Чому Евакуація.City?

На Евакуацію я потрапила зовсім випадково, але саме ця робота мені і була потрібна. Я лише закінчила університет ще й під час війни, і немала великого досвіду в журналістиці, а тут Евакуація: об’ємні матеріали, актуальність, відповідальність. Таку журналістику я для себе і уявляла, тому цей проєкт став для мене школою у журналістиці, і гордістю як громадянки, що я роблю щось корисне та важливе для українців зараз.

Чого навчилася під час роботи цього року

У мене були два найбільші виклики:

  • знайти героя;
  • правильно розподілити свій робочий час, щоб нічого не забути зробити. І це мені вдавалось вкрай важко.

 

Евакуація навчила мене, що зайвих знайомств не буває. Ти ніколи не знаєш, яка людина може стати твоїм наступним героєм. 

Найбільше мені запам’ятались історії людей, які пережили окупацію, встигла поговорити з людьми із Маріуполя, Бучі, Бородянки, Ірпеня.

І ще мені довелось багато говорити з іноземцями, вони мене вразили своєю добротою і відданістю. Знаю людей, які спеціально взяли відпустки на 2-3 місяці і приїхали в Україну чи в польський центр гуманітарної допомоги, щоб допомогти українцям. Така доброта вражає.

Що надихало під час роботи

Мене надихала під час роботи наша команда. Мені подобалось, що кожен на своєму місці і може допомогти. Я встигла попрацювати з двома чудовими редакторками, які навчили мене краще працювати над мовою та текстами. Загалом цей мій перший досвід журналістки вийшов чудовим завдяки команді, тому відчуваю велику радість і вдячність кожній. 

Що допомагало відволікатися від роботи

Насправді я працювала і закінчувала університет одночасно, тому було не дуже багато часу на відпочинок: завжди була з комп’ютером. Мені дуже подобалось працювати на вулиці: свіже повітря, багато тепла та світла, і загалом життя природи надихали на написання текстів. 

Тексти, які розчулили, надихали і мотивували: що раджу прочитати на Евакуація.City

  • найбільше мене розчулила історія цього 10-річного хлопчика, бо я не можу зрозуміти чому діти мають переживати такий досвід. 
  • обожнюю цю історію польської сім’ї: вони дуже позитивно на мене вплинули, стали таким добрим світлом. Я з ними спілкувалась своєю дуже поганою польською, трохи англійською і в іншому випадку, це могла бути б дуже напряжна історія через погану комунікацію, але це була найлегша моя розмова з героями. Вони мене так гарно зустріли, багато говорили про підтримку України, згадували своїх друзів українців і як їх поважають. Загалом, цю поїздку до Жешова я буду пам’ятати довго.
  • немає однієї історії, яка мене мотивувала. Кожна історія це мотивація до чогось. Але оскільки ми живемо в час війни, то віс вчили не здаватись, а продовжувати жити, як тут, тут чи тут. 

 

Інна Кубай, працювала в команді Евакуації кілька місяців 

Чому Евакуація.City?

Через війну мільйони українців були змушені покинути рідні домівки або взагалі залишилися без житла. Вони потребували і потребують інформації щодо фінансової, психологічної підтримки, щодо умов проживання, як і де відволіктися від війни в Україні і за кордоном.  Для мене було важливо інформувати та доносити перевірену інформацію щодо цих та інших можливостей для переселенців. 

Чого навчилася під час роботи цього року

До роботи у команді Евакуація.City я працювала над створенням теле- і радіоконтенту. Тексти – зовсім інший виклик, який потрібно було прийняти. Завдяки пошуку героїв і історій для матеріалів вдалося познайомитися з багатьма цікавими і активними людьми зі всієї України. Вразила їх незламність, щира віра і підтримка волонтерських і соціальних ініціатив. Це надихає, додає сил продовжувати далі незважаючи на проблеми з електрикою чи організацією роботи.

Робота із заголовками – мій окремий виклик взагалі. Це вдалося у першу чергу завдяки підтримці Іри Пельц. Дякую Іро і вибач, що тобі знову доведеться це читати :)

Найбільше, я запам'ятала під час роботи у проєкті те, що українці завжди залишаються українцями, де б не оселилися. Вони добре адаптуються, але не асимілюються. Здатність не опускати руки, шукати прості і нестандартні шляхи вирішення проблем – надихають.

Що надихало під час роботи

Перебуваючи в Україні, ми багато чого сприймали як належне, вважали, що за кордоном завжди краще або краще там, де нас нема. І лише коли опинились вимушено поза межами своєї Батьківщини, зрозуміли що Україна таки багато у чому досягла успіху за ці 30 років. Люди і сервіси з яких дивувалися іноземці, ось що надихало.

Що допомагало відволікатися від роботи

Мені допомагали відволікатися від роботи прогулянки з собакою, хороша музика і на ніч перегляд російських пропагандистських каналів, розуміти безсилля ворога, максимально відволікає :) 

Тексти, які розчулили, надихали і мотивували: що раджу прочитати на Евакуація.City