Евакуація.City розпитала трьох українців, які вивозили своїх тварин з Харкова та Києва, як їм це вдалося. Ці історії ми зібрали і поширюємо спільно із зоозахисною організацією UAnimals, яка рятує тварин під час війни в Україні
Таня Ростовська, Київ. Коти і ДРГ
Київська область, перший місяць великої війни. На одному з українських блокпостів поліціянт зупиняє машину-купе. Скло повільно опускається, щоб перед очима охоронця правопорядку постала ідилічна картина: на колінах чоловіка, який кермує автівкою, умостились два добре вгодованих котиська. Чорнява пасажирка поруч затишно прихистила в руках ще одну кішку.
– А це у вас хто? – розчулюється поліцейський.
Після цієї фрази поміж передніми сидіннями висувається ще одна зацікавлена котяча морда.
Евакуаційні коти
– Та ось, котів своїх евакуюємо. І самі з ними, – пояснює очевидне водій.
– Скільки ж їх у вас?
– П’ятеро, – докидає пасажирка.
– Ага. Ну ви цей. Проїжджайте, – прокашлявся поліціянт. Жінка з кішкою на руках про себе подумала: повна машина шерсті інколи працює на користь, котів складно запідозрити у диверсійно-розвідувальній діяльності.
Котоевакуація
Пасажирку звати Таня Ростовська, вона викладачка "Києво-Могилянської академії".
24 лютого о 4:20 жінка прокинулась у своїй київській квартирі від звуків вибуху.
"Першою реакцією було заперечення – ні, не може бути. У нас поруч будівництво. Може то таки впав кран?", – згадує свої тодішні надії Таня.
Вервичка нажаханих телефонних дзвінків від родичів розвіяли останні ілюзії – ігнорувати ситуацію неможливо. Росіяни йдуть на Київ.
"Ми сумбурно і хаотично почали хапати якісь речі, збираючись на дачу на лівому березі. І основна проблема наших зборів – ми маємо 5 котів, і лише 2 переноски", – розповідає викладачка. У родини ніколи не було потреби вивозити кудись всю братію одразу: до ветеринара возили по черзі.
"У нас машина-купе – перші сидіння треба відхиляти. Ми переносили по два коти за раз і випускали їх в машину. А живемо на двадцятому поверсі", – згадує Таня.
П'ятий кіт поїхав униз в рюкзаку. Тварини відчували стрес господарів, і виглядали дуже наляканими. Раніше заманювання в переноску відбувались ледве не з танцями з бубном, а тут їх ніжно, але рішуче пакували в машину і кудись везли.
Троє з п'яти котів Тані
На дачі вся компанія переночувала лише одну ніч.
"Там було ще тривожніше. Абсолютна тиша, нема людей – тільки свист літаків і звуки вибухів. Тому ми вирішили їхати до близьких друзів під Тернопіль", – згадує жінка.
На наступний день довелося знову запихати всіх котів в машину. Таня сиділа на задньому сидінні і тримала всіх разом. Ніхто не їв і не пив всю дорогу до Хмельницького, у якому робили зупинку на ночівлю у родичів, щоб не ставати посеред поля в туалет. Спершу пухнасті боялись – а потім освоїли простір і почали мандрувати по своїх людях і всій автівці.
"Найбільший мій страх – що коти від всіх цих звуків можуть перелякатись, вискочити і втекти. Вони всі вуличні, але дуже багато років живуть вдома. Проза життя – вся машина в шерсті, і в туалет коти ходили теж в авто", – згадує Таня.
Новий будиночок сподобався.
Зрештою кияни переїжджали 5 разів, отримуючи прихисток у друзів і знайомих.
"В будинках, де нас прихищали, було страшно, що коти щось влаштують – наприклад, подеруть шпалери, бо в нашій квартирі їх немає. В одній з хат нам довелось непомітно підклеювати шматочки шпалер назад на стіну", – згадує жінка.
Телевізор
Назад кияни їхали через три місяці, коли можна було замовити переноски – в перші тижні війни знайти їх було неможливо. Цього разу коти гарненько сиділи в переносках на задньому сидінні.
Вдома виявилось, що атракціони евакуацією тваринам сподобались – на відміну від господарів. У котів були подорожі, нові враження та інші тварини за вікнами – тому у Києві Тані з чоловіком довелось купити новий будиночок-дряпку, щоб угодити пухнастим з їхнім новим рівнем енергії.
"Нам було би набагато важче, якби треба було десь шукати житло, а не мати підтримку від друзів. Тому наша евакуація пройшла ще доволі успішно", – підсумовує Таня.
Сніжана Кошкарова, Харків. 14 собак, 4 щенятка, двоє дітей, мама… і шахраї.
24 лютого почалось зі звуків вибухів – Сніжана жила на околицях Харкова. Її район першим взяв на себе російську атаку.
"Я сім років опікуюсь розплідником китайських хохлатих собак – як всі кажуть, "маленьких, голеньких і пухнастих". Мої собаки виставкові, чемпіони. Вони були моїм єдиним доходом", – розповідає Сніжана.
В перші ж дні війни жінка опинилась перед проблемою з кормом для тварин – дефіцит був жахливий, взяти їжу для тварин було ніде. На руках у Сніжани було 14 дорослих собак, одна з яких була вагітною, і 4 маленьких щенятка. А також двоє дітей – по 10 і 12 років, і мама в процесі оформлення інвалідності – їй тоді було 54. Вся родина разом з тваринами перемістилась жити у підвал – діти спали на трубах, собаки гавкали на сирени і боялись вибухів.
Підвальні хроніки
"Ми розуміли, що треба виїжджати з Харкова, але з такою кількістю тварин і хворою мамою нас ніхто на евакуаційні рейси не брав. З 24 лютого по 8 березня я шукала можливість виїхати, але кілька разів потрапляла на шахраїв. Скидала заставу за місця для нас та собак, домовлялася, що люди приїдуть додому до нас та заберуть – але ніхто не приїжджав. Мене просто заносили до чорного списку і не повертали гроші. І так було кілька разів поспіль", – розповідає Сніжана.
Зрештою жінка вирішила просто їхати на вокзал і шукати удачі там. Таксі до нього обійшлось у 5 тисяч гривень – район обстрілювали, тож ніхто не хотів брати замовлення. У звичайну легкову машину ледь-ледь помістились 2 клітки і одна переноска з тваринами. До вокзалу вдалося доїхати.
32 тисячі гривень за евакуацію
Харківський вокзал 8 березня 2022 року виглядав апокаліптично. На жоден безплатний евакуаційний потяг чи автобус Сніжану не пустили – занадто багато собак.
Коли Сніжана це розповідає, розмова переривається на хвилину – згадуючи, жінка плаче.
Рішення знайшлось неочікувано – харків’янка побачила платний евакуаційний автобус. Щоб доїхати до Львова з двома дітьми, мамою, і двома клітками з тваринами, заплатила 32 тисячі гривень. Переноску з вагітною собакою дозволили поставити в салон, інші були в багажнику.
"Ми були згодні навіть на таку суму – люди, які раніше купували у нас щенят, відправили нам гроші на допомогу, без них ми б лишились у Харкові. Кинути тварин я не змогла б", – розповідає Сніжана.
Собаки ледь вмістились у багажник
В дорозі у собак почалась рвота – погодувати нікого з них жінка також не могла, водій відмовився відкривати багажник. Аргументував це тим, що ніхто не знає, чи не збирається вона щось вкрасти з чужих валіз. Інші пасажири скаржились на сморід від тварин та шум – Сніжана розуміла людей, але зарадити нічим не могла.
"Ми їхали півтора дня, бо об'їжджали Київ. Вже у Львові я побачила, що одна з моїх собак ослабла настільки, що не могла прожувати корм самостійно – допомогла тільки глюкоза з аптеки. Інша зламала лапку в клітці, мабуть, через тисняву", – згадує Сніжана.
Львів – Польща – Німеччина
Перша ніч у Львові пройшла для харків’ян на вокзалі. На березневому вітрі позамерзали і діти, і собаки. Волонтери підходили до компанії досить часто – намагались принести води і корму та вмовити віддати собак. Боялись, що з такою кількістю тварин харків’ян не пропустять у Польщу, куди вони і збирались.
"Зрештою, щоб доїхати до Варшави, ми знайшли рейс, за який заплатили 8 тисяч гривень. Нас там зустріли заочні знайомі і допомогли з ветеринарами – у багатьох собак від звуків війни була порушена психіка. У Польщі собакам зробили вакцини, нас прихистили на тиждень. Люди, у яких ми зупинились, з часом почали пропонувати роздати тварин і знайти їм хороші сім'ї. Я не могла цього зробити. Тому далі ми поїхали у Німеччину", – розповідає жінка.
Молода мама
Там харків’ян прийняли люди, які раніше купували у Сніжани щенят. Жінка зареєструвалась, як переселенка, і німецький уряд дав українцям соціальну квартиру, де можна було жити зі всіма собаками. Харків’янка майже видихнула з полегкістю, але потім виявилось, що за таку велику кількість тварин треба платити податки.
Щенят, які народились у вагітної собаки та тих, які їхали з України, Сніжана продала – але більше ніякого доходу жінка в Німеччині не мала. Тому врешті з 14 дорослими тваринами повернулась в Україну, де живе в будинку знайомих на межі Київської та Житомирської областей. Без опалення та води, проте безкоштовний.
Тарас Хімчак. Карпати – Київ. Щур і хаскі.
Співзасновник арт-простору "Mezzanine" Тарас Хімчак живе в Києві. Але на початку великого вторгнення був у Карпатах на відпочинку з партнеркою. У будиночку посеред гір майже нема зв’язку, тож про новини дізналися із запізненням.
Пара одразу поїхала під Київ – забирати друзів, ті виїхали з міста на електричці. Їх зустріли і забрали з собою Карпат – разом з ручним чорним щуриком. Наприкінці березня Тарас вирішив заопікуватись ще й великою хаскі Афиною, яка втратила господарів – або ж її залишили напризволяще.
евакуаційний щурик
Впродовж березня чоловік привозив до Києва гуманітарні та медичні вантажі, тож добре знав, якими дорогами їхати, скільки це часу займе і як потрапити в Київ безпечно до комендантської години. Це була уже третя поїздка до столиці з початку великої війни.
"Дуже багато собак залишилося без домівки в перші тижні війни: у всіх різні причини. Ми не знаємо достеменно, як Афина опинилася на вулиці. Її знайшли без нашийника і в досить поганому стані в одному із передмість Києва, де не було бойових дій. Чіпа не було. Пара, яка тиждень нею опікувалася, розшукувала попередніх господарів, а коли не знайшли, то вирішили віддати собаку через фейсбук-оголошення.
Так ми її побачили – і вирішили забрати. Перед тим, як погодитися її віддати, мені влаштували співбесіду – розпитали, як я уявляю утримання собаки, що знаю про цю породу. У мене подруга – кінолог, у якої двоє хаскі, і я вже давно цікавився цією породою й до війни хотів завести собаку. Тож без проблем пройшов "контроль на адекватність і відповідність" і ми домовилися зустрітися за кілька днів", – згадає Тарас.
Машина чоловіка – універсал із просторим багажником. Тут нові господарі влаштували собаці її транспортне місце, яке вона одразу і без проблем прийняла.
"Після двох годин поїздки між блокпостами сільських доріг Київщини, я вирішив, що собаці потрібна коротка перерва, щоб розім’яти лапки і зробити свої собачі справи. 10 хвилин погуляли околицями полів, але назад Афина не поспішала в авто. Навпаки – вперлася всіма чотирма лапами, відмовляючись знову залазити. Вечоріло.
Я взяв її попід лапи і поставив в машину. Так ми робили кожну зупинку, поки о 3-й ночі не приїхали до мого друга на ночівлю у Тернопільщину. Собака переночувала спокійно – у квартирі, але на своїй підстилці з авто. Відмовлялася їсти корм і смаколики, які ми їй придбали – натомість з’їла шматок морквини і булочку. Через кілька годин, коли ми продовжили нашу дорогу, вона уже сама заскочила в машину, проте процесом її харчування ми займалися впродовж наступний кількох тижнів – мабуть, це був наш найбільший виклик, пов’язаний із адаптацією", – згадує березень Тарас.
Вже наступного тижня після приїзду, собака звикла до свого нового життя.
"Звісно, хаскі мають дуже вперту натуру, але між нами швидко створилися довірливі стосунки. Навесні із нами в приватному будинку мешкало ще три собаки, два коти, щур і морська свинка, господарі яких евакуювалися з під-Києва, але жодних конфліктів між тваринами не було", – говорить чоловік.
Майже два місяці по тому Тарас з Афиною їздили до кінолога, а також зробити всі необхідні щеплення у ветеринара. Чоловік багато бігає разом з хаскі, ходить з нею в гори та навколишні ліси.
Пара, яка знайшла Афину, попросила надсилати їм фото і розповідати про успіхи спільної улюблениці. Фотографій накопичилось так багато, що у хаскі навіть з’явився власний інстаграм – і власні підписники, які слідкують за її життям.
3025
