Три українки розповіли редакції Евакуація.City, як рік тому мусили евакуювати своїх улюбленців за межі держави. Ці історії ми зібрали і поширюємо спільно із зоозахисною організацією UAnimals, яка рятує тварин під час війни в Україні.
Наталя Місюк. З Криму до Львова, зі Львова до Словаччини
24 лютого 2022 року у Наталі Місюк, авторки проєкту "Давай займемось текстом" розпочалось, як у всієї країни – повітрянотривожно. До цього дня у повномасштабне вторгнення Наталі не вірилось – незважаючи навіть на те, що одного разу росія уже відібрала у неї дім.
У 2014 році жінка мусила залишати окупований Сімферополь. Переїхала до Львова, який обрала за простою логікою – шукала місто чимдалі від "зелених чоловічків". Їхала на тиждень, поки все заспокоїться – також не вірила, що у 2022 році міжнародна спільнота дозволить окупацію цілого півострова. В результаті Наталя лишилась у Львові на 8 років.
Працювала над робочими проєктами, завела кішку Міцю, назначила її "директоркою з натхнення" у своїй праці.
Директорка з натхнення. Як каже Наталя, "в готелі, де поселилась Міця, стає на одну зірку більше"
"Міці майже 13 років, вона – тайської породи. Називаю її своєю "тайською сім’єю". Ця порода дуже прив'язується до власників. Для неї принципово бути поруч зі мною, тому вона готова терпіти і негаразди, і переїзди", – і ця Міцина риса дуже допомогла господині у 2022 році, бо росія знову втрутилась у життєві плани.
37 годин на евакуацію
"Друзі пропонували мені приїхати до них в Європу ще на початку лютого. Тоді в новинах по всьому світу з’явилась інформація, що війна ймовірна. Але у Міці були не всі документи, а без неї я б ні за що не поїхала", – згадує жінка.
Після початку повномасштабного вторгнення процедуру перетину кордону з тваринами спростили, і кримчанка пристала на пропозицію подруги якийсь час перебути у неї, у столиці Словаччини. Автобус до Братислави відправлявся 27 лютого. Зазвичай така дорога забирала до дванадцяти годин.
За день до від'їзду Наталя телефонувала знайомим ветеринарам і запитувала, чи є якийсь препарат, які можна дати кішці, щоб вона легше перенесла евакуацію.
Евакуаційні Міця з Наталею
"Виявилось, що один такий є – і ми його купували в останній момент перед від'їздом, передавали через таксі. Але Міцю від нього знудило. Так я зрозуміла, що доведеться обходитись без препаратів. Купила кішці окреме місце в автобусі. Міця доволі велика, і було нереально всю дорогу тримати переноску на колінах", – згадує Наталя.
Кримчанка переживала, чи не будуть інші люди проти, що тварина має власне місце – деякі з пасажирів їхали стоячи, або сиділи в проході. Вийшло навпаки, бо наявність пухнастої кішки трохи розряджало напругу в салоні.
Міця майже не спала, їла зовсім трохи, в туалет від стресу не ходила. Абсолютно домашня кішка ніколи не їздила далі, ніж до друзів чи ветеринара. Наталя зробила їй кубельце зі своєї куртки. Замість 12 годин дорога до Словаччини забрала 37 – спершу затори на дорогах, а потім черги до кордону зміїлись на кілометри.
"Я дуже боялась, як вона перенесе дорогу. Для неї це нестандартний досвід, і вона не дуже молода. Але водночас, Міця відволікала мене від думок про погане і про війну. Я була зайнята, переживала за неї більше, ніж за себе. Я подорожувала з другом", – згадує Наталя.
Братислава і Міцина операція
Коли українки врешті доїхали до Братислави, в гостях у подруги кішка почувалась добре. Тут вона могла спокійно ходити, їсти і пити. Міця швидко адаптувалась, і Наталя повезла улюбленицю робити документи, яких бракувало.
За дивним збігом, єдиний доступний бандаж у словацькій клініці був маскувального кольору.
"У ветеринара з'ясувалось, що справи у нас погані – у Міці знайшли пухлину. Зробили операцію, утворення видалили – воно виявилось злоякісним. Це коштувало грошей, але не дуже великих. Словацькі ветеринари у маленькій клініці виявились дуже людяними. Попередили, що якщо пухлина виросте ще раз, доведеться ще раз оперувати", – згадує Наталя.
Нідерланди і друга операція
Коли кішка відновилася, господиня повезла її до Амстердаму, адже тут у Наталі були друзі і перспектива роботи. В Нідерландах пухлина виросла ще раз. Але досвід лікування відрізнявся від словацького.
"В амстердамській клініці все було інакше. Все дуже дорого, і з дуже поганим ставленням. В одній з клінік Міцю навіть не прийняли. У нас були всі тести, щеплення і документи, але я все одно почула, що моя кішка "брудна і заразна". Це було дуже боляче. Я трохи поридала під дверима ветеринарів цієї клініки, але їм було абсолютно байдуже", – згадує жінка.
Зрештою, Міцю прооперували в іншому амстердамському ветеринарному закладі – Наталя говорить, що це було дуже дорого, і не може сказати нічого особливо доброго про ставлення персоналу. Через два місяці пухлина виросла знову.
Міця з Наталею у Кракові
Оперувати тварину втретє в Амстердамі Наталя не стала. З Нідерландів українська авторка і її кішка переїхали спершу до Кракова, а потім і до Львова – тут кримчанка і сподівається розібратись зі станом здоров’я своєї "директорки по натхненню".
Ванда Поліщук. Евакуація Жори
Seo-фахівчиня Ванда Поліщук виїжджала з Києва до Коломиї, де у неї жили бабуся і дідусь, 26 лютого. З нею були літні батьки – обоє по 72 років, і кіт Жора. Абсолютний член родини, великий котисько у сіро-чорну смужку, від евакуації був абсолютно не в захваті.
Доевакуаційний Жора
"Я змогла купити квитки на потяги тільки з пересадкою. Спочатку до Хмельницького електричкою, а звідти до Івано-Франківська поїздом. Квитки, як виявилось пізніше, нікому не знадобились.
Наш кіт важить майже 9 кілограмів, тому везти його було вкрай важко. Доводилось передавати із рук у руки і мінятись, кожен з нас дуже втомлювався тримати його на руках", – згадує жінка.
Нерадісний Жора
Обстрілів Жора не чув, але в компанії великої кількості людей, яких він ніколи не бачив, кіт чувся дуже некомфортно. Всю дорогу, у всіх видах транспорту, Жора по-котячому "плакав".
"Люди по-різному реагували. Хтось намагався з ним говорити, хтось навпаки – просив пересісти, бо дратувало котяче нявчання. Найважче було везти Жору у потязі з Хмельницького до Івано-Франківська, бо ми сіли у переповнений плацкарт. Поруч з нами сиділи студенти з Індії. Один з хлопців сказав мені, що в нього алергія на котів, і попросив прибрати кудись тварину.
Я вимушена була вийти у тамбур біля туалету і там їхала з Жорою усю ніч", – розповідає Ванда.
Атмосфера у потязі
Тамбур став єдиним місцем, де Жора трохи заспокоївся. Там було більш-менш прохолодно від відкритого вікна, і не так багато людей, які лякали домашнього улюбленця.
Коломия-Польща
Кияни приїхали в Коломию 1 березня, проте надовго там не лишились. Двох дітей Ванди їхній тато вивіз до Коломиї ще 24 лютого, тож коли вся сім'я була в зборі, постало питання про евакуацію за кордон.
"Після захоплення ЗАЕС ми вирішили їхати якнайдалі: вивозити стареньких батьків, дітей і кота. Першою країною, до якої змогла взяти квитки на автобус, була Польща. До Варшави ми виїхали 4 березня, а звідти діставались аж до Щецина, там у мене був знайомий студент-українець. На підсвідомому рівні було бажання поїхати далі – на кордон з Німеччиною та ближче до Балтійського моря. Фактично від дому до кінцевого місця призначення ми всі, і Жора також, проїхали приблизно 1 300 кілометрів", – розповідає Ванда.
Всю дорогу з Києва до Хмельницького, з Хмельницького до Івано-Франківська, а потім з Коломиї до Варшави і Варшави до Щецина, Жора відмовлявся від води, їжі і туалету (усе необхідне господарі мали з собою).
Все ще дуже нерадісний Жора
"Все це він робив уже на зупинках, коли ми опинялись у нормальних умовах – готелі чи будинку. Жора і вдома дуже охайний, а в невідомих умовах – то взагалі. Найдовше він терпів десь 12 годин – у потязі і автобусі.
І польські, і українські прикордонники не зробили жодного зауваження про Жору, не питали ніяких документів на нього. Всі прекрасно розуміли ситуацію у той момент – просто не звертали увагу на те, що ми веземо кота", – згадує Ванда.
Щецин
Коли потрібно було десь зупинятись впродовж поїздки, жінка обирала готелі на Booking із поміткою "можна з тваринами".
"Це трохи ускладнило пошуки житла, адже багато орендодавців та готелів не хотіли приймати з домашніми улюбленцями, або ж ставили вищу ціну. Мій знайомий зі Щецина не зміг нам знайти помешкання через те, що у нас є кіт. Усі оголошення щодо здачі в оренду були з поміткою "без тварин".
Поляки, у яких я хотіла винайняти житло через OLX, не змогли нам допомогти – квартиру уже орендували. Але натомість вони знайшли інше помешкання для нас – за 60 кілометрів від Щецина місцеві були готові прийняти усю нашу велику родину (батьки, двоє дітей і я) разом з котом. Просто одні незнайомі люди почали шукати житло для інших незнайомих людей", – розповідає жінка.
Прогулянки рахувались тільки в цілковитій безпеці
У родини поляків Ванда з сім’єю жили у просторому приватному будинку: Жорі ніхто не забороняв ходити по дому і навіть у дворі. Але він все одно остерігався господарів будинку, і намагався виходити з кімнати, де жив, тільки тоді, коли нікого не було вдома.
"Ми кожного дня вигулювали Жору у дворі. Там він познайомився з місцевими котиками, але контактувати хотів не дуже. У цій сім'ї ми прожили з березня до кінця травня, 2 з половиною місяці. Тільки під кінець нашого перебування у будинку Жора призвичаївся до господарів і навіть трохи з ними потоваришував", – розповідає Ванда.
Жора трохи примирився зі своєю тяжкою долею тільки в кінці евакуації
На початку літа Ванда з сім’єю вирішили, що усім буде краще вдома – до України повертались трьома потягами польського Інтерсіті, а потім рідною Укрзалізницею.
"В дорогу назад я придбала Жорі заспокійливі краплі, весь шлях він їхав мовчки. Можливо, просто знав, що повертається додому – тільки тут він почувається дійсно прекрасно", – говорить господиня.
Анна Каплун. З Києва до Польщі
Анна Каплун працює у сфері продажу натуральних ефірних олій. Деякі з них мають властивість заспокоювати нерви – і з лютого минулого року вони стали б у пригоді нервовій системі цілої країни.
24 лютого Анна евакуювалась з Києва на автівці разом із своїм хлопцем, який міг виїхати через інвалідність, та батьками. З ними було четверо котів – двоє з них належали Анні, і ще двоє – її тату та мамі.
Хлопець Анни з одним з котів
"Мій хлопець не спав усю ніч з 23 на 24. Коли побачив звернення путіна, то розбудив мене і сказав збиратися. Я зателефонувала батькам, і ми разом вирішили виїжджати з Києва у Хмельницьку область до друзів сім’ї. Коти трималися дуже чемно і сиділи тихенько. Хоч двоє з них були навіть без переносок. В машину ми закинули увесь корм, що мали в домі. У мого кота панкреатит, і я дуже переживала, що не зможу знайти йому дієтичний харч", – згадує свої емоції дівчина.
Через декілька днів пара дізналась, що до Польщі пускають з тваринами без чіпів.
"Тоді чіпів у нас не було, а котячі документи з вакцинами ми забули вдома. А виїзд за кордон я не розглядала, тому що думала, що тварин не пустять – без них я б не поїхала нікуди. Ця проблема відпала сама собою, тож ми вирішили з хлопцем їхати в бік Польщі – далі нас з двома нашими котами чекали понад 4 доби у черзі на кордоні. Тварини почувалися абсолютно спокійно – дзеркалили наші почуття, напевно. Чим менше стресували ми, тим спокійнішими вони", – розповідає Анна.
Звичка робить ситуацію легшою
Кияни з котами доїхали аж до Болгарії, де лишались чотири місяці – там, завдяки фундації 4Paws, тваринам зробили нові документи, чіпи, необхідні щеплення та аналізи. Влітку господарі повернулись до Києва – але уже з ветпаспортами ЄС.
3025
