Редакція Евакуація.Сity послухала історії евакуації дитячих будинків на конференції Української мережі за права дитини і записала найцікавіше.
Перший день великої війни: як вдалося вивезти 3 тисячі дітей з дитбудинків Київщини
Перед початком великої війни керівники дитячих будинків у Київській області готувалися до можливих бойових дій по-різному:
- перевіряли укриття;
- робили цифрові копії документів для всіх дітей у притулках;
- налагоджували автономне тепло та газопостачання;
- домовлялися з перевізниками про можливу евакуацію.
Однак насправді мало хто вірив, що вторгнення буде настільки масштабним. Тож вранці 24 лютого багатьом директорам притулків довелося приймати складні рішення, зокрема про евакуацію.
"Хоч подекуди сумнівалися, чи варто вивозити дітей, вирішили дуже швидко. Інколи робили це на свій страх і ризик. Ми розуміли, що падають бомби і заходять російські танки, тож мали щось робити", – каже керівниця служби у справах дітей та сім'ї у Київській області Ірина Антошко.
Багато вихователів не хотіли покидати свої будинки та родини, їхати на невизначений термін у іншу країну. Однак керівниці Служби вдалося вмовити їх і з дітьми поїхала достатня кількість супроводжуючих.
Директорам дитячих будинків довелося ухвалювати важкі рішення
Вже у перший день великої війни вихователі евакуювали два дитячі будинки у безпечніші регіони України, ще два – за кордон. Загалом це три тисячі дітей.
"Тих дітей, у кого були батьки і їх можна було віддати додому, ми відпустили. Залишилися лише повні сироти, яким не було куди іти", – каже посадовиця.
Найскладнішою ситуація була з одним із прихистків, який розташований у громаді на кордоні з Білоруссю. Звідти дітей вирішили терміново вивезти у інший регіон, але вже у дорозі змінили рішення на евакуацію за кордон.
"На той час не було жодних документів, які регламентували виїзд дітей у інші держави. Все робили навмання: складали списки, домовлялися, у яких країнах можуть прийняти дітей", – каже Ірина Антошко.
Завдяки швидким рішенням подекуди вдалося уникнути ситуації, коли росіяни вивозили дітей до росії, впевнена посадовиця.
Після деокупації у порожніх закладах почали приймати переселенців чи облаштували волонтерські пункти. До деяких з них повернулися діти.
"Якщо їм знадобиться евакуація, ми маємо для цього запас пального, адже на початку вторгнення із цим були проблеми. Якщо буде новий наступ, ми готові, враховуючи досвід із 24 лютого", – пояснює Ірина Антошко.
Давати людям чіткий план дій
У роботі з масовою евакуацією дітей важлива і робота волонтерів, які координують виїзд. Для цього треба мати внутрішню впевненість та брати участь у групах взаємопідтримки, каже спеціалістка з навчальної та методичної діяльності МБО "Партнерство Кожній дитині" Лариса Пєтушкова.
На початку великої війни вона почала волонтерити на гарячій лінії UNICEF, згодом у організації почала допомагати виїхати з небезпечних територій будинкам сімейного типу.
"На день ми чули тисячу разів слово "допоможіть". Треба було мати витримку і силу, бути впевненими і розповідати, де знайти допомогу або просити почекати. Чесно відповідати, що ми самі не знаємо, як діяти в певних обставинах, але постараємося знайти вихід", – згадує жінка.
Саме впевнений голос часто допомагав Ларисі Пєтушковій у роботі з евакуйованими. Однак через це жінка і сама потребувала розуміння, тож заснувала групу взаємопідтримки для волонтерів, які працювали у схожих умовах.
З евакуйованими дітьми працюють волонтери
"Пригадую, одна жінка з такої родини дуже вагалася, чи варто їхати. Я довго шукала транспорт, тож наполягла: "Ви їдете зараз". І одразу після їхнього виїзду підірвали міст, пошкодили їхній будинок", – каже волонтерка.
Жінка впевнена: зважаючи на досвід, який українці набули з 24 лютого, при підготовці до наступних масових евакуацій треба мати чіткий і зрозумілий план, куди їхати, а також подальшу підтримку.
Крім того, варто:
- підтримувати дорослих, щоб вони залишалися спокійними поруч з дітьми;
- ухвалювати всі рішення відповідно до того, як краще буде для дитини.
"Ми маємо звернути увагу на інтеграцію людей у новій громаді: знаходити роботу, можливості волонтерства, навчання для дітей. Не може бути так, що родина переїхала і не бере активної участі у житті міста", – переконана Лариса Пєтушкова.
Перед евакуацією людей найчастіше зупиняє страх та невизначеність, чи вдасться облаштуватися на новому місці. План стабілізує людину і дає відчуття спокою.
Відмовлятися від евакуації дітей – неприпустимо
Багато вихователів дитячих будинків сімейного типу відмовлялися виїжджати з міст, куди дуже швидко наближався фронт, згадує директор благодійного фонду "Помагаєм" Андрій Пінчук. Загалом за час бойових дій фонду вдалося вивезти близько 8 тисяч людей.
"Одна з виховательок мені сказала: "А нащо місто захищати, якщо не буде дітей всередині міста? Якщо є діти – захисникам є чого проливати кров". Діти, які були під обстрілами, почувалися погано у психологічному сенсі. За це відповідальні лише дорослі, які вирішили не їхати", – каже волонтер.
До шелтера, який відкрив благодійний фонд, вивезли вихованців дитячих будинків з Маріуполя. Якби не таке рішення дорослих – діти б загинули, а вцілілих відправили б на усиновлення до росії чи вивезли у невідомому напрямку на так званий відпочинок, каже Андрій Пінчук.
Волонтер закликає за можливості виїжджати з небезпечних регіонів і не зволікати, чекаючи російських військових.
Непримустимо відмовлятися від евакуації
"Ніхто не має питати в батьків чи вихователів і директорів їх згоду або незгоду. Ніхто не має мати права відмовлятися. На мою думку, при відмові дітей треба вилучати, а таких керівників закладів притягувати до відповідальності", – каже Андрій Пінчук.
При цьому евакуація має бути масовою, централізованою, з планом подальших дій для громадян, особливо родин з дітьми.
Андрій Пінчук
"У держави та волонтерів, на жаль, на це не вистачає ресурсів. Садять в автобус, вивозять до першого безпечного місця і далі показують, де можна сісти на поїзд у бік заходу", – каже Андрій Пінчук.
Не могли рекомендувати виїжджати і евакуювали дітей на надувних човнах
У громадах, які розташовані близько до кордону з країною-агресоркою, по-різному готувалися до вторгнення і мають різний досвід евакуації дітей.
Наприклад, вже у перший день російський десант висадився у Гостомелі, за 2-3 кілометри від Бучі. "У перші дні евакуації дітей не було. Плани були затвердженими, але ми не знали, куди саме варто рухатися. А вже третього березня росіяни були в місті і розстрілювали евакуаційні автомобілі, зокрема з дітьми", – каже заступник міського голови Сергій Шепетько.
Сергій Шепетько
Шостого березня у Бучі зник зв'язок і інформацію про можливості виїзду передавали з уст в уста. Зараз влада міста врахувала всі помилки, які були пов'язані з евакуацією місцевих мешканців.
Зокрема:
- отримали достатню кількість автобусів для евакуації людей;
- забезпечили запас палива для транспорту;
- розробили детальні плани зелених коридорів.
"Перед 24 лютого не розуміли, що робити якщо громада вже окупована, якщо ворожі війська вже в місті. В окупації обстановка змінювалася кожні 15 хвилин. Умовно зараз це був безпечний маршут, за 15-30 хвилин там вже стоять росіяни і ведуться активні бойові дії. Рекомендувати виїжджати ми не могли", – пояснює Сергій Шепетько.
А от у Городнянській громаді на Чернігівщині після початку війни довелося евакуювати дітей із "тихої окупації". Туди окупанти зайшли ще у перший день повномасштабної війни, однак не чинили активних дій.
"Без домовленості з окупантами нічого б не вийшло. Заступника директора притулку випустили з дітьми до блокпоста, потім їх доправили на берег Десни і звідти переправляли на надувному човні до Куликівської громади",– розповідає селищна голова Куликівської ОТГ Юлія Посторнак.
Згодом до Куликівки почали прибувати переселенці, зокрема з Чернігова. Тож кількість людей на території ОТГ збільшилася втричі. Подекуди на одному обійсті приймали 20-25 людей.
При цьому громада довгий час була у блокаді, тож не отримувала продукти і ліки.
Переходила через зруйнований міст сама з 9 дітьми
Через заборону виїзду для чоловіків, жінки, які всиновили дітей, повинні були евакуйовуватися самостійно. Якби можна було повернути час назад, то виїжджали би одразу і не провели б і дня в окупації, каже Наталія Дзус, мама 9 дітей, четверо з яких є прийомними.
Але сталося інакше. За два дні до повномасштабного вторгнення Дзуси продали квартиру в Києві і переїхали у власний будинок в селищі у області.
"Ми опинилися в чужому селищі, де нікого не знаємо і прожили всього два дні. Ми спостерігали висадку російського десанту і не розуміли, що відбувається, як діяти. Ми не виїхали вдень, а вночі підірвали міст і безпечних шляхів до Києва вже не було", – каже Наталія.
Наталія Дзус
Родина залишилася в окупації, хоч не мала достатніх запасів харчів та облаштованого укриття.
"У нас є діти з ментальними порушеннями, тож часто коли починалися обстріли вони хлопали в долоньки і кричали: “Ура, стріляють”. Це було жахливо. У прийомних дітей загострився енурез (мимовільне сечовипускання), а прати не було як. Зірвали дамбу і вода підходила до будинку. Коли за мостом зірвали машину з хлібом, люди почали розтягувати продукти. Чоловік приніс два батони, я розрізала його дітям по невеликому шматочку. Діти просили ще, переконували що завтра їсти вже не будуть, а сьогодні хочуть", – зі сльозами на очах згадує Наталія.
Наталія з дев'ятьма дітьми пішла за волонтерами Червоного Хреста, які організовували евакуацію. Хоч малі часто хворіють, а дорога йшла через річку, потім всі почувалися добре.
Після кількох тижнів на Закарпатті родині запропонували евакуюватися до Мюнхенського центру для дітей з психічними вадами. Однак туди Дзуси не доїхали – їх привезли у німецьке селище і поселили до родини з вадами слуху, з Німеччини поїхали до Болгарії, проте вирішили повертатися в Україну.
На той час селище вже деокупували, будинок майже не постраждав від росіян. На Батьківщині дітям швидко надали допомогу і консультації психологів.
Загалом на 24 лютого 2022 року в Україні було понад 104 тисяч дітей сиріт та позбавлених батьківського піклування. За даними ЮНІСЕФ з них лише 14 тисяч вдалося евакуювати у безпечні регіони України або за кордон. Деякі діти і досі залишаються у небезпеці.
3020
