Журналістка Евакуація.Сity побувала у шелтері та поспілкувалася з працівниками та мешканцями.
Вулиця Соломії Крушельницької у Львові – одна із найкоротших у історичному центрі. Поруч – Національний університет імені Івана Франка та парк, а за кілька вулиць – головний проспект міста.
Прихисток "Безпечне місце"
Будинки щільно притулились один до одного і ніби застигли в часі відтоді, коли в одному з них справді мешкала Крушельницька: декоровані помпезні фасади, високі стелі та масивні вікна.
До реальності повертають домофони та металева табличка над входом: "Безпечне місце. Прихисток". Тепер це не лише атракція туристичного маршруту, а й тимчасове пристановище для тих, хто рятується від війни.
Не опускати руки і допомагати своїм
Щоб потрапити до шелтеру, потрібно піднятися на четвертий поверх будинку №3. Свіжий ремонт всередині різко контрастує із давнім екстер'єром. Затишок створюють не дорогі меблі, а кольорові акценти: яскраві, проте не кричущі. Все просто, зі смаком і увагою до деталей.
"Я особисто тут все підфарбовувала, поки не було працівників. Коли підшукали персонал – робили ремонт разом. Усе, щоб ті, хто тікають від війни почувалися комфортно" , – каже невисока усміхнена жінка з русявим волоссям. Це директорка "Безпечного місця" Вікторія Бобринок.
Вікторія Бобринок
Після того, як її рідне місто Токмак окупували, жінка вимушена була пройти російську фільтрацію і подолати тяжкий шлях, щоразу змінюючи місце проживання, поки зрештою не опинилася у Львові.
Каже, у Токмаку ніколи не сиділа на місці: була директоркою школи, декількох ОСББ (об'єднаня співласників багатоквартирних будинків) та депутаткою місцевої ради. Тож організаторські здібності і запал не розгубила й на новому місці: створила спільноту “Токмак у Львові” і очолила шелтер.
Відкрили шелтер, щоб допомогти в адаптації
Шелтер відкрила і фінансує громадська організація "Альянс громадського здоров'я". Офіційне відкриття відбулося у січні, перед тим довго готувалися: шукали місце у центральних районах, щоб спростити логістику для новоприбулих до Львова.
"Хочеться, щоб люди почувалися потрібними. Це найбільший виклик – приїжджаєш в інше місто, інше середовище, і не знаєш куди подітися. Тож ми у "Безпечному місці" створюємо всі умови, щоб людина за два тижні максимально адаптувалася до нового життя", – пояснює Вікторія Бобринок.
У прихистку дозволяють жити 2 тижні
Щоб отримати прихисток у "Безпечному місці", достатньо заповнити анкету і дочекатися дзвінка. Зателефонувати обіцяють за 24 години.
Зараз у шелтері дозволяють жити два тижні та надають безкоштовне харчування від World Central Kitchen.
З увагою до деталей та любов'ю
Раніше у цьому приміщенні був хостел, тож типове планування вирішили залишити: спільна кухня та санвузол, дві спільні кімнати для дозвілля, п'ять окремих – для проживання. У найменшій можуть мешкати двоє людей, у найбільшій – восьмеро.
Всередині – одно- або двохповерхові ліжка із накрохмаленою білосніжною постіллю. Біля кожного місця – маленький ліхтарик із тьмяним світлом. Таке не заважатиме сусідам навіть пізно ввечері. Ще є шафи, кондиціонер і настінний термометр, щоб підтримувати комфортну температуру.
Знайдеться місце і для молодої пари, каже Вікторія. Кімната менша за інші, але із двоспальним ліжком. Приватність для "молодят" забезпечить саме розташування. Покій мансардний і відділений від решти гвинтовими сходами.
"Ця кімната у нас сімейна, там є свій санвузол. Так зручніше для мам із дітьми. А тут робимо "чоловічу" кімнату, якщо приїжджають чоловіки. Якщо людей не багато, як зараз, то розселяємо їх по різних кімнатах, щоб всім було комфортно”, пояснює Вікторія Бобринок, киваючи у бік кожної з кімнат.
У прихистку два поверхи
Але насправді такого майже не буває, бо “Безпечне місце” пустує рідко. Вже невдовзі після нашої розмови до прихистку приїде велика група дітей, евакуйованих з окупованих територій. А це означає, що шелтер перетвориться на рукавичку.
Загалом приміщення дозволяє прийняти 24 людини. Якщо евакуйована родина великою і не всім вистачає стаціонарних місць, то доставляють розкладні ліжка.
Може й не доведеться їхати за кордон
Зараз прихисток заповнений на половину, там живуть 10 людей. Вдень майже нікого немає, кожен розбігся по своїх переселенських турботах: оформлюють документи, шукають постійне житло, навчаються, проходять медичні огляди.
У спільній залі обговорити нове життя та позгадувати мирні часи збираються троє жінок.
"Ми із Світлодарська, що біля Бахмута. Вісім років жили у сірій зоні, чули вибухи, постріли. Коли почалося – виїхали. Звідти всі виїжджають, лишаються ті, хто жде російських солдатів", – спокійно розповідає Світлана.
Вікторія разом з евакуйованими
А у Маргарити росіяни вкрали не лише дім на Донеччині, а й чоловіка. Той тепер у полоні, тож жінка відмовляється фотографуватися, щоб не зашкодити і сподівається на можливий обмін. Каже: довгий час була у Польщі, зараз повернулася залагодити справи в Україні і живе у прихистку.
"Може поки залагоджуватиму, то вже й не прийдеться їхати за кордон. Може, відвоюють наші домівки та всю Україну", – схвильовано каже жінка.
Переселенки кажуть, що у "Безпечному місці" почуваються як вдома.
Всі працівники прихистку – переселенці
Допомагати за принципом рівний рівному – головне гасло прихистку. Відтак всі працівники "Безпечного місця" теж переселенці, які рятувалися у Львові від війни. У більшості – складні історії про рідних в окупації чи полоні, тож поки це історії не для камер і записів.
Наприклад, рідний батько Вікторії не захотів виїжджати, а згодом – помер в окупації. Якби хтось з близьких і далі залишався в небезпеці, жінка б теж відмовлялася б від інтерв'ю.
"Я пам'ятаю, якою розгубленою почувалася у Львові одразу як сюди приїхала, – згадує жінка. – Не всі переселенці раніше бували у Львові як туристи, вони не знають і не розуміють унікальний місцевий устрій та інфраструктуру. Через це втрачають дорогоцінний час і гроші на пошуки спеціалістів".
У прихистку працюють переселенці
Тому крім тимчасового житла та харчування у шелтері люди можуть отримати консультації відповідно до своїх потреб.
Можна поспілкуватися із юристами та соцпрацівниками, у штаті є психологиня, яка супроводжує людей від заселення та продовжує спілкуватися з ними навіть після виїзду. А ті, хто потребує медичної допомоги, можуть звернутися за нею у Шпиталь Шептицького – заклад, розташований за кілька хвилин ходьби від шелтера.
Зі спостережень за переселенцями та відгуками деяких мешканців Вікторія зрозуміла: двох тижнів на адаптацію буває замало. Тож невдовзі умови “Безпечного місця” можуть змінитися. Загалом у мріях працівників і благодійників шелтеру – перетворити його на адаптаційний хаб для постраждалих від війни.
"Зараз мусимо попереджати, що розташовані на четвертому поверсі, – зітхає директорка. – Тож людям з інвалідністю тут незручно. Незабаром ми хочемо створити інклюзивний прихисток. Крім того, є люди з домашніми тваринами. Пробували приймати їх тут, але ж багато хто з мешканців має алергічну реакцію на шерсть, або різні тварини не можуть жити разом. І ось уже у нашому невеликому приміщенні конфлікт", – додає з посмішкою.
Особливу гордість Вікторія відчуває тому, що “Безпечне місце” надихнуло одну з евакуйованих родин розвивати шелтери у інших регіонах. Їхню домівку на Донеччині повністю знищили, тож спочатку поїхали до Львова, а потім – на Чернігівщину.
"Загорілися, цікавляться як це зробити покроково і правильною Досі з ними на контакті, часто спілкуємося про робочі моменти по телефону. Зараз вони шукають спонсорів, донати, приміщення. Сподіваюся, у них все вийде".
3020
