Лікарняні клоуни "Файні носи"
Ми зустрілися з колективом "Файні носи" в теплому великому затишному будинку в Ужгороді, який із березня 2022 року є прихистком для частини евакуйованих клоунів, а в окремі періоди був і репетиційною базою, і "штабом" для обговорення й підготовки творчих проєктів, ініційованих героями нашої історії. Ми спілкуємось у просторій кімнаті за великим столом, раз по раз повз пробігають то песик, то коти, вивезені їх власниками-мешканцями будинку з-під обстрілів, на стіні – великий синьо-жовтий прапор, а над ним – відома фраза українського прикордонника з острова Зміїний про "русскій воєнний корабль".
Кімната в будинку, де проживає частина учасників колективу
"Файні носи": шлях тривалістю в 10 років
Історія створення колективу лікарняних клоунів "Файні носи" у Харкові сягає 2013 року, розповідає одна із засновниць Тетяна Грида. Вона – керівниця громадської організації "Харківський фонд психологічних досліджень", одним із проєктів якої і стала лікарняна клоунада. Ініціативу перейняли від зачинателів такого руху в Україні з Рівного: побували на тематичних тренінгах, і собі "загорілися" цією справою.
"Пам’ятаю, коли вперше почула про такий напрям роботи, я добу чи дві сиділа, дивилася в інтернеті всі відео, які могла знайти на цю тематику, не могла відірватися – ось тобі лікарня з її важкими випробуваннями й так само "важким" антуражем, і тут же – сміх, радісні очі… це здавалося якоюсь казкою. І це був такий запал, такий потужний поштовх, що відтоді ми й понині в цій справі", – згадує Тетяна Грида.
Лікарняні клоуни в роботі, Закарпаття
Сама – харків’янка, Тетяна Грида наразі проживає у Львові, куди евакуювалася з початком повномасштабного вторгнення. На Закарпаття регулярно навідується до колег і друзів-клоунів, ось і зараз приїхала, аби разом відпрацьовувати "вИходи" (так на професійній мові називаються візити лікарняних клоунів у палати лікарень – ред.) в обласній дитячій лікарні у Мукачеві.
Як фахова психологиня, пані Тетяна каже: дослідження підтверджують, що лікарняна клоунада забезпечує позитивні емоції і добре впливає на стан маленьких пацієнтів: здатна зменшити перебування дитини в лікарні і скоротити кількість застосовуваних лікарських препаратів. Тож твердження, що сміх і гарні емоції мають певний зцілювальний ефект як допоміжні до основної медикаментозної терапії – зовсім не безпідставні.
Тетяна Грида
"Ми розуміємо, в якому стані перебувають дітки в період хвороби, знаємо, що таке крапельниці, процедури і постпроцедурний стан. Наприклад, після хіміотерапії. Тому важливо взаємодіяти саме з дитячою частиною, "забитою" страхом і болем, "витягувати" її назовні, аби допомогти в ігровій формі трансформувати травматичний лікарняний досвід.
Бо коли дитина може побачити в шприці мікрофон, або замість крапельниці уявити автозаправну станцію, напруга відходить, а гра допомагає легше прийняти виснажливу реальність лікування", – розповідає Тетяна Грида.
Тетяна Грида в сценічному образі Апельсини
Психологи або актори: хто займається лікарняною клоунадою
В лікарняну клоунаду приходять 2 типи людей: або психологи, або люди творчих професій, насамперед – актори, розповідає Ольга Ковзікова. Сама родом із Запорізької області, жінка переїхала до Харкова і знайшла себе у "Файних носах".
"Коли я в Харкові вперше дізналася про те, що роблять дівчата, вони мені здавалися янголами. Знаєте, це ставлення у суспільстві: "Ой, золоті люди! Вони йдуть до хворих дітей! Вони проводять з ними час! Вони янголи!".
А потім, коли пройшла навчання і почала сама працювати, зрозуміла: ти йдеш не до хворих дітей, ти йдеш до простих звичайних дітей, які потребують трохи більше уваги та інших інструментів для "включення" й відновлення. І батьки цих дітей – це часто дуже втомлені люди, яким потрібно хоч трохи часу для себе і кількох хвилин, аби видихнути", – каже Ольга Ковзікова.
Ольга Ковзікова в сценічному образі КоКо
Робота з дітьми в евакуації та повернення до лікарняної клоунади на Закарпатті
До великої війни "Файні носи" у Харкові працювали переважно у відділеннях, де лікувалися діти із важкими захворюваннями. Саме там розрада від спілкування з клоунами особливо важлива, каже учасниця "Файних носів" Наталія Шевченко. Згадує, як мама одного з хлопчиків, який лікувався у гематологічному відділенні, після виписки сина з лікарні ще довго дякувала клоунам, адже була переконана: син одужав швидше саме завдяки спілкуванню з веселими усміхненими жартівниками.
Окрім виходів у лікарні, які можуть тривати до 20 хвилин і зазвичай будуються на імпровізації, лікарняні клоуни мають у своєму репертуарі також повноцінні об’ємні вистави. Одна з таких вистав під назвою "Пташенята" стала першою, яку "Файні носи" показали після евакуації на Закарпаття. Вони завітали до вивезених з гарячих точок дітей у санаторій "Малятко".
Наталія Шевченко в сценічному образі Няші
Цю музично-танцювальну виставу вони почали грати за пів року до великої війни, і ще 19 лютого виступали з нею в Харкові. Хто б тоді міг подумати, що вже незабаром "Пташенята" вимушено "перелетять" на інший кінець країни, аби стати хоча б тимчасовою розрадою для сотень дітей, врятованих від російських ракет…
Виступ перед дітками у санаторії дав старт низці наступних вистав у місцях розселення переселенців. І не лише на Закарпатті: лікарняні клоуни їздили з виступами до українців в Угорщину та Польщу, працювали у Львові у модульному містечку для переселенців та в міській лікарні.
Файні носи під час роботи у лікарні
Також у складі виїзної мобільної бригади, за підтримки Міжнародної гуманітарної організації "Людина в біді Словацька Республіка" лікарняні клоуни розробили нову інтерактивну програму "Clown care", або ж "Клоунська турбота". Цю програму "Файні носи" показували у школах, де навчаються евакуйовані діти, у шелтерах, а також у центрах, де збираються дітки, в тому числі, й внутрішньо переселені. Розробляли її, щоб підтримати самооцінку дітей, додати їм упевненості, налагодити взаємодію в новому колективі та сприяти інтеграції у громаду.
А вже цього року у січні "Файні носи" повернулися до своєї основної "цільової" діяльності: почали здійснювати виходи до маленьких пацієнтів. Для Закарпаття практика лікарняної клоунади – зовсім нова, тож харків’яни провадять її тут практично як "першопрохідці". Проєкт, розрахований на 2 місяці, допомагає втілювати Міжнародна гуманітарна організація "Людина в біді Словацька Республіка". В його рамках клоуни відвідують дітей, які лікуються в обласній дитячій лікарні у місті Мукачево. І вже перші з візитів, надихають не зупинятись.
"Ось ми вчора були в лікарні. Стоїмо на порозі, налаштовуємось на виступ. І тут ідуть мама з маленьким хлопчиком: він стривожений, ледь не плаче, мама його переконує, що необхідно лягати на лікування, він противиться і "відкараскується".
Вони спускаються сходами і бачать нас, а ми вже у костюмах і загримовані. Ну, ми і "включаємось": починаємо спілкуватися з хлопчиком, розважати його. В результаті він сам погодився, що треба лягати в лікарню. Його мама, прощаючись, кілька разів беззвучно мімікою та жестами дякувала", – згадує Тетяна Грида.
Лікарняні клоуни працюють у Закарпатській обласній дитячій лікарні (м. Мукачево)
Допомагати попри все – з думками про перемогу
Лікарняні клоуни під час виходів у лікарні працюють парами, кожна з клоунес має своє сценічне ім’я: так, Наталія перетворюється на Няшу, Ольга – на КоКо, дві Тетяни – на Йожу та Апельсину. Також у команді працює харків’янка Олена Єрмішкіна – Єня, яка на час нашого спілкування перебувала у Польщі, де була задіяна у схожому благодійному проєкті.
Олена Єрмішкіна у сценічному образі Єні
Частину реквізиту лікарняним клоунам вдалося вивезти одразу під час евакуації, частину – вивозили згодом, костюми для виступів відшивали нові. Фінансово з самого початку створення колективу й понині "закривати потреби" допомагають друзі з харківської IT-компанії Dysnix – саме завдяки її підтримці вдається працювати всі ці 10 років.
Окрім власне лікарняної клоунади, учасниці "Файних носів" задіяні в інших соціальних проєктах та ініціативах. Так, Наталія Шевченко працює як психологиня та, разом із Оленою Єрмішкіною – розвивають плейбек-театр в Ужгороді. Тетяна Головченко – тренерка гуманітарної місії "Проліска", яка проводить навчання з мінної небезпеки у дитсадках та початкових класах шкіл.
Команда наразі залишається в Ужгороді, де, серед іншого, діляться досвідом лікарняної клоунади з охочими. Так, наприкінці лютого "Файні носи" провели дводенний тренінг для психологів, аніматорів, педагогів та всіх тих, хто бажає спробувати себе в цій особливій справі.
Тренінг з лікарняної клоунади в Ужгороді
Поки триває війна, повертатися додому не планують. Кажуть – це не лише небезпечно, але й загрожує професійним вигоранням: перебування в постійній тривозі й напруженості дуже виснажує емоційно.
Згадують, як восени приїхали в Харків, аби працювати лікарнях: жартували, розважали дітей, танцювали та співали з ними, дарували гарний настрій та усмішки попри все – на тлі регулярних обстрілів і вибухів.
Час до часу навідуватимуться до маленьких пацієнтів у рідному місті знову – на зустрічі з клоунами діти завжди чекають з радістю. Та аби нести цю радість, лікарняні клоуни й самі повинні бути "в ресурсі". Щоб мати сили тут і зараз, а затим – після завершення війни – допомагати маленьким українцям проходити крізь великі випробовування, які випали на їх долю.
3020
