Журналістка Евакуація.City поспілкувалася з Дмитром про те, як війна впливає на доходи бізнесу та чи важко щоразу будувати роботу підприємства з нуля.
Заснування бізнесу та перший переїзд
Донеччанин Дмитро Єфрємов говорить, що всім своїм робочим досягненням у житті завдячує освіті. Хлопець вчився на Французькому технічному факультеті ДонНТУ, де акцент робили саме на розробці власних виробів. На заводі, де після навчання працював Дмитро, використовували світлодіодні світильники для зменшення потужностей. Перші вироби купили, другі – спробували зробити самі.
З таким досвідом роботи у 2011 році Дмитро заснував власну справу. Вирішив зосередитись на створенні світлодіодних світильників. Такі тоді замовляли торгові центри та крамниці Донецька. Вироби збирали із замовлених на інших підприємствах деталей. Перед нападом росії у 2014 році у компанії вже працювало до 10 людей.
Дмитро Єфрємов
"Перша релокація була дуже несподіваною. За рік до подій 2014 року ми з дружиною вже мали двох дітей і купили квартиру. Якраз на Київському проспекті – шляху, що вів до аеропорту. З Донецька виїздили навесні 2014-го. Вже було небезпечно, тож вирішили пересидіти всі події у Бердянську. Хотіли, щоб малеча побувала якийсь час на морі, та і звідти було недалеко до рідного Донецька. Тим більше, тоді не мали грошей для переїзду у велике місто", – розповідає Дмитро.
Та "якийсь час" розтягнувся на вісім років. Тоді, у 2014-ому, з Донецька родина виїхала лише з власними речами. Все обладнання з підприємства Дмитро разом із колегами заховав: "Ми все знесли у підвал, там було багато різних кімнат. Обрали одну – якраз у кінці коридору. Знесли все цінне, заложили стіну та закидали сміттям, наче проходу далі немає. Я жодного свого співробітника не зустрів після 2014 року. Вони розбіглись, після тих подій залишився зв’язок лише з бухгалтеркою. А сам офіс у промисловій зоні зайняли війська самопроголошеної днр".
Так обладнання простояло рік, поки Дмитро не зрозумів, що швидкого повернення у Донецьк не буде. Тож перевіз усе до Бердянська.
Після переїзду чоловік таксував, а через рік повернувся до власної справи. Спочатку працював сам, потім почав наймати людей. Найтяжчими були 2014-2015 роки, потім – "розвиднілось", як каже Дмитро:
Обладнання та гроші
З одного Дмитра компанія знову розширилась до десяти співробітників. Всі були з Бердянська. Власну компанію довелось перереєструвати, бо через донецьку прописку не завжди вдавалось працювати. Наприклад, могли блокувати участь у тендерах.
"У Бердянську у нас вже був повний цикл створення освітлення. Брали все на кілограми, купували сталь, порошкову фарбу. Самі вирізали корпус, згинали його, фарбували. Готові світлодіоди теж не замовляли. А брали чіпи та розпаювали їх на плати", – говорить Дмитро.
Верстати для роботи та інше обладнання чоловік збирав разом із колегами. Самотужки підлаштовували його під свої потреби приблизно 70 % від кількості того, що було на підприємстві.
"Ми купували запчастини та збирали свої верстати. Такі європейські аналоги дуже дорого коштували. Приклад: мали волоконний лазер, який допрацювали. Обійшлось нам це у 5 тисяч доларів, а аналогічний верстат з такими ж функціями можна було купити аж за 50 тисяч доларів. Ми чітко під себе виготовляли обладнання і не переплачували", – розповідає засновник бізнесу.
Після 2014-го та першої релокації Дмитро ще близько п’яти років мав страх на купівлю великого обладнання. Працювали лише з тим майном, яке могло б влізти у звичайну автівку. Але після 2019-го "трохи розслабився".
"Тоді активно почали виготовляти світлофори. Потім був ковід, ми вже займались світильниками для лікарень", – згадує Дмитро.
Бізнес поступово розвився. У середньому за рік виходило 10-12 мільйонів гривень обороту. За місяць на підприємстві могли виготовити 700 одиниць продукції.
Другий переїзд
На початку 2022-го Дмитро був впевнений, що росія захоче захопити не тільки Крим, Донеччину та Луганщину. Вона піде далі.
"Чому не вивозив бізнес? Було нікуди. Та й коштувало це дорого. Я б краще зберіг ці гроші для виїзду своєї родини. Пожертвував обладнанням заради цього", – розповідає про події лютого 2022-го Дмитро Єфрємов.
Чоловік говорить, що після того, як російські війська зайшли до Бердянська, важливим було не обладнання, а продукти та гроші. Працівники не знали, що буде далі із компанією та ними самими. Потроху розпродавали зі складів те, що могли.
"Звісно, я питав про релокацію бізнесу, залишав заявки, телефонував різним організаціям. Думав, що хоч машиною допоможуть виїхати. Але так нічого з того не вийшло", – говорить Дмитро Єфрємов.
У родині вирішували, куди їхати самим. Бажання залишатись у окупованому Бердянську не мали, хоч у місті було спокійно. Але чоловік знав, як все відбувалось у Донецьку після захоплення. Тому навесні разом із дружиною знайшли варіант виїхати у Дніпро – там жила їхня подруга.
"Інтернету у місті нормального не було. Збирали інформацію про виїзд по деталях. Я ходив туди, де був гуманітарний коридор. Дізнавався, як виїхати", – розповідає Дмитро.
Евакуювалась родина у квітні 2022-го. На одному з блокпостів російські військові забрали у Дмитра телефон, багато питань було до донецької прописки чоловіка, але все ж випустили з міста. На трасі родина Єфрємових приєдналась до останньої колони, що йшла з Маріуполя. Перший день у Дніпрі переночували у партнерів по роботі, потім родина перебралась у квартиру подруги, яка на той час вже виїхала закордон.
Врешті із Бердянська вдалось вивезти деякі маленькі верстати, світлодіодні вироби та запчастини. Все інше майно компанії так і залишилось у місті.
Рік після релокації та третій переїзд
Перші місяці у Дніпрі Дмитро працював у таксі – як і в 2014-ому. Наприкінці літа потроху почали з’являтись робочі замовлення. З Бердянська виїхав один із колег Дмитра, вони працювали вдвох на верстатах, які змогли вивезти. Інші колеги залишились в окупації або переїхали закордон.
"Ми зробили кілька світильників. Була ідея їх на Польщу виготовляти, Молдову. Але потім партнер подзвонив і спитав, чи можемо ми створювати військові жетони. Я сказав, що так. Тому ми зайнялись цим", – говорить Дмитро.
Коли ворог почав обстрілювати енергетичну інфраструктуру, чоловіки зайнялись енергозберігаючими світильниками. Робили їх із залишків освітлення для ювелірних вітрин.
Команда Дмитра під час роботи
"Я не міг нормально працювати у Дніпрі, бо не маю рентабельності. Дуже виросла вартість послуг. Зараз замовити щось може коштувати нереальні гроші, ти нікому нічого не продаси потім, у таких умовах мій виріб вартуватиме дорожче за іноземний", – говорить Дмитро.
Кілька тижнів тому до підприємця звернувся один із донецьких партнерів та запросив у Київ. Він займається світлом для супермаркетів та бізнес-центрів у столиці. Такі вироби зараз користуються попитом. Дмитро Єфрємов вирішив погодитись на пропозицію.
З березня чоловік разом із родиною облаштовується у Києві. Ввечері все одно підпрацьовує таксистом, щоб хоча б мати гроші на покупку інструментів. Бо бізнес, дохід якого раніше сягав мільйона гривень за місяць, тепер приносить близько 50 тисяч гривень.
"Зараз потрібне світло для торгових центрів та закладів харчування. Будемо разом із партнерами акцентуватись на цьому".
3020
