Журналістка Евакуація.City відвідала заклад та розпитала Єлизавету, як дівчині вдалося розпочати власну справу за кордоном та чому вважає це рішення найбезглуздішим у своєму житті.
Карта України у центрі Лондона
Трафальгарська площа у Лондоні – місце багатолюдне, звідси 10-15 хвилин пішки до Лондонського Ока – відомого оглядового колеса, стільки ж – до одного з найбільших музеїв світу – Британського музею. І саме тут, у районі Covent Garden, що славиться дорогими бутиками та ресторанами, українка Єлизавета відкрила свою кав’ярню. Адреса закладу: WC2E 9HA. Щоб дістатися сюди, найкраще вийти на станції метро Charing Cross, звідти потрібно пройтися 4 хвилини.
Помітити заклад підприємиці дуже просто. Посеред типових англійських сіро-брунатних будинків на контрасті розташована рожева і прикрашена квітами кав’ярня, яка неодмінно впаде у вічі. Через прозорі двері закладу з написом Cream dream ще здалеку на внутрішній боковій стіні можна помітити карту України. Однак не лише вона вказує на українськість закладу. З порогу кав’ярня в рожево-білих тонах зустрічає сучасною українською музикою. На мить здається, що ти опинився десь у затишній кав’ярні Львова.
Усередині заклад повторює зовнішнє оздоблення квітами, на другому поверсі вони доповнюються картинами із зображенням українських жінок. Тут же, за одним зі столиків, зустрічаю 23-річну Єлизавету Татарину – власницю кав’ярні. Дівчина з Кривого Рогу мріяла відкрити заклад у Києві, однак не судилося. Задум вдалося втілити тут, у Великій Британії.
Волонтерство в Польщі та переїзд до Великої Британії
До початку повномасштабного вторгнення росії Єлизавета проживала в Києві, навчалася в університеті імені Шевченка на математичному факультеті та працювала помічницею директора в одній із столичних компаній.
"Я переїхала сюди через війну, почала робити візу ще в березні як запасний план", – пояснює українка.
Саму звістку про початок повномасштабного вторгнення росії дівчина зустріла на Балі, куди поїхала у відпустку. Перед тим як потрапити до Британії, Єлизавета зупинялася ще в декількох країнах, аби, як тоді їй видавалося, перечекати війну.
"Я не жила, я просто була на паузі постійній. З молодшою сестрою ми пожили в Туреччині, Європі. Я не шукала роботу й довготривале житло, бо нащо? Я ж через три тижні повернуся в Україну", – планувала Єлизавета.
Після волонтерства на сладах з гуманітарною допомогою у Польщі дівчина поїхала до Британії.
Початок кондитерської справи за кордоном
Ще в Україні Єлизавета займалася кондитерською справою: випікала торти та тістечка на дні народження й вечірки. Своє хобі ще в Києві хотіла перетворити на професію, відкривши заклад. У Лондоні Єлизавета відчинила двері своєї кав’ярні на День закоханих, 14 лютого. Наразі з асортименту – 13 видів тістечок, кава та карпатський чай. Усі тістечка – веганські, бо й сама власниця закладу належить до спільноти веганів.
"У Києві планувала таке саме рожеве кафе з квіточками, з українським карпатським чаєм, з кавою та десертами. Наприкінці весни заклад мав би запрацювати. Я вже шукала приміщення, створила десертну карту, але почалася війна", – пояснює підприємиця.
У Британії Єлизавета на кожному кроці зустрічала напис "vegan friendly", тож зрозуміла, що авдиторія готова до такої концепції. Дівчині нічого не сподобалося з тутешнього асортименту, тому у своєму закладі вона готує на свій манір:
Підтримати переселенку з України в день відкриття прийшло 500 людей. Більшість з них – українці. Того дня підприємиці заледве вистачило тістечок на всіх – не очікувала побачити такої кількості відвідувачів.
"Більшіть клієнтів – українці. Заходять поцікавитись і британці, але зараз більшість земляки. У перші дні я дуже багато плакала. Я чутлива людина, не очікувала, що українці будуть так сильно мене підтримувати. Мені розповідали історію, як наші їхали із Шотландії в Лондон на вихідні в одному потязі з іншими українцями, і обидві сім’ї планували завітати до моєї кав’ярні. Це дуже зворушливо", – згадує переселенка.
Оренда приміщення і ремонт
Ремонт у приміщенні, яке винаймає, робила власними силами та зусиллями небайдужої української громади.
"Я сама фарбувала всі ці стіни, клала плитку. Мені допомагали і британці, але більше – українці. Це переважно жінки, які приходили після роботи з маленькими дітьми. Я розповідаю про це, і в мене зараз мурахи по шкірі, бо я не очікувала такої підтримки. Максимально робили все самі, бо одну маленьку стіну пофарбувати – це 500 фунтів тільки за саму роботу. Звичайно, сантехніку встановити ми не могли самотужки, тому я запросила чоловіків-українців, заплатила їм, і вони все зробили", – розповідає про облаштування приміщення підприємиця.
Для Єлизавети важливо підкреслювати, що заклад відкрито саме переселенкою з України, яка перебуває тут тимчасово через війну, розпочату росією. Такий підхід, на думку дівчини, розвінчуватиме стереотипне мислення про біженців.
"Мені розтлумачили так, що біженці – це люди, які грабують інших, вони живуть на податки, нічого не роблять. Мене це обурює. Я біженка. Я буду про це казати. Я цього не соромлюся. Ця країна дала мені прихисток", – пояснює свою точку зору.
"Якби знала, що буде так складно, не розпочинала б"
Підприємиця зізнається, що вести бізнес без досвіду в чужій країні надзвичайно складно. Уже четвертий місяць їй доводиться працювати 16 годин на день без вихідних. Це виснажує фізично і морально.
"Якби я знала, що так буде складно, я б ще тоді не відкрилася. Це було найбезглуздіше рішення в моєму житті. Я була не готова ні фізично, ні морально. Я ніколи не займалася бізнесом і маю великі проблеми з делегуванням. Я розумію, що вигорання ось тут вже", – Єлизавета піднімає ліву руку до чола й горизонтальним рухом вказує на рівень вигорання.
Усі працівники в закладі – українці
Як ділиться українка, відкрити тут кав’ярню коштує в 5 разів дорожче, ніж у Києві. Єлизавета мала власні заощадження, щоб розпочати бізнес у столиці, однак у Лондоні довелося брати кредит. Ще Єлизавета зареєструвала кав'ярню як компанію і продала 20% щойнозапочаткованого бізнесу.
"Лише третина грошей – мої власні заощадження. Компанія знайомого американця, який живе в Україні, надала мені кредит із більш привабливими відсотками, аніж банк. Раніше я вже співпрацювала з ними, вони фінансували бізнес лише в Україні, але через війну вирішили допомогти тим, хто тимчасово виїхав. Але це кредит, мені доведеться його віддавати", – пояснює підприємиця.
За словами дівчини, поки що бізнес себе не окуповує. Мають приблизно 20 замовлень у будній день, що не дозволяє покрити витрати на зарплати, інгредієнти та орендну плату. Аби виходити в нуль, мають виконувати близько 150 замовлень на 15 фунтів.
Інтер'єр закладу
"Працюємо в мінус і через мою вину, тому що не використовуємо маркетинг. Ми не готові до цього. Працівники на кухні не встигають так багато готувати, а наймати додаковий персонал я не можу з фінансових причин. Але ми стараємося. Усе корегуємо вже в процесі. Будую бізнес навпомацки. Наприклад, зараз працюватимемо в тестовому режимі місяць із сьомої ранку до восьмої вечора, аби подавати каву для офісних працівників. Ми підключимо маркетинг, щоб вони знали про нас", – ділиться планами на найближче майбутнє Єлизавета.
З особливостей ведення бізнесу в Британії відзначає неквапливість людей і затримки в поставках.
"Немає того сервісу, до якого я звикла в Україні. Якщо я замовляю щось із доставкою на наступний день, то отримую це в Україні наступного дня. У Британії затримки в поставках можуть бути півтора тижні, а то й два місяці. Кажуть, щоб чекала, бо рано чи пізно все одно отримаю своє замовлення. Британці, з якими я працюю, не роблять усе вчасно. Як мені пояснюють інші, усе буде готово, але згодом. Чому пізніше? Я не можу чекати, мені треба це вже зараз", – з цілковитим здивуванням розповідає переселенка.
"Я хочу бути корисною": у закладі підтримують жінок і благодійні ініціативи
У суботу посеред дня з п’яти столиків на першому поверсі зайнятим був лише один, трохи більше людей розмістилося на другому. Ближче до четвертої вечора відвідувачів побільшало. Переважно це українці, які приходять сюди за атмосферою, відчуттям ілюзії рідного дому. Однак заходять й іноземці. Поруч із нами сиділи італійки з дітьми, а на першому поверсі – британки. Один із відвідувачів роздивлявся навколо, фотографував і підійшов до дівчат-баристок запитати, як знайти заклад на Google Maps, щоб розповісти про нього іншим.
Відвідувачі закладу
"Багато людей лякали мене, що британці не ходитимуть сюди, бо це ніби українське гетто. До того ж мають чайну культуру і нібито не питимуть наш карпатський чай. Однак ні, вони не налаштовані скептично до чаю, навпаки цікавляться, питають, чи можна купити в роздріб", – ділиться спостереженями українка.
Єлизавета бачить цей заклад соціальним бізнесом. Уже зараз, попри роботу в мінус, намагається переказувати гроші на благодійні ініціативи в Україні. Наприклад, 24 лютого цього року усі гроші, які мали в касі, перенаправили в благодійний фонд знайомого лікаря.
Вона також надає безкоштовно приміщення для проведення майстер-класів та лекцій, які організовують українські жінки. Таким чином прагне підтримувати жіночі ініціативи.
"Сьогодні у нас на другому поверсі відбувся захід, організований для жінок. Вітаються будь-які благодійні починання. Це можуть бути поетичні вечори, творчі заходи. Будь-що, щоб просувало б український бізнес, українських жінок, благодійність, українську творчість, історію та культуру. Зараз хочемо працювати з українськими артистами, які виїхали, щоб робити маленькі квартирники, як у Львові, наприклад", – розповідає про свій задум українка.
Підтримує жінок і в инший спосіб – надаючи роботу. У закладі працюють українські переселенки та представник ЛГБТ-спільноти.
"У кав'ярні всі працівники – українці. Деякі з них не вчили завчасно англійську мову, бо ми сюди не на заробітки приїхали, а через те, що вдома небезпечно. Звичайно, ми вчимо англійську й перепрошуємо за її недосконалість. Аби комунікувати це, поставили табличку з поясненням", – обґрунтовує свою думку співрозмовниця.
Так працівники закладу перепрошують за недосконалість англійської
Бізнес як емоційна розрада
Власна справа допомагає Єлизаветі впоратися емоційно. Бізнес надає відчуття прив’язаності й зайнятості.
"Мені є вранці куди йти. З відкриттям бізнесу я подорослішала дуже швидко, бо в мене з'явилася велика відповідальність перед людьми. Я маю платити зарплату, оренду, податки. Я якось не думала, що це буде так неприємно, – іронізує співрозмовниця й додає: Оця вся відповідальність трохи давить на мене. Я ще не звикла".
Українка зізнається, що сильно сумує за домом, тому планує повернутися до Києва, щоб будувати бізнес на Батьківщині.
"Я не бачила бабусю більше, ніж пів року, мені важко без неї. Моя мама приїжджала сюди, і це трохи підбадьорило мене. Таки планую відкрити заклад у Києві, я вірю, що бізнес може працювати без власника. Планую, що у мене буде в Лондоні менеджерка, а сюди прилітатиму, коли треба буде. Британія дуже класна країна, але я хочу, щоб мої діти росли в Україні", – каже Єлизавета.
3020
