Що нагадує переселенцям рідний дім? Чотири українки поділилися своїми історіями з Евакуація.City.
Собака Саша, знайдена на вулиці
Юлія Лабкова з дочкою вирішили виїхати з Миколаєва, коли минулої весни декілька разів "прилетіло" поруч з їхнім будинком на Водопої. У вимушеній евакуації "символом незламності" для них є собака Саша, яку за декілька тижнів до великої війни доня Юлії підібрала на вулиці. Жінка розповідає:
Тетяна, власниця собаки
"Милу дівчинку, собаку Сашу ми прикривали собою під час бомбардувань будинка, разом із нею проїхали шість країн і змінили багато різних місць проживання. Дуже складно жити практично рік десь у світі, знаючи, що в тебе немає дому, роботи та впевненості у новому дні.
Але коли щоранку дивлюся на цього нескінченно щасливого песика, сили та енергія знаходяться самі по собі, і день стає не таким уже й поганим.
Майже рік тому ми закривала Саньці вуха, сподіваючись, що вона не злякається обстрілу, якщо не почує його. Тепер ця собака стала маленькою причиною, через яку ми не повинні зупинятися і здаватися. Всі зусилля та старання, спроби та виплакані сльози варті того, щоб у нас було маленьке особисте та дуже щасливе сонечко".
Іграшка від військового і ключі
У сім’ї Вікторії Пшеничної є дві речі, які вважаються символічними, – це іграшка і ключі:
"Ми з донькою виїхали в кінці липня з тоді ще окупованого Херсона. Дорога далася нам дуже важко. Коли проїжджала пости з росіянами, ледве стримувала себе. Вони дозволяли собі насмішки, образливо висловлювалися і ставилися до нас як боги до непотребу на нашій же землі. Вони погрожували розвернути нас і навіть не хотіли випускати. Викрикували лайку.
Як тільки ми в’їхали до підконтрольної території – побачили наших хлопців, наші стяги, і я вже не могла стримати сліз.
Вікторія Пшенична з родиною
Нас супроводжували до Запоріжжя. Там у пункті допомоги ми пішли їсти і зустріли його. До нас за стіл підсів хлопчина у формі. Я не пам’ятаю його імені, але пам’ятаю, який він юний, – хлопцю 19 років. Він відразу почав говорити до моєї донечки і побачивши, що вона геть погано їсть, узявся її годувати. Ми з чоловіком лиш спостерігали. Це наймиліше, що мені коли-небудь доводилося бачити.
Хлопчина сказав моїй донечці, що якщо вона добре поїсть, він щось їй подарує. І вона обрала м’яку іграшку, то була собачка. Тепер не випускає її з рук. А для нас та іграшка стала талісманом.
Кожного разу коли дивлюсь на неї я думаю, що не маю права опускати рук, бо згадую того хлопчину, який жертвує своїм життям заради нашої свободи. То наш символ незламності і віри у перемогу".
Разом з тим пам’ять про рідний дім, який довелося залишити через вторгнення росіян, зараз для Вікторії уособлює зв’язка ключів:
"Ми виїжджали, а дім залишили для нагляду знайомим. Але я чомусь не змогла залишити свою пару ключів від будинку.
Словами не передати, як хочу додому, відкрити ворота тими ключами, зайти до кімнати і просто зробити хоч пару кроків по домівці, де все таке рідне… Чи відчуваю я полегшення, дивлячись на ключі? Ні, я відчуваю біль. Настільки сильний, що ще ні разу не змогла стримати сліз. Але це гарний символ пам’яті про дім, у якому досі лунають обстріли."
Плюшевий ведмедик від коханого
Ксенія Поліщук з міста Дружківка береже плюшевого ведмедика – новорічний дарунок дорогої людини:
"Ми виїхали у квітні, коли лінія фронту була ще далеко – чули тільки гуркіт і по місту було лише кілька прильотів. Якось я йшла з роботи і десь переді мною прилетіло тричі, я чула свист і потім вибух. Того вистачило, аби при кожному прильоті на Краматорськ я підстрибувала і не виходила з двору під час тривоги, тому вирішила виїжджати.
Із собою забрала м’яку іграшку – подарунок від коханого хлопця, якого зараз нема поряд. Він мені подарував цього ведмедика на Новий рік, коли все ще було спокійно.
Я його везла з Дружківки до Рівного, де поселилась в селі Придорожнє. Коли мені було дуже сумно за домом і хлопцем, то я обіймала іграшку, могла навіть поговорити з нею, коли вкрай було погано. Цей ведмедик нагадує мені дім і тих, хто там лишився".
Ведмедик Ксенії Поліщук
Українські символи в Клайпеді
Лариса Сидоренко з Миколаєва розказала, що їй додають витримки символи України, які тепер завжди з нею: український прапор, вишиванка і ланцюжок з кулоном "Україна":
"Виїхали ми 1 квітня через пропускний пункт Шегині. Перед цим зупинилися у Львівській області, випадково зупинились біля магазину з канцтоварами. Там і побачили прапор та вирішили його купити. Зараз цей прапор зі мною, я його беру на мітинги на підтримку України, на презентації книг українських авторів тощо. Дуже "накриває," коли ідеш тут, по Клайпеді, і бачиш багато українських прапорів.
Виїжджала я з маленьким рюкзаком, як у тій пісні: "... в одну сумку спакувати все життя…", так було і в мене. Вже у Клайпеді купила собі вишиванку – знайшла українку, яка продавала наші вишиванки. Потім вже мені передали з Миколаєва і мою вишиванку та вишите плаття. Тепер при будь-якій нагоді ідентифікую себе як українка і пишаюся цим".
Лариса Сидоренко та її "символ незламності": вишиванка і кулон
3020
