Евакуація.City поговорила з засновниками фонду, як проходили медичні евакуації із звільненого Херсона та чого інколи вартує забрати людину з-під носа у білоруських прикордонників.
Соціальний клей
"Все розпочалося з моєї першої організованої евакуації для групи онкохворих дітей на початку повномасштабного вторгнення – 26 лютого. Впродовж евакуації з'явилося розуміння, що ніхто з батьків взагалі не знає, що робити далі, як проходити кордон, куди бігти за документами, як отримати допомогу та прихисток в новій країні", – згадує Дана.
28 лютого жінка запустила новий евакуаційний процес – ще 12 онкохворих дітей разом з батьками поїхали на лікування до Італії.
"Логістика та евакуація чимось схожі між собою. Ти вибудовуєш маршрути і домовляєшся про доставку", – стинає плечима Дана.
Процес виглядав так: керівництво лікарні, яка опікувалася дітьми до великої війни, отримало направлення в Італію.
"Документи подавались на рівні консульств – інколи навіть лікарі до останнього моменту не знали, куди прямуватимуть їх маленькі пацієнти. На той час організацією процесу я займалась сама, але постійний брак інформації по евакуації за кордон і велика кількість питань, які постійно з'являлися, підштовхнули мене до створення інформаційного проєкту "Кордони України", – згадує Дана.
Паралельно родина запускає дві команди – для цивільної та медичної евакуації українців. Рішення займатись цим напрямком склалось саме собою – родина отримувала безліч запитів на новостворений бот в телеграмі та гарячу лінію за номером 0800 211 102. Кожна заявка проходила ряд питань:
-
як оформити медичне транспортування;
-
як зробити медичну оцінку пацієнта;
-
як сконтактувати перевізника, який потім приїжджав з пацієнтом і проводив безпосередню евакуацію.
"В цивільних евакуаціях ми виступали як соціальний клей – збирали контакти водіїв, які мали вільні місця в автівках та були готові їхати в сторону кордону. Пасажирів, які були найближче, "обмінювали контактами". Нам дуже допомагали чоловіки, які не могли виїхати за кордон, але підтягували нам базу контактів.
З медичною евакуацією ми працювали інакше. Люди розуміли, що є запит, і він зростає, тому ми залучали волонтерські команди. Самі не мали медичної освіти, але створили команду медиків, з якою консультувались: спершу це були лікар-онколог і майбутній лікар-інтерн. Також в команді була Марина, людина з інвалідністю, яка розуміла потреби інших людей з інвалідністю: знала, як з ними спілкуватись, як знайти підхід, розуміла, як працювати з тими чи іншими проблемами", – згадує Дана.
Швидкі для Херсона
"Люди потрапляють до нас за допомогою телеграм-каналів, соціальних мереж. Телефонують на гарячу лінію. Інколи спрацьовує сарафанне радіо, рекомендації, люди передають наші контакти", – пояснює Дана.
З часом кількість заявок на евакуацію стала такою великою, що родина зрозуміла – домовлятись з різними перевізниками вже недостатньо. Потреба в наявності власних автомобілів фонду зростала. Тому за пів року існування проєкту сім'я вирішила: необхідно купити власні швидкі. Частково у фінансуванні проєкту допомагали інші благодійні фонди, такі як "Rubicus" та "Sunflower", але основний пул коштів Толпеки і досі вкладають у проєкт з власних грошей.
"Потреба стала особливо помітною, коли звільнили Херсон – за одну ніч ми отримали безліч заявок. Це переважно були хворі люди, які не могли пересуватись, і сиділи у своїх багатоповерхівках по всьому місту. Ліфти не працювали, люди не могли спуститись – і ми підвозили їх на швидких до медичних потягів.
Одна із заявок – сім'я на Херсонщині. Бабуся старенька, 1926 року. Не бачить, не ходить. Населений пункт під постійними обстрілами. Сім'я не могла виїхати, а бабуся хай і казала – кидайте мене, їдьте, але ти рідну людину не кинеш, хай їй і майже сто років.
Завдяки тому, що ми вивезли в Одесу і бабцю, сім’я відчула, що може сама виїхати – що у них є моральне право так зробити. Біля кожної такої старої і молодої людини є родичі, яких зачіпає наша робота безпосередньо.
Ми оточили себе спеціалістами, медиками. Сформували власну базу лікарів, яким в будь-який момент могли передзвонити, коли потрібна якісна медична оцінка стану пацієнта. Створили і основні бригади, і резервні. Фельдшерів для прифронтових зон обираємо так, щоб вони могли в разі чого, сісти за кермо і вивести усіх на "Спринтері". І це рішення дуже згодилось – якось швидка у Херсоні мусила втікати від бомбардувань", – згадує Вадим.
Люди
"Була у нас одна старенька по лінії фронту. Наш головний лікар подивився і сказав, що вона не транспортабельна. Якщо йти повністю по протоколу, ми мали її там лишити – але що з нею там буде? Весь населений пункт евакуйований. І ми, на свій страх і ризик, веземо", – говорить Вадим.
Останнім часом "Паляниця" почала вивозити людей, які виїжджають через Білорусь.
"Доводилось проводити реанімаційні заходи інколи в зоні усвідомленого ризику.
Наприклад, сім'я – мама і двоє діток. Виїжджали через росію і білорусь. Ми забирали їх з місця перетину польсько-білоруського кордону, Брест-Тересполь. Бригада майже добу стояла на кордоні через фсбшників – один з хлопчиків мав майже добу сидіти в автобусі з переламаним стегном. Коли білоруські прикордонники випустили автобус, хлопчика виносили буквально на плечах. Люди могли виїхати і в Європу, але поїхали в Охмадит", – згадує Вадим.
Коли "Паляниця" везе кудись пацієнта, вона завжди знає, куди саме, та має кілька варіантів медичних домовленостей з різними лікарнями, якщо є така необхідність.
"Найгірше – це опинитись з важким пацієнтом, і не знати, куди його везти.
Недавно ми вивозили жінку з україно-білоруського кордону, який теж можна вважати лінією фронту. Усюди замінована територія, на купу білоруси, росіяни і СБУ. В броні, в касках, у всьому.
Зрештою, на каталці наші люди цю жінку везли через протитанковий рів. Команда через міністерство охорони здоров'я попередньо домовилась з усіма лікарнями Волинської області, не знаючи, куди зможуть довезти складну пацієнтку. Зрештою, з Ратного, лише після того, як жінку стабілізували, її повезли до Києва, де передадуть родичам", – розповідає Вадим.
У "Паляниці" були пацієнти, яких треба було в умовах швидких дедлайнів везти на процедури до Нідерландів; евакуюючи людину з Первомайська до Одесу, в одного з інших пацієнтів стався інсульт – медична команда фонду витягувала людина з того світу прямо в дорозі.
На питання, навіщо це родині, Толпеки цитують бібілйну книгу Екклезіаста і говорять – є час розкидувати каміння, і є час збирати.
"Те, що ми робимо зараз – це вклад нашої сім'ї на перемогу. Раніше требу було десятину на добрі справи. А зараз це вісімдесятина чи дев'яностина.
Паляниця – це уся команда, не лише наша родина. Якби ж усі питання можна було вирішити грішми! Внесок наших людей не можна ані оцінити, ані купити за будь-які гроші, адже вони рятують інших українців, ризикуючи власним життям. Оцінити такий внесок? Жодних грошей не вистачить.
Наразі ми б хотіли додати напрямок допомоги військовослужбовцям. Багато з них дістають поранення і лишаються сам на сам, потребують складних операцій.
А ми чекаємо деокупації всіх наших територій, звісно", – говорить Вадим.
3020
