Редакція Евакуація.Сity поспілкувалася із координаторкою проєкту "Printemps Ukrainien/Українська Весна" Ольгою Сагайдак про практику споживання мистецтва у Франції, українську культурну дипломатію та сентимент французів до російської культури.
150 українських дієвців у Франції, 96 культурних подій та вітчизняне мистецтво у Луврі
До повномасштабної війни Ольга Сагайдак жила у Києві. З 2014 року вона займалася організацією культурних проєктів: заснувала благодійний фонд "Мистецькі надра", сприяла мистецьким обмінам між регіонами України, очолювала наглядову раду Українського інституту – державної установи, яка представляє вітчизняну культуру у світі та формує позитивний імідж України за кордоном.
Після 24 лютого Ольга вирішила виїхати з України до Франції разом із десятирічним сином і літніми батьками, своїми та чоловіковими. Там мешкає старша донька Ольги, а також багато її друзів.
"Я хотіла, щоб син був у безпеці. А батьки справді літні і все частіше потребують медичної підтримки. У лютому 2022 року я не була переконана, що зможу забезпечити їм таке піклування, тому ухвалила рішення, що маю всіх евакуювати. Думала, що лише супроводжуватиму родину до Франції і згодом повернуся, але виявилося, що тут багато роботи і я можу бути корисна", – розповідає Ольга.
Ольга Сагайдак
У Франції існує єдиний у світі державний Український культурний центр за кордоном. Вже у перші дні після приїзду Ольга запропонувала посольству України у Франції робити там події, які би підсвічували Україну і надавали голос нашій культурі у французькому суспільстві.
Оскільки Український культурний центр – це передусім фізичний простір у центрі Парижа, жінка запропонувала зібрати тих українських митців, які давно мешкають у місті і тих, хто лише приїхав до Франції через війну. У перші дні повномасштабного вторгнення вдалося "дотягнутися" до близько 20 людей, згадує Ольга.
Тоді у колі однодумців для центру вдалося окреслити такі напрями роботи:
- розповісти якнайбільшій кількості українських дієвців, що центр існує і може забезпечити культурні потреби у Франції;
- спілкуватися із французами, які хотіли висловити протест проти війни або підтримку Україні, але не знали як це організувати і потребували українських творів мистецтва.
Так, місцеві актори потребували перекладів українських п'єс чи віршів французькою, музиканти – нот українських композиторів, журналісти – коментарів про понівечену чи знищену українську культурну спадщину.
Ольга згадує, що у перші тижні вторгнення чи не найбільше допомагала українським музейникам сконтактувати із їх колегами у Франції, домовлялася про пакувальні матеріали для творів мистецтва:
"У багатьох музеях не було людини, яка б володіла іноземною мовою. Ми отримували безліч запитів, подекуди на аркушах із зошита у клітинку, і вже тут оформляли їх і скеровували до тих, хто міг допомогти. Ми стали розподільчим центром для дієвців культури в Україні і Франції".
Офіційним відкриттям ініціативи "Printemps Ukrainien / Українська Весна" стала фотовиставка "Незламні". Там представили роботи українських фотографів, зроблені у перші дні повномасштабної війни. Під час проєкту також показали документальні відео українських об’єднань Babylon13 і Ukraїner та фільми українських режисерів останніх років.
Далі впродовж року у межах ініціативи відбулося 96 подій:
- кінопокази;
- виставки українських художників та фотографів;
- концерти українських музикантів;
- читання української поезії, прози, драматургії;
- зустрічі із дієвцями культури.
Загалом за час "Printemps Ukrainien / Української Весни" до Франції привезли 150 дієвців з України.
Події "Української Весни"
"Ми не можемо сказати, що за цей рік переговорили з кожним французом. Але своєю аудиторією ми бачимо культурних діячів та людей, які читають книжки, а отже, цікавляться мистецтвом і у інших його проявах", – розмірковує Ольга Сагайдак.
Чи не найважливішою частиною проєкту стала інтеграція українських фахівців у професійні французькі середовища. Так, завдяки ініціативі познайомилися директорка Музею Ханенків Юлія Ваганова та президентка французького Лувру Лоуренс де Карс. Ця зустріч стала початком співпраці над виставкою українських експонатів в найбільшому музеї світу.
Крім того, 15 українських музейників змогли приїхати до Франції, щоб познайомитися із місцевими колегами. Вже восени схожу поїздку організують для українських реставраторів, які протягом місяця стажуватимуться у Парижі. З часом здобуті персональні контакти дозволять ефективніше працювати з відновленням української спадщини.
Як проєкт "Printemps Ukrainien / Українська Весна" завершилася у лютому цього року. Проєкт став підґрунтям для появи інституції, представництва Українського інституту в Франції. З осені запрацює стаціонарна команда, яка буде забезпечувати співпрацю з французькими організаціями, представлення українських дієвців культури і їхніх проєктів.
Практика "споживання" мистецтва у Франції та Україні
У французів практика "споживати" мистецтво значно розвиненіша, ніж в Україні – вони охоче ходять на концерти, у галереї, театри, здобувають “персональний контакт” з культурою.
Якщо говорити про Україну, то часто сприйняття цілої країни залежить від того, яку культуру бачать іноземці, пояснює Ольга Сагайдак:
"Акцент, який ми намагаємося зробити: росіяни не просто нищать Україну, вони руйнують її культуру, спадщину Європи. Це зачіпає, це змушує задуматися. Мовляв, ми ще не встигли дізнатися достатньо про українське мистецтво, а воно вже може зникнути".
З іншого боку у більшості французів немає системних знань про Україну. Подекуди знані експерти недостатньо обізнані з іменами українських дієвців, історією культури, її явищами. Багато українських імен "приватизувала" росія, для французів вони просто неочевидні. Повернути ці імена швидко, на жаль, не вийде, але й така робота вже триває.
"Атрибуція у різних країнах відбувається по-різному. Тут немає бірок "український художник" чи "російський художник". Французи пишуть ім'я, дату і місце народження і смерті. Відтак, часто буває, що місто народження українське, наприклад, Одеса, а далі уточнення – російська імперія, через історичні обставини тієї епохи. З одного боку – це правда, з іншого – виключає Україну із світового контексту", – пояснює Ольга Сагайдак.
Завдяки проєкту дієвці могли познайомитися і налагодити професійні контакти
Про культуру Франції українці теж знають недостатньо. Втім, залежно від рівня ерудованості, можуть назвати кілька головних фактів: згадають Ейфелеву вежу, Лувр, французьких художників. Коли пересічні французи зможуть назвати сучасних українських митців, це означатиме успіх нашої культурної дипломатії, резюмує Ольга.
"Однією із наших помилок у риториці були, наприклад, фрази про "вихід українських діячів в Європу". Цю ж помилку допускали й щодо нас, коли говорили про контакти "із пострадянськими країнами". Як країни, які пережили часи СРСР, зараз мають дуже різний контекст, так і європейці – не однакові. Хтось був колонізатором, хтось – пригнобленим. Інколи можна провести паралелі з французькими колоніями, окремими регіонами Франції".
Сентимент до російської культури та бюрократизованість французів
У Франції є ціла плеяда фахівців російської культури. Вони не є росіянами за походженням, але систематично вивчали різні аспекти русистики. Тепер багатьом треба переосмислити, якою насправді є росія.
"Один із найбільших викликів – сентимент до російської культури. Він формувався століттями, історично склався. Це дві імперії, колоніальні політики, які залишаються подекуди непереомисленими", – каже Ольга Сагайдак.
Вона звертає увагу на колосальні інвестиції, які росія роками вкладала у популяризацію свого мистецтва. Щороку у Парижі відбувалися виставки російських художників, гастролювали театри, презентація країни була якісною, і це важливо розуміти, щоб усвідомити реальність, додає Ольга.
За час проєкту відбулося 96 подій
Росіяни у Франції "купували" місцевих фахівців: кураторами подій ставали імениті діячі культури. Багато хто з місцевих працював на російських подіях або був їх постійним відвідувачем. Знову ж таки, це потребує переосмислення, тож подекуди відмова від російського французам дається важко. Зрештою, самі українці після 2014 року не одразу відмовилися від ворожої культури та співпраці з російськими культурними діячами.
Водночас вже у перші місяці великої війни Франція відмовилася від співдії із російськими митцями на державному рівні. Натомість запровадила стипендії для українських дієвців, резиденції та програми підтримки.
Інтерес до українського серед молодих французьких науковців дедалі збільшується, підкреслює Ольга Сагайдак. Культурні дипломати мають забезпечити тим, хто зацікавився українською тематикою, доступ до матеріалів їх рідною мовою і не зробити перший контакт двох культур "пустим і нецікавим":
"Якщо перший контакт буде не глибоким, якщо українці не покажуть себе як експертів, то це може стати останній контакт із іншою країною. Поради українським дієвцям, які планують вихід на європейський ринок: у проєкті має бути хоча б одна людина, яка вільно спілкується іноземною мовою". Ідеально – мовою країни, з якою є бажання співпрацювати. Крім того, проаналізуйте, те, що відбулося і головне, що НЕ відбулося у Франції. Коли плануєте щось привезти, поставте собі просте питання: "щоб що?".
Інтерес до української культури у Франції зростає
Ще одна проблема, з якою зіштовхуються українські митці у Франції – повільний ритм, у якому живуть місцеві митці та бюрократизованість інституцій. Французи звикли до середньо- та довгострокового планування, вони не розуміють термінових завдань. Наприклад, планування експозицій музею відбувається на 5 – 7 років наперед. Підготовку відкриття відділу Візантійського мистецтва в Луврі, де, можливо, будуть представлені ікони з наших музеїв почали ще у 2018 році, хоча відкриття заплановане на 2025 рік.
"Тут неможливо сказати: “Давайте ми через місяць чи два проведемо виставку. Коли наші говорили про терміновість, то французи дивилися на мене як на людину несповна розуму. Вони без сумніву співчувають, але не можуть залагодити все так швидко", – пояснює Ольга Сагайдак.
Тож виняток, який часто роблять для української культури у Франції, це величезний поступ для цілої системи. Зокрема, серед перемог культурних дипломатів у Франції:
- організація освітнього курсу у Собронні;
- тиждень української драматургії, який підготували за 5 місяців;
- виставка музею Ханенків у Луврі, яку підготували за 9 місяців.
І хоча домовлятися про зустрічі "на вже" переважно важко, культурні дипломати роблять це, адже працюють передовсім на користь українських дієвців.
Українські події у Франції – поступ для цілої системи
Втім, довгострокове планування – це те, чого українським інституціям варто було б навчитися у французьких колег:
"Ми як країна живемо у цьому стані "emergency" (терміновості – ред.). Бюджет країни ухвалюють на рік, тож подекуди митцям та мистецьким організаціям важко спланувати свою роботу на більший термін. Але ми прагнемо стати частиною ЄС. Тож нам треба синхронізовуватися із іноземними державами. Це виклик іншого рівня, адже часто в умовах війни ми достеменно не знаємо, чого очікувати завтра”.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту "Media Viability Project". Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки International Media Support (IMS) та NED.
3020
