Журналістка Евакуація.Сity побувала у прихистку і дізналася, як облаштовували простір до приїзду евакуйованих.
Від станції зв'язку – до мистецького хабу
Віддалені спальні райони Львова мало схожі на давній історичний центр. Типові радянські "панельки", з новобудовами по сусідству, вузенькі вулички, якими бредуть заклопотані буденними справами львів'яни.
Тут, у гущавині вишневого листя, ховається триповерхове приміщення колишньої Автоматичної телефонної станції, або ж АТС.
Раніше там стояло безліч технічного оснащення, завдяки якому телефоністи з'єднували між собою абонентів. Тепер обладнання величезної станції вміщається у кілька ноутбуків – зв'язок вже давно не забезпечують вручну, тож будівля довгий час пустувала.
Аж поки у 2020 році двоє друзів, художник Олександр Зиков та підприємець Арсентій Герегей, не почали облаштовувати у приміщенні мистецький хаб “АТС 267”. Вони взяли станцію в оренду в державної компанії "Укртелеком" і почали втілювати там свою благодійну ініціативу.
Олександр Зиков
"Ми працювали над простором всередині – відкриті зали, майстерні для художників, де вони могли почуватися вільно і творити. Люди приходили компанією чи творити самотужки. Ми надавали фарби, простір, можливість спілкуватися і займатися творчістю", – пояснює Олександр, киваючи на триповерхівку, загальною площею 1 800 квадратних метрів.
"Кістяк" "АТС 267" формували шестеро людей. У митців була ідея розвитку у крипто індустрії – художники мали створювати у просторі свої роботи і продавати через NFT.
"Крім того, ми хотіли, щоб прості перехожі могли прийти і прогулятися галереєю, місцеві художники – домовитися про відкриття виставки", – каже Олександр Зиков.
До 24 лютого спільнота "АТС 267" розвивалася органічно. А вже у перші дні великої війни арт-простір змінив формат роботи і почав приймати тих, хто рятується від війни.
Ліжка з одягу та перші евакуйовані: як у "АТС 267" почали приймати переселенців
Перед 24 лютого для "АТС 267" закупили близько 20 тонн одягу. Митці задумали масштабний проєкт із оцифрування та виготовлення віртуальних вбрань.
Такі стартапи вже популярні за кордоном і їхнє головне завдання – зменшити перевиробництво і неконтрольоване споживання речей, адже часто модники і модниці купують одяг аби просто сфотографуватися для соцмереж, а потім викидають його.
Коли почалося повномасштабне вторгнення команда мистецького простору вирішила приймати переселенців. У приміщенні могли розмістити до ста людей, тож Олександр одразу опублікував сторіз в інстаграмі, де закликав приїжджати тих, хто рятується від війни.
Перед 24 лютого для простору замовили 20 тонн одягу
На заклик відгукнулася його подруга, яка організовувала виїзд для харківської IT-компанії. Люди вже були у дорозі і їм потрібне було місце для ночівлі, згадує Олександр. До прихистку одразу приїхали 50 харків'ян.
"Спочатку ми облаштували прихисток із підручних матеріалів. Подушки та матраци почали виготовляти із одягу, люди спали фактично на арт-об'єктах, або біля них. Великі полотна використовували як перегородки. Вже через тиждень все залагодили і купили повноцінні ліжка, але це було перше, тимчасове рішення", – згадує Олександр.
У приміщенні облаштували прихисток
Перші евакуйовані пробули у прихистку менше тижня, але запити на тимчасовий притулок надходили без зупину. Тож у "АТС 267" продовжували приймати тих, кому це потрібно:
"Люди приїжджали, їхали далі, постійно з'являлися нові. З часом все стихло, а через пів року у прихистку залишилися лише ті, хто вирішив залишитися у Львові надовше", – згадує Олександр.
Соціальна кав'ярня та приміщення для подій: як простір існує зараз
Зараз у будівлі живе набагато менше людей, ніж раніше. Постійно мешкає близько 20 – 30 людей. У кожного є своє ліжко та поличка для речей. У прихистку є душ, спільна кухня, пральні машини – все необхідне для життя.
Перший поверх поки що найменш пристосований до проживання людей. На вході – кілька яскравих ілюстрацій, праворуч – сходи, ліворуч – довгий коридор, де триває ремонт.
Коли людей було більше, там були розташовані приватні кімнати. Зараз приміщення ремонтують і планують облаштувати там кухню соціального кафе, пояснює Олександр.
"Людина зможе прийти, взяти собі каву і просто подякувати або заплатити за свій напій. Може “підвісити” каву і заплатити одразу за дві. Якщо матимемо ресурс, робитимемо безкоштовні обіди для тих, хто цього потребує. Простір існуватиме не для прибутку, а для допомоги іншим", – каже Олександр Зиков.
Працюватимуть у кафе евакуйовані, які живуть у прихистку. Так люди почуватимуться потрібними і зможуть самі забезпечити собі життя, додає Олександр:
"У перші місяці тим, хто прибирав чи допомагав готувати на велику кількість людей, видавав близько тисячі гривень на тиждень. Декілька місяців люди охоче займалися облаштуванням свого простору і мали мотивацію".
У сусідньому приміщенні облаштовують студію звукозапису. На другому поверсі – загальний простір, де зараз мешкають переселенці. У величезній залі, поруч із ліжками, диваном із рожевою оббивкою, який притулку задонатили небайдужі, органічно існує мистецтво – розмальовані стіни, полотна з картинами, невеликі скульптури.
Біля стіни стоїть кілька каркасів. Олександр планує облаштувати для евакуйованих каркасні кімнати, щоб у кожної людини в "АТС 267" був власний приватний простір. Ідею знайшов в інтернеті. У розпорядженні людини буде ліжко та невелика тумба, відмежовані від інших перегородками.
Третій поверх облаштований для подій, які відбуваються всередині. Саме тут колись розташовувався склад одягу. Частину речей зрештою відправили на деокуповані території та у шпиталі. Зараз у приміщенні відкриті до того, аби надавати його в суборенду для святкувань чи інших подій. Зібрані гроші витратять на існування простору для евакуйованих.
Кола, брак грошей та соціальні події: як простір залишається мистецьким хабом
Попри приїзд переселенців, "АТС 267" залишається місцем творчості, каже Олександр Зиков. Він продовжує малювати і навіть сам оселився у прихистку. Усе, що заробляє зараз – вкладає у життя простору. Найбільше Олександр мріє розпродати всі свої роботи і використати гроші на існування “АТС 267” щоб розкрити її потенціал:
Олександр пише кола
"Я пишу кола, називаю їх "портали без тягарів. З 24 лютого постив сторіз із своїм діджитал-артом і писав посередині "Впораємося". Це слово стало тригером, які б конфлікти чи перешкоди не були – точно впораємося".
Подекуди художник запрошує інших митців та просто охочих спробувати свої сили у малюванні на майстер-класи. Коли у прихистку жили діти, то вони долучалися до занять, інколи залучали й дорослих.
У просторі продовжують творити
"Звісно, до нас долучалися талановиті люди або ті, чиї здібності можна розвинути. Зараз мешканці не такі творчі. Багатьом потрібна підтримка, щоб рухатися далі, не всі можуть впоратися самостійно", – розповідає художник.
На жаль, зараз через брак грошей таких подій для евакуйованих дедалі менше, додає Олександр. Кошти стали однією із першочергових потреб прихистку – у червні борг за оренду складав близько 300 тисяч гривень. Прикро втратити таке місце сили лише через проблеми із фінансуванням, каже художник.
Щоб забезпечити існування прихистку, організатори простору проводять там багато благодійних вечірок. Зокрема, організували "Відкриту шафу" – вечірку, на якій можна було принести свій вживаний одяг або обрати собі щось із того, що принесли інші, а також задонатити на потреби притулку.
Наталя, яка на "Відкритій шафі" забезпечує музичний діджей-супровід події, приїхала в Україну з Білорусі у 2020 році. З 24 лютого вона волонтерить та допомагає тим, хто рятувається від війни. У прихистку "АТС 267" вона допомагає з першого дня, як туди приїхали переселенці.
Наталя
"Я з Білорусі і я хочу допомагати Україні. Я сама виїхала з дому у 2020 році, знаю, як це важко. Адаптуватися і соціалізуватися на новому місці ніколи не просто. Я люблю Україну, бо вона дала мені дім", – каже Наталія.
3020
