Редакція Евакуація.City поспілкувалася із програмною директоркою ініціативи Мариною Передерій про те, як вдалоcя мобілізувати зусилля у новому напрямку, не втратити власні цінності та боротись незважаючи ні на що.
"Співпадіння цінностей": як сформувалася команда благодійників
Благодійний фонд "Помагаєм" у Дніпрі працює з 2009 року. Потрапивши з дитиною до лікарні, Наталія Савченко випадково опинилася у палаті "відмовників" (діти, вилучені з родин соціальними службами і знайдені на вулиці без батьків – авт.). Жінка не змогла пройти повз і вирішила допомогти.
У той час вона познайомилася із православним священником Андрієм Пінчуком, якому теж не була байдужою доля сиріт. Він і сам виховав 12 усиновлених та трьох власних дітей.
Тож разом вони заснували фонд "Колиска надії". Згодом назву довелося змінити, бо в Україні вже існувала організація зі схожим найменуванням. Так ініціатива стала називатися "Помагаєм", адже зосереджувалася саме на допомозі різним людям, дітям та дорослим.
Керівник благодійного фонду "Помагаєм" Андрій Пінчук
У 2018 році благодійники будували у місті Підгородному, що на Дніпропетровщині, реабілітаційний центр для малюків з інвалідністю. Марина Передерій прийшла допомогти втілити цей проєкт. Вже у 2019 році заклад успішно відкрили. А Марина залишилася працювати у "Помагаєм", бо відчувала, що так реалізує своє покликання.
"Це співпадіння цінностей, по тому яким ти хочеш бачити кінцевий результат", — пояснює жінка, та додає, що й сама свого часу потребувала допомоги.
У 2014 році, коли росіяни розпочали бойові дії на сході України, їй довелось залишити свою домівку, що у Донецьку, і переїхати в Дніпро.
Марина Передерій
"Коли ми з сином покинули Донецьк, я працювала у різних приватних компаніях, але все-таки мені хотілось працювати над створенням чогось доброго. Аби був корисний результат для людей. Більше того, у мого сина через декілька років також виявили хворобу", – пригадує Марина.
Тож з тих пір жінка вирішила "пірнути" у цей напрямок, аби творити добро. Фонд спеціалізувався на допомозі дітям, тож Марина зрозуміла – працювати у "Помагаєм" найкраще рішення для неї.
До повномасштабного вторгнення "Помагаєм" був зосереджений на допомозі дітям
До повномасштабного вторгнення благодійний фонд "Помагаєм" мав три основних напрямки:
- "Здоров’я",
- "Сім'я"
- та "Доступність".
"Ми допомагали адресно дітям. Збирали кошти на реабілітацію, на операції, на слухові апарати, на ліки, на обстеження, інші необхідні лікувальні препарати та обладнання", – каже жінка.
У медзаклади купували дороговартісне обладнання
Напередодні повномасштабного вторгнення благодійники у межах програми "Здоров’я" купували у медзаклади дороговартісне обладнання.
"До нас звернувся нейрохірург і попросив придбати у лікарню сучасний апарат, який зможе допомагати передчасно народженим дітям. І ми допомогли зібрати майже 700 тисяч гривень на його придбання", – пояснює жінка.
Також, благодійники допомагали "відмовничкам" у лікарнях. Купували підгузки, харчування, усе те, чого потребувала малеча.
Окрім цього, фонд працював над проєктом "Лікарняна клоунада". "Лікарі-клоуни" працювали з дітьми у онкологічних, опікових неврологічних відділеннях. Ініціативу заснував один із засновників фонду, поляк, Ян Томаш. Про те, як він лікує дітей сміхом читайте за посиланням.
У фонді допомагають важкохворим дітям
"Його знають за кордоном, він дуже активно волонтерить у багатьох країнах. Він започаткував "Лікарняну клоунаду" у нас в Дніпрі, у нашій області. Саме він довів, що лікування пришвидшується після відвідування таких вистав", – каже Марина.
У межах програми "Сім'я" фонд неабияк підтримував сімейні форми виховання, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та патронатні сім’ї.
Окремий проєкт "Пані Патронеса" – допомагав людям, які постраждали від домашнього насильства. Йдеться про психологічну, юридичну, соціальну та матеріальну підтримку, а також надання тимчасового прихистку.
У межах програми "Доступність" волонтери розвивали реабілітаційний центр, до будівництва якого долучилася Марина Передерій. Завдяки цій роботі вони прагнуть інтегрувати дітей з інвалідністю до активного життя у суспільстві.
Роботу "Помагаєм" кардинально змінило повномасштабне вторгнення
24 лютого Марина пригадує із жахом, як і усі українці. З цього моменту усі сили фонду спрямували на допомогу усім, хто її потребує. Зокрема, тим, хто втратив дім.
"У нас був склад, на 200 квадратних метрів, у Дніпрі. Ми там зазвичай видавали одяг. А коли сталося повномасштабне вторгнення ми вирішили одразу відкрити шелтер на базі Новоолександрівської школи. Колись він працював для переселенців, у 2014 році", – пригадує Марина.
Роботу фонду змінило 24 лютого
Відтак, запрацював він знову після 24 лютого 2022 року. За словами жінки, у прихистку можна було розмістити близько 300 переселенців.
"Евакуював людей наш директор Андрій Пінчук разом з Яном Томашем. Вони вивозили людей з Донецької, Харківської, Луганської областей", – додає благодійниця.
Марина Передерій ж пригадує, тоді хоч і працювала менеджеркою, втім не стояла осторонь. Тож декілька тижнів разом із колегою працювала операторками на гарячій лінії, й приймала дзвінки від людей, які потребували евакуації.
Андрій Пінчук сам евакуйовував людей
Тоді, у фонді запрацювала і мобільна бригада. Вона виїжджала на деокуповані чи прифронтові території та надавала людям допомогу.
"Я також зі своїми колегами їздила туди, в гарячі точки. Близько 10 кілометрів до "гарячої зони", видавала допомогу людям: гуманітарні набори, одяг, засоби гігієни та, звісно, їжу", – пригадує жінка.
Пізніше, відкрили ще один склад з гуманітарною допомогою, де фасували та видавали пакунки переселенцям. Відтак, до кінця 2022 року фонд допоміг близько 8 тисячам евакуйованих.
Результати роботи "Помагаєм" за перші 16 місяців великої війни
Шелтери "Помагаєм" працюють і досі. У цих прихистках переселенці можуть отримати харчування, ліки, отримати послугу з відновлення документів.
Також, благодійники допомагали людям, в чиї домівки вдерлися окупанти, виїхати у безпечні місця, зокрема і за кордон.
Історія, яка врятувала життя: чому евакуйовувати тварин важливо
Людей, котрі потребували допомоги з кожним днем ставало все більше, пригадує Марина. Під час евакуації з гарячих точок, переселенці зіштовхувались із різними проблемами. Зокрема, не всі, хто займався евакуацією, були готові допомагати чотирилапим улюбленцям.
"Коли я була у Дніпрі, ми працювали на гарячій лінії. У березні мені сказали, що нас дуже просять допомогти вивезти жінку із двома тваринами з Харкова, район Салтівки. Вони намагалися виїхати п'ять разів, і щоразу не могли, тому що з собаками не хочуть брати", – пригадує цей дзвінок Марина.
Почувши це, жінка взялась шукати хто допоможе. Того дня за кермом евакуаційного автобуса був директор фонду Андрій Пінчук.
"Я прошу його поїхати саме туди, за маршрутом. Там ще й зв’язок поганий, тож вони не одразу змогли знайти одне одного. Але, на щастя, труднощі були тимчасові, й її вдалось вивезти. Жінку з її собаками привезли до нас у шелтер", – розказує Марина.
Після евакуації переселенка із Салтівки поїхала до доньки, за кордон. Як пояснює Марина, у той час багато евакуйованих людей перебувало за кордоном, адже там безпечніше. І працівники фонду зі своїми родинами не виключення.
"Моя колега була у Франції, вони зі своєю донькою гуляла парком і побачили собаку. Донька колеги попросила маму, аби та дозволила їй погладити пухнастика. На що моя колега їй відмовила, адже не знала, як французькою запитати дозволу у власниці", – пригадує жінка, й додає, що як виявилось знати французьку й не довелось. Адже власниця собаки була українкою.
"Вони розговорились, і виявилося що це та жінка, яку ми евакуювали з Харкова, із Салтівки. І вона розповіла, що за лічені дні після виїзду в її квартиру прилетів снаряд. Виявилось, ми справді її врятували…", –розповідає Марина.
Допомагати багатьом людям важко, адже усі різні
Часто у фонді працювали чи не цілодобово, пригадує Марина. Чи не щохвилини хтось потребував допомоги, і благодійники не могли стояти осторонь. Роботу іноді не припиняли взагалі. Працювали і вночі.
"Коли ти хочеш допомогти багатьом людям, то виникають складнощі. Спершу усю роботу робили всі, навіть не фахівці. Найважче було вивозити літніх людей. Хтось погано бачив, хтось погано чув… І нам треба було їх доставити трьома пересадками до Магдебургу, у безпечне місце з їхньою домівки, де вони прожили усе життя. Найважче – це кількість того горя, яке було. Масштаб цього горя. Його найважче було осягнути та акумулювати його", – каже жінка.
Люди, яких евакуйовували волонтери фонду
Ще важче, каже Марина, переконати людей, що евакуйовуватись з гарячих точок це важливо та потрібно.
"Я допомогла особисто бабусі, яка свого часу не захотіла залишати домівку. Зокрема, це було через її чоловіка, який не міг покинути собаку. А жили вони усього за кілька кілометрів від Бахмута", – пригадує жінка.
Їхати родина у безпечне місце аж ніяк не хотіла. Поки не стався жахливий інцидент.
"На очах в цієї бабусі згорів її чоловік разом із собакою. Бабуся залишилася жива, її доправили до нас, у Дніпро, в лікарню. Я їй допомагала з речами, з документами, згодом – виїхати до Польщі. Опинитися у безпечному місці цій бабусі вдалось тільки тоді, коли вона на власні очі побачила жах, та пережила неймовірне горе", – каже Марина.
І випадків, коли люди не бажають покидати домівки попри небезпеку дуже багато. Здебільшого літні люди не вірять, що десь не вдома їм хтось допоможе, додає Марина Передерій.
Втім, жінка наголошує, виїжджати з гарячих точок дуже важливо. Адже через такі вагання можна люди ризикують не встигнути врятуватись самі, а також наражають на небезпеку тих, хто прийшов їх рятувати.
Зараз робота зосереджена на допомозі дітям, сім'ям та переселенцям
Попри те, що фонду довелось змінити напрям роботи й допомагати переселенцям, праця з дітьми теж пріорітетна для "Помагаєм". Особливо активно працює програма "Здоров’я". А сім’ям, каже Марина Передерій, допомагають ще більше, адже з’явились нові родини з окупованих та деокупованих територій. Вони, як ніхто, потребують підтримки.
Також благодійники продовжують працювати у напрямку гуманітарної допомоги та з евакуацією. Зокрема, нині активно допомагають постраждалим внаслідок підриву Каховської ГЕС.
Благодійники активно працюють над тим, щоб збудувати центр для проживання переселенців. Поки це ідея. Втім, з допомогою спонсорів та невпинним ентузіазмом благодійників – її точно вдасться реалізувати.
3020
