Редакція Евакуація.Сity поспілкувалася із Мартіном про те, як поляки зустрічали українців на кордоні, як живуть мешканці деокупованих сіл та про те, як розповідати про українську війну у соцмережах.
Хочу показати своїм дітям гідний приклад
"Я народився в Ченстохові – місті, яке має свій особливий шарм, проживаю там і зараз. Найкраще почуваюся там, де немає заторів і всі справи можна вирішити за один день", – розповідає поляк.
Російську Мартін вивчав у школі, однак йому дуже подобається українська. Чоловік сміється: у нього виходить розмовляти суржиком, часто змішує у мовленні українську, російську і польську.
За словами Мартіна, йому довелося працювати у різних галузях. В останні роки він зосередився на інвестиціях у польський бізнес. Зараз це дає змогу не лише утримувати себе, а й допомагати українцям.
Чоловік тримає себе в тонусі завдяки спорту – тренуванням в залі, бігу, єдиноборствам. Фізична активність допомагає впоратися із негативними емоціями. Коли був молодшим, головним хобі Мартіна були мотоцикли. Із трепетом поляк розповідає про своїх дітей – 16-річну доньку Юлю та сина Янка, якому зараз сім років.
Мартін Меєр
"Як для кожного батька, діти є частиною мого серця. Маю з ним постійний зв’язок. На своєму прикладі хочу показати, що можна допомагати іншим безкорисно. Не потрібно ділити наші народи, зараз поляки та українці творять нову спільну історію", – ділиться волонтер.
Мартін говорить, що до повномасштабного вторгнення кілька разів відвідував Київ та Одесу, але не мав близьких друзів в Україні. І хоч історія Польщі та України інколи була непростою, саме українців чоловік вважав найближчими сусідами для своєї держави.
Прокинувся о четвертій й одразу поїхав на кордон
Мартін згадує, як 24 лютого 2022 року сотні поляків вирушили до кордону, показавши беззаперечну солідарність з українським народом. Польський народ забув про минулі непорозуміння та об’єднався заради допомоги.
"Я прокинувся о 4:00, коли почалися бомбардування й одразу поїхав на кордон, ні про що не думаючи. Щодня я допомагав перевозити людей, які втікали від війни. Так тривало без перерви півтора місяця. Спочатку використовував легкове авто, а пізніше пересів на бус, щоб забирати та привозити якнайбільше людей", – ділиться Мартін.
Саме на кордоні поляк познайомився з іншими волонтерами та зрозумів масштаби трагедії. Від очевидців почув страшні історії й першою думкою чоловіка було піти воювати. Однак Мартін не має військового досвіду, тож вирішив продовжити свій шлях волонтера.
@marcin_v Chce pomagać i pomagam @onetrano @petenpion @szalony.reporter #ukraina:flag-ua:poland:flag-pl: #:flag-ua: #fypシ #fyp #:flag-ua:ukrainawalczy ♬ original sound - Takaki - Phoenix :dove_of_peace::dove_of_peace:
"У мене є друзі з Польщі, які наважилися піти на фронт, на жаль, кілька з них загинули.
Від свого хорошого знайомого з України почув думку, що для війни я вже застарий. На той час охочих піти воювати вистачало, а от зброї було замало. Тож я вирішив продовжити своє волонтерство", – резюмує чоловік.
Люди після окупації діляться останніми шматками їжі
Наразі волонтер мешкає у Кривому Розі з родиною пастора Віталія Качура, який теж активно допомагає військовим та постраждалим цивільним. Мартін зазначає, що в Україні почувається комфортно, хоча і не в повній безпеці.
Кривий Ріг є своєрідним штабом, де Мартін роздає гуманітарну допомогу переселенцям, які приїхали з окупованих територій або небезпечних місць. Також разом з волонтерами він їздить до інших сіл та міст.
Мартін допомагає постраждалим
Одним із таких місць є село Давидів Брід на Херсонщині. Туди волонтер поїхав на наступний день після його звільнення від російських окупантів. Такі поїздки зазвичай треба узгодити з військовими.
Волонтер пригадує, що його дуже зворушила жінка, яка першою зустріла їх у селі та зі сльозами на очах сказала: "Я думала, що ви про нас забули". Пізніше вона допомогала шукати людей, які потребували допомоги та застерігала військових та волонтерів від російських мін.
"Часто люди, які пережили окупацію, не мають взагалі нічого. Деякі з них уже добре мене знають і чекають, коли знову відвідаю їх. На Сході України я отримав від людей тільки добро. Українці після окупації, до яких ми приїжджали, ділилися зі мною останніми шматками їжі. Я ніколи не чув на свою адресу якогось негативу", – щиро ділиться Мартін.
Правда про війну в тіктоці та інстаграмі
Мартін веде тікток та інстаграм, де показує наслідки атак росіян на мирні міста. Багато переглядів набирають відео про людей, які попри складну ситуацію не втрачають віри у краще. Також волонтер з щирістю і гумором ділиться моментами свого життя в Україні. Наразі у тіктоці він має понад 160 тисяч підписників.
"Якщо хтось мені пише в мережі, що це вигадана війна, то мені шкода таких людей, бо вони не розуміють, що відбувається. Я втратив близьких друзів-поляків, які воювали, бачив смерть українських захисників. Відвідав Бучу та Ірпінь, де на вулицях лежали люди, яких розстріляли окупанти. Та і в самому Кривому Розі не завжди почуваюся безпечно", – розповідає чоловік.
За словами Мартіна, раніше він не вів соціальних мереж: зареєструватися в тіктоці йому порадила донька, а друг намовив створити сторінку в інстаграмі. Це допомагає людям сконтактуватися з волонтером.
"Люди почали відправляти мені посилки, коли я був у Польщі, а згодом я відвозив цю допомогу до України та знімав відео для соціальних мереж, щоб "відзвітуватися". Також завдяки небайдужим підписникам та знайомим вдалося купити дрон та генератори для військових. Стараюся передавати й інші потрібні речі та їжу для захисників, про які вони просять", – зазначає Мартін Меєр.
Мартін допомагає українцям
Чоловік не співпрацює з благодійними організаціями, необхідні речі закупляє сам, також відвозить допомогу від людей, які хочуть долучитися. Попри присутній хейт у мережі Мартін стверджує, що більшість людей його підтримує.
Він отримує також багато слів вдячності у коментарях від українців. Часто підписники цікавляться станом здоров’я та безпекою самого Мартіна, незнайомі люди хочуть долучитися до допомоги. Мартін зазначає, що постійне волонтерство забирає багато сил та фінансових ресурсів, однак він не збирається зупинятися.
"Я хотів би, щоб у такій тяжкій ситуації поляки отримали таку ж підтримку. Ми повинні бути вдячними Україні за мир у нашій країні. Я хочу мати сусідів-українців, а не росіян. Я і далі допомагатиму, щоб продовжити справу моїх загиблих друзів", – захоплено говорить поляк.
Українські діти забрали частину польського серця
В українцях полякові подобається відкритість та щирість. Багато емоцій викликають у нього спогади про допомогу для дитячих будинків, які чоловік відвідував разом з військовими. У Кривому Розі він познайомився із сиротою Дімою, яким опікується пастор Віталій. За словами Мартіна, хлопчик вкрав частину його серця.
"Для моїх підписників Діма є амбасадором Кривого Рогу. Багато хто запитував, чи не планую я всиновити хлопчика, але, на жаль, я не маю такої можливості. Від першої нашої зустрічі, коли я привіз допомогу, ми з ним потоваришували", – пригадує Мартін.
Сумує волонтер за власними дітьми, однак каже, що вони ним пишаються та розуміють, чому тато більшість часу перебуває в Україні. Цього літа вперше за півтора року Мартіну вдалося організувати невеличку подорож для дітей та провести з ними більше часу.
Мартін у Херсоні
"Часто розмовляю з дітьми по відеозв’язку, але, звичайно, вони дуже сумують, особливо, коли мене немає в Польщі по три-чотири місяці. Коли Янек грається з дітьми, то завжди є військовим з України. Тож мої діти не мають вдома поганої пропаганди, я стараюся їм пояснювати непрості речі", – розповідає волонтер.
Мартін планує перебувати в Україні до остаточної перемоги та надіється, що війна не триватиме надто довго. Він мріє, щоб українці жили в спокої та могли відновлювати свою країну. Друзі пропонують Мартіну відвідати Крим після його деокупації, а волонтер натомість хотів би показати українцям цікаві місця в Польщі.
"Люблю тут перебувати та відчуваю себе щасливим, коли можу допомогати іншим. Інколи отримую коментарі в соцмережах, чому я не допомогаю біженцям з Сирії або інших країн. Я вважаю, що допомогати потрібно всім, але, коли війна точиться так близько від мого дому, то я повинен бути саме тут", – зізнається чоловік.
"Крім перемоги, мрію познайомитися з українським президентом та потиснути йому руку, подякувавши за роботу", – каже Мартін.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту "Media Viability Project". Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки International Media Support (IMS) та NED.
3020
