Журналістка Евакуація.City сходила на вокзал і побачила, як зустрічають евакуаційні вагони, як працює хаб для евакуйованих.
Зустріч евакуаційного рейсу
Йдемо з волонтерами Медико-психологічної допомоги напівпорожніми тунелями, кроки відлунюють від мармуру та повертаються луною. Пасажирів у будні дні не так вже й багато.
"Роботи стало менше. Зараз люди більше туди-назад катаються. Але все одно залишаються ті, хто потребує нашої допомоги", – каже керівник зміни Геннадій.
Він додає, що в евакуаційному вагоні Покровськ-Львів їдуть 20 людей, з них десятеро вже подали документи на соцвиплати.
"Це грошова компенсація від держави переселенцям, яку можна отримати за умови попередньої реєстрації", – пояснює керівник зміни.
Пасажирів у будні не так вже й багато
По перону крокують десять волонтерів: кілька чоловіків, серед них іноземці, та четверо літніх жінок. Вони готові зустрічати переселенців.
Машиніст потяга дає гудок, волонтери махають йому та просуваються до кінця перону – туди, де зазвичай зупиняється евакуаційний вагон.
Чоловіки знімають важкі валізи пасажирів та просять ставати тих, хто на виплати окремо.
"Будемо всі разом йти", – каже волонтерка Лариса. Їй близько 70 років, але вона повна сил, енергії та прагнення допомагати іншим.
Десь на фоні чутно дитячий сміх та старече крехтіння. Один з одним спускають валізи та переселенців, однак люди не особливо говірливі: кожен стежить за своїм багажем, очі потуплює в землю.
"Давайте, йдемо повільно", – каже волонтер на прізвисько “Дід”. Це Роман, йому трохи за 70-ть і він досі працює в одній з бібліотек Львова.
Колона переселенців, валіз та волонтерів починає повзти вокзалом.
Допомога переселенцям
Серед пасажирок помічаю жінку, років сорока пʼяти. Вона тягне велику рожеву валізу зі словами "Треба було з дому постіль забрати, бо тут нічого нема". Жінка довірливо розповідає свою життєву історію волонтерці Яні.
Мовляв, раз на два місяці їздить додому за речима. Але кожен раз прибуває евакуаційним рейсом як вперше – нервує, щоб сісти на певний автобус та добратися до тимчасового дому у Львові. Яна похлопує її по руці та запевняє, що допоможе знайти правильний транспорт.
"Декому треба, щоб його на таксі посадили чи на автобус, хтось їде заради безкоштовного рейсу за кордон. У людей різні цілі, але усі вони перетинаються на залізничному вокзалі", – зазначає психолог-волонтер Роман.
Пасажири часто потребують допомоги
Пасажирів евакуаційного рейсу заводять в один зі залів будівлі. Вони вишикуються у чергу на соцвиплати, а потім – на отримання гуманітарної допомоги.
До неї входить набір харчів приблизно на добу. Допомогу надають за підтримки чеської гуманітарної організації "Людина в біді" (People in Need Ukraine) та фінансування Гуманітарного фонду для України.
Голос дикторки, яка оголошує черговий рейс, заповнює всю величезну залу від стелі до підлоги, поїдаючи шум людей, уривки їхніх фраз та різноманіття голосів.
Волонтери
Поки люди заповнюють контактну інформацію знайомлюсь з волонтером на ім'я Тім. Він з Великобританії, але чим займався до волонтерства в Україні – не розповідає. Каже, що хоче допомагати українцям, бо має змогу. А ще йому дуже цікаво, як людям у країні, де йде війна, вдається не втрачати жагу до життя.
"Це жахливо бачити людей, які втратили все. Особливо, старші люди. Вони тримають свої валізи, ніби це найдорожче у світі. І одночасно відчайдушно потребують допомоги", – додає Тім.
Жахливо бачити людей, які втратили все
Каже, найбільше запам'яталась пані, яка везла з десяток валіз, бо хотіла перевести своє життя з Дніпра до безпечнішого місця.
Серед волонетрів-іноземців є чимало цікавих людей. Грег продав яхту, щоб допомогти українцям і мати змогу пожити в Україні. Джеремі – шеф-кухар, який теж прагне зробити те, що в його силах. А ще є Річард - австралієць-фермер, який прибув в Україну, щоб ділитися знаннями про першу допомогу.
Тим часом людей у залі стає менше. Разом з іншими волонтерами підіймаємось в їхній хаб, що розташований в одному із залів вокзалу.
Волонтерки – Яна та Лариса щось обговорюють із іноземцями ламаною англійською.
На стіні висить плакат "Що ти зробиш після перемоги.."
На стіні у штабі висить плакат "Після перемоги я..." Він майорить записами. В іншому куточку є стіл для обідів та кава-брейків. Під стінкою – крісла з залу очікування.
Яна з Луганщини має двох синів, один служить, як і її чоловік. Вона тимчасово живе на Львівщині і мріє повернутися додому.
Поки спілкуюсь з волонтерками, керівник зміни Геннадій заповнює документацію щодо переселенців за день.
Як працює штаб на волонтери
Геннадій згадує, як на початку війни штаб працював в іншому ритмі та з іншими людьми. Наприклад, коли діти спали на підлозі, а люди стояли чекали години у черзі, щоб потрапити на потяг до Перемишля.
"Зараз немає ажіотажу. Люди звикли до війни, на жаль. Кейсів стало менше, але й навантаження на волонтерів зменшилось, бо це та робота, у якій можна вигоріти.Багато людей їде за кордон, але ще більше повертаються додому навіть під обстріли. Ми спершу відмовляли, а потім зрозуміли, що цих людей більше лякає невідомість, ніж військові дії поруч", – зазначає він.
Наразі є лише два потяги з евакуаційними вагонами. Однак волонтери продовжують працювати цілодобово. Вони також допомагають під час посадки та висадки маломобільних людей.
"За добу приїжджає до 100 переселенців. Вони отримують одноразову допомогу від держави та продуктовий рюкзачок. На зміну виходить близько 15 волонтерів. Більшість переселенців виїжджають за кордон. Є безкоштовні автобуси до Польщі, за потреби також збирають рейси в Німеччину", – каже Геннадій.
Він додає, що частина пасажирів евакуаційних рейсів повертається назад.
"До грудня 2023 року переселенці навіть спекулювали добротою волонтерів й держави: вони їздили до Львова і назад, отримували виплати та гуманітарку. Таких шахраїв внесли до “чорного списку", – пояснює керівник зміни.
Наприклад, з вагона виходить сім'я з Покровська. Гена впізнає людей, вони приїжджали тижнем раніше. Сподіваються, що знову отримають одноразову виплату.
"Інколи вони навіть везуть із собою великі та важкі валізи під виглядом переселенців", – з гіркою посмішкою додає керівник.
У психологічній допомозі вже нема гострої потреби, зазначає психолог організації Роман, і додає, що поодинокі випадки досі трапляються. Він розповів історію, як старше подружжя, де обом трохи за 60 років, їздили до дітей за кордон.
"Вертались через Львів: жінка сіла в потяг та померла. Чоловік до цього був не готовий і потребував підтримки психолога", – каже фахівець.
Поки ми бесідуємо, волонтери складають жилетки та збираються додому. Активних помічників лишається шестеро – за кілька годин вони здадуть зміну своїм колегам та повернуться додому.
Гомін вокзалу поступово стає гучнішим – пасажири прибувають на вечірні потяги. Дехто з них потребуватиме допомоги, тож на пероні незабаром замайорить жилетка медико-психологічної допомоги…
3020
