Редакції Евакуація.City Стас розповів, чому люди, які роздратовано виходять з вистави – це навіть добре, а передавати досвід інколи більш результативно, ніж прямо говорити про джавеліни.
Невидимі нитки масштабу
"Масштаб важить". Стас Жирков говорить цю фразу дуже чітко, додатково акцентуючи. За минулий сезон географія праці режисера огорнула Литву, Німеччину, Швейцарію і Польщу.
У Німеччині Жирков ставив вистави у мюнхенському театрі Kammerspiel, у Берліні – у Schaubühne, у Швейцарії – у цюріхському Schauspielhaus.
"Є поняття "знакових" сцен світу. І мені це важливо, щоб український голос було там чути. Швейцарія, наприклад, дуже важка країна для нас, і в той же час дуже важлива – тут зберігається дуже багато російських коштів. Швейцарія може давати чи не давати згоду на використання своєї зброї, або зброї, виготовленої у Швейцарії. Тому важливо, що голос України звучить на головній сцені Цюріха", – пояснює Жирков.
Стас Жирков презентує театральні вистави за кордоном
Співавтор режисера, Павло Ар'є, якось сказав Стасу: "є якісь є невидимі нитки, які зв'язують рішення парламенту і наші вистави".
"Одного разу ми випустили таку роботу, і через місяць Швейцарія дала дозвіл на використання зброї. Мабуть ці речі насправді не мають перетину. Але водночас не можна недооцінювати культурну дипломатію і роль, яку вона відіграє. Це ті впливи, які йдуть знизу – і доходять, якщо нас підтримує суспільство", – говорить Жирков.
Шлях до Європи
Коли режисер розповідає про початок своєї роботи в Європі, звучить не дуже оптимістично.
"До нас дуже відкриті. Але бути відкритим і давати можливість – це різні речі. Тобто, привезти тебе ввечері до себе додому і дати свою квартиру тобі в ній пожити – це зовсім різні речі", – проводить аналогію Жирков.
Шлях режисера до Європи почав будуватися ще в 2015 році.
"Після Революції Гідності та початку вторгнення росіян на Донбас, я зрозумів, що може робити театр – розповідати світові про нашу війну. На першому українському шоукейсі була художня керівниця Магдуборжського театру Корнелія Кромбольц. Там вона побачила виставу "Сталкери". І запросила мене вперше в 2016 році в Магдебург, перенести її на німецький грунт", – згадує режисер.
Шлях режисера до Європи почався у 2015 році
Так з’явились дві українські вистави в Магдебурзі, за ними – дві в Литві.
Тому коли у лютому 2022 розпочалася повномасштабна війна – у Жиркова вже були зв'язки. Як керівник театрів "Лівого берега" та "Золотих воріт", Стас постійно співпрацював з Європою: робив різні копродукції, запрошував іноземних режисерів, їздив на фестивалі.
Коли розпочалася велика війна, я в перший день отримав величезну купу сповіщень: "Ми на вас чекаємо, давайте щось робити". За перший місяць після повномасштабного вторгнення з’явилось більше 200 підписів директорів найбільших європейських театрів, які погодилися допомагати українським митцям і Україні", – згадує Жирков.
Режисер наголошує – європейський театральний ринок, особливо німецький, це дуже відкрита територія для українців.
"Ми для них дуже далека якась країна і в якомусь соціальному плані, і в театральному. Терра інкогніта. Тому тут важливо показати свій професіоналізм. Важливо знати німецьку, англійську. Знати, як працює місцева театральна система. І в той момент, коли треба було бути готовим, я був готовим", – говорить чоловік.
У 2022 році Жирков пішов з київського театру на Лівому березі – і отримав роботу в Вільнівському малому театрі, в Литві. Роботою українця було шукати міжнародні зв'язки для цього театру.
"Звісно, я намагався підтягнути завжди якусь українську тему або українських молодих режисерів. Так я ставив вистави Наталки Ворожбит, наприклад", – говорить Жирков.
Німеччина, Швейцарія
Для продюсера важливо донести – на міжнародній культурній арені потрібно працювати тонко.
"Ой, Україна: джавеліни, дайте нам леопарди. Цей варіант не працює. Особливо з німцями, тому що вони це відразу сприймають як пропаганду.
А у них дуже важка історія з пропагандою, як ми історично знаємо", – каже Стас Жирков.
Театр – це досвід. Театр не може виграти війну, не може зупинити її, театр не може дати зброю, лише досвід, додає він.
У Мюнхені українець робив виставу "News from the past", де розповідав паралельно історію Німеччини і історію України з 1931 по 1945 рік.
Вистава "News from the past"
"Порівнюючи шляхи будування державності, ми показуємо – ця нація заслуговує на увагу і на допомогу. Ну і плюс там ще одне завдання – ми не говоримо про це прямо, але німці самі кажуть після вистави, що шлях Німеччини у 30-х – це шлях Росії зараз", – пояснює режисер.
На ще одному проєкті для берлінського Шаубюне українці ставитимуть виставу "Postcards from the East" – листівки зі Сходу.
" Четверо друзів зустрілися якось під час війни, двоє з них — німці, двоє — українці. Вони познайомилися у 2014 році, у Маріуполі. Вони згадують і початок війни у 2014, і 2022 рік. Намагаються зрозуміти, як ситуація розгортатиметься далі, занурюючись у минуле цієї війни, і у минуле Другої світової. Це історія впливу. Ця вистава піднімає проблему на дуже важливій міжнародній сцені, на якій приїжджають люди зі всього світу. Америка, Китай, Японія – це вдома нам не треба пояснювати, чому росіяни злочинці. А тут потрібно – є можливість чітко це показати", – говорить Жирков.
"Антигона в Бучі"
Режисер пояснює – більшість німців, які бувають на виставах, кажуть, що багато чого не розуміють. Але такі речі працюють і для інших країн.
"Чуєш якийсь російський наратив або російську пропаганду – і пояснюєш, продовжуєш пояснювати. Був цікавий досвід в Швейцарії, з виставою "Антигона в Бучі". Прямо були люди, які виходили з залу, хлопали дверима – але це дуже добре, це говорить про те, що є жива реакція", – говорить чоловік.
"Антигона в Бучі" – це історія, яка могла б статися з ким завгодно. Але сталась з швейцарською фотографинею, яка живе своїм прекрасним життям в Цюріху і вирішує, коли розпочинається повномасштабна війна, поїхати в Бучу, в Україну.
"Ми втратили 30 з чимось років нашої незалежності. Майже нічого не робили для того, щоб світ знав, хто ми і що ми. Якось Оксана Забужко сказала: українську націю на мапу сучасності в світі поставила українська армія.
І завдання культури зараз – підхопити це і продовжити цю історію. І тут ми програємо – принаймні поки що. Тому що дуже мало ресурсу ми витрачаємо на це", – переконаний Жирков.
Режисер говорить, що Україна має взяти системний приклад з німецького театру або польського театру – або будь-якого іншого міжнародно успішного, щоб не залишатись в межах старих радянських система.
"Нам потрібно бути в контексті – бути частиною того європейського театру, їздити на фестивалі, гастролі, робити копродукції. Вчитися, вчитися і вчитися. Відправляти наших студентів на навчання в Європу, повертати їх, давати можливість молодим режисерам ставати директорами театру, художніми керівниками. Запрошувати іноземних директорів, змінювати роботу театральних вузів.
Звісно, що нам потрібно розвивати своє, але мати гарний приклад – надзвичайно важливо. У нас ніхто серйозно ніколи до театру не ставився, як і до культури – так, забавка на вечір. І без цих змін, без розуміння, що культура може бути серйозною контрпропагандою, нічого не буде", – завершує режисер.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту "Media Viability Project". Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки International Media Support (IMS) та NED.
3020
