Редакція Евакуація.City поспілкувалася із героїнею проєкту Настею, яка з мамою переїхала з Краматорська до Львова.
Двічі в небезпеці
Родина Насті евакуювалася із Краматорська вже вдруге. Спочатку, у 2014 році, довелося виїхати на кілька місяців на Харківщину. Але згодом – повернулися. Тож у лютому 2022 року спершу сподівалися перечекати вдома.
Втім, цього разу переховуватися у підвалі довелося довше, Настя багато плакала та переживала за своє життя. Тож 5 квітня Настина мама ухвалила рішення виїхати.
Настя і її мама
"Ми понад 10 годин чекали на поїзд. Він запізнився через обстріл залізниці", – згадує дівчинка.
У декількох залах штовхалися люди, присісти можна було хіба на власні рюкзаки. Кілька разів повідомляли, що рейки відремонтували після влучання і поїзд все ж надійде – це додавало сил.
Вже після початку комендантської години потяг таки прибув і у повній темряві, через вимогу щодо світломаскування, почав рух до безпеки. У дорозі до Львова довелося провести більше доби.
У відносно безпечному місті Настю з мамою спершу прихистили рідні, згодом житло довелося шукати самостійно.
Настя і її мама
Другий прихисток
Зараз Настя – тринадцятирічна підлітка із коротким, злегка кучерявим, синьо-зеленим волоссям. Дівчина мешкає у Львові – у теплу пору року любить досліджувати місто під час піших прогулянок. Каже, була вже у більшості районів.
А ще – Настя дуже любить малювати і присвячує цьому багато часу. Для книги "Війна очима дітей" фонду "Голоси дітей" дівчинка намалювала малюнок. На ньому зображене озеро із човнами, бо саме такі краєвиди нагадують Насті про дім. Часто, до вторгнення дівчинка з родиною чи друзями, полюбляла купатися в озері поблизу Краматорська.
Малюнки Насті
У Львові життя родини поступово налагоджується. З нового навчального року Настя пішла до місцевої школи і вже знайшла друзів. Зараз дівчинка багато часу приділяє навчанню і мріє вступити до художньої школи.
У межах соціальної кампанії "Чуєш, про що це?" Настя говорить про тривожність під час масованих російських обстрілів. Дівчинка завжди напоготові: якщо оголошують про небезпеку, намагається перебувати у безпечному середовищі.
Моя дитина має тривожність після евакуації. Що робити?
Після евакуації і дорослі, і діти можуть зіштовхнутися із тривалими змінами настрою, каже психологиня фонду "Голоси дітей" Інна Кзязєва. Вона радить не зволікати і звертатися до допомогою до спеціалістів, які допоможуть налагодити стан і дорослого, і дитини.
Інна Князєва
Причиною для занепокоєння у дорослих може стати тривалі негативні думки, відсутність позитивного настрою. Придивитися до стану дітей потрібно, якщо вони проявляють:
- надмірну активність;
- агресію;
- надмірну реакція на події, до яких раніше ставилися спокійно.
Звернутися до спеціалістів варто тоді, коли стали помітними радикальні зміни. Спокійна за темпераментом малеча після евакуації може стати надмірно тривожною, а активна – відмовитися від улюблених занять.
Зазвичай може проявитися не один симптом, а одразу декілька, підкреслює психологиня. Крім того, крім емоційного стану радить звертати увагу й на фізіологічний, передусім, на сон та харчову поведінку.
Заняття в центрі "Голоси дітей"
"Через тривалий стрес зазвичай псується сон: важче засинати і прокидатися, людина може пробуджуватися посеред ночі. У дітей може з’явитися енурез, тривожність, крики чи плач у сні. Протягом дня – бажання переїдати чи зовсім не їсти", – каже Інна.
Подекуди переселенці можуть зіштовхнутисяи зі станом ступору, коли важко розпакувати речі і наважитися заново будувати життя. А для декого "синдром відкладеного життя " та надто довге очікування може стати травматичним чи болючим. Людина може зіштовхнутися із розчаруванням, болем і сумом за рідною домівкою.
Книга "Голоси дітей", випущена фондом. Видання проілюстроване дитячими малюнками та переживаннями війни
"Із цим відчуттям можуть зіштовхуватися і діти. Малюки живуть переважно за принципом прив'язаності та орієнтуються на батьків. Якщо старші не в ресурсі, не розуміють як з цього вийти, то і дитина може почуватися розгублено. Якщо дорослі перебувають у ресурсному стані, то і дитина буде почуватися комфортно", – пояснює психологиня.
Більш старші діти можуть зіштовхнутися із тривалою тугою за попереднім життям. Підліткам важливе своє середовище, компанія, почуття себе серед своїх. Якщо ж "свої" залишаються далеко, то стосунки потрібно вибудовувати заново.
Значні зміни у повсякденні можуть призвести, зокрема, до того, що школярі не зможуть ефективно навчатися.
"Через онлайн навчання діти часто не виконують важливі для себе речі. Наприклад, у середовищі класу школярі навчаються дружити й конфліктувати, відстоювати свої межі. В евакуації підлітки можуть почуватися ізольованими, а подекуди відточують навички конфліктів на батьках", – пояснює психологиня проєкту.
Настя на заняттях
Діти, які евакуювалися з небезпечних територій, можуть тривожно ставитися до сигналів повітряної тривоги. Таким особливо потрібен дорослий, який має ресурс, щоб заспокоїти.
Найкраще пояснювати, що у віддалених від бойових дій регіонах, є достатньо часу, щоб піти у безпечне укриття чи облаштувати простір за правилом "двох стін". Для дітей молодшого віку в межах укриття можна облаштувати свій "безпечний простір", наприклад, халабуду, або подати алгоритм дій на випадок обстрілів у формі гри.
Психологиня закликає людей, які досі вагаються щодо виїзду, все ж подбати про безпеку, свою та дітей.
Настя уже потихеньку адаптовується у місті свого другого прихистку
"Перебуваючи у небезпеці людина нехтує і фізичним, і ментальним здоров'ям. Психіка людини не може перебувати під постійним тиском і має свою вичерпну здатність. Постійний стрес може спричинити несподівані фізіологічні реакції, хвороби. Може навіть настати момент неповернення до попереднього стану", – каже Інна.
Для консультації у Львові можна звертатися до осередку "Голоси дітей":
- адреса: вул. С. Єфремова 28, м. Львів
- тел.: +380 68 269 00 56
- телеграм-канал за посиланням.
3019
