Журналістка Евакуація.City поспілкувалася із організаторками та учасниками мітингу.
Обстріл лікарні "Охматдит"
У понеділок, 8 липня, росія атакувала Україну ракетами.
У Шевченківському районі столиці від прямого ракетного удару постраждала Національна дитяча спеціалізована лікарня "Охматдит", падіння уламків зафіксували й у інших районах міста:
- Солом'янському,
- Голосіївському,
- Дніпровському,
- Дарницькому
- та Деснянському.
Під час обстрілу в медзакладі перебувало 627 маленьких пацієнтів і щонайменше стільки ж працівників лікарні. Восьмеро дітей госпіталізували із травмами. Загинуло двоє дорослих, за медичною допомогою звернулося 32 поранених. Російські ракети повністю зруйнували корпус токсикології (де дітям проводять діаліз), інші корпуси значно пошкоджені. В одному з відділень на момент вибуху лікарі проводили операцію.
Через російську атаку українці вийшли на мітинги у різних країнах світу.
Голосно заявити про підтримку України
Головні організаторки події у Нансі – сестри Валерія Орендовська і Дар'я Сергієнко з Києва. Вони регулярно ініціюють і проводять тут мітинги після евакуації через повномасштабне російське вторгнення. Першу маніфестацію провели ще у червні 2022 року.
Лише протягом 2022 року сестри разом з іншими активістами організували 8 значущих акцій. Після цього було ще приблизно стільки ж. З найбільших – "Екоцид" під гаслом "Росія вбиває планету", "Понівечені міста", "Україна у вогні".
"Загалом 15 подій, які організували ми, плюс ще 10-20, де брали активну участь. Наприклад, я збирала людей для підтримки нашої поетеси та велосипедистів, виступали у мерії з промовами на річницю нашого приїзду до Нансі та інші," – згадує Дар’я Сергієнко.
Дарія і Валерія
Завжди було складно збирати людей, однак навіть у першому проукраїнському мітингу в Нансі взяли участь близько 40 людей, які вийшли з закликом звільнити полонених захисників Маріуполя, згадує Дар’я.
Тоді ніхто з ініціаторів не мав досвіду проведення таких заходів, не знали ні французької мови, ні місцевих правил, але вдалося організувати подію буквально за три дні.
"Ми познайомилися з дівчатами з асоціації ELU на мітингу у Меці. Вони трохи розказали що і як робити, навіть приїхали тоді підтримати нас. Дали великий прапор і банер. Перед цим Валерія пішла у префектуру, взяла бланк. Заповнили, віднесли. У п'ятницю до нас викликали у поліцію, якщо чесно, ми були в шоці. Там ми познайомилися із поліціянтами та іншою дівчиною, яка була за перекладача. Було дуже багато перешкод, пов'язаних із незнанням мови і правил, нам переносили час і місце події. Але якимось дивом ми зробили той перший мітинг. Навіть запросили французьких журналістів, і про нас були статті у L'Est Respublican та на Суспільному," – поділилася спогадами Дар’я.
За її словами, до іншого мітингу "Росія – терорист" (після подій в Оленівці) підготувалися краще, тоді зібралося вже понад 100 людей, а також французькі та українські медіа: телебачення, газети, онлайн видання.
На іншу протестну ходу в дощову погоду прийшло близько 20-30 людей.
Найпам'ятнішим для українки був захід після подій в Оленівці. Дар’я пригадує:
Того разу активістка вперше помітила і реакцію іноземців:
"Українська телеведуча Лідія Таран брала інтерв'ю у перехожих, і вони давали позитивні відгуки про нас. Зазвичай французи не дуже реагують, лише можуть спостерігати, дивитися, та й усе. А можуть взагалі не звертати уваги. Саме тому ми завжди намагаємося залучити журналістів, бо читати місцеві люблять".
Співорганізаторка заходу Валерія Орендовська каже, що не може залишатися байдужою до подій в Україні, тому організовує маніфестації.
"Росія нещадно продовжує бомбардувати нашу країну, страшним ударом стала атака на "Охматдит" – найбільшу дитячу лікарню в Україні, яка надає спеціалізовану медичну допомогу дітям, хворим на рак. Це неприйнятно, і я переконана, що ми маємо об'єднатися та зробити все можливе, щоб привернути увагу міжнародної спільноти до цих жахливих подій. Мітинг – це наш спосіб голосно заявити про необхідність підтримки України, закликати до припинення агресії та вимагати захисту для наших дітей", – пояснює Валерія.
Активістка вважає, що такі акції допомагають подати іноземцям за кордоном правдиву інформацію про російську війну в Україні та привернути до неї увагу світової громадськості:
"Ми збираємося тут, щоб сказати всьому світу: «Досить! Зупиніть цю жорстокість!». Це не просто війна, це злочин проти людяності, і світ повинен про це знати. Я відчуваю біль кожної постраждалої дитини, кожної родини, і цей мітинг – це наш крик про допомогу, наш заклик до справедливості. Ми не можемо дозволити, щоб страждання наших дітей залишилися непоміченими. Ми повинні стояти разом і боротися за їхнє майбутнє, за наше майбутнє. Я бачу сльози матерів, які втратили своїх дітей, я чую крики тих, хто залишився без даху над головою. Це не просто статистика – це реальні люди, наші рідні, наші близькі"
La Russie tue nos enfants – Росія вбиває наших дітей
Щоб організувати мітинг, українцям потрібно щоразу узгоджувати дату, місце і програму події з місцевою владою та органами правопорядку, розповідає Дар’я Сергієнко. Цього разу довелося тричі змінювати дату для узгодження з поліцією. На меті було провести акцію саме в центрі міста. За словами жінки, цього разу на площі Станісласа зібралося близько 50 людей.
Головна площа Нансі є пам'яткою світової спадщини ЮНЕСКО, тут завжди людно, багато туристів. Учасники принесли українську символіку, прапори і плакати з написами "La Russie tue nos enfants" (Росія вбиває наших дітей).
Серед учасників акції – вимушені переселенки з дітьми, українці, які багато років проживають і працюють у Франції, члени релігійної громади, місцевих асоціацій та інших громадських об’єднань, зокрема, українського розмовного клубу "Єдині". Вони говорять, що вийшли на площу, бо їм болить Україна і вони прагнуть нагадати світу про злочини Росії. "Тому, що Росія – це країна-терорист, вона вбиває наших дітей, і ми не можемо на це спокійно дивитися!" – каже учасниця акції на ім'я Людмила.
Учасники мітингу
Ольга з міста Ясинувата Донецької області та Інесса із Запоріжжя – вимушені переселенки, познайомилися на зустрічах місцевого осередку українського розмовного клубу "Єдині". Говорять, що вийшли на мітинг, бо прагнуть, щоб тут, у Франції, ніхто не забував про Україну.
Цю думку продовжує художниця Галина Запасна: "Я вже давно у Франції, сьогодні прийшла, щоб підтримати Україну і щоб французи не забували, що ми тут є, що Україна існує і бореться, і проливає кров за свою свободу та всієї Європи також".
"Хто, як не ми? Ми ж українці! Хто ж іще покаже світу правду, що відбувається в Україні, хто розкаже, як не українці за кордоном? Обов’язок кожного українця тут прийти, показати, розказати, що у нас відбувається," – говорить Катерина з Харкова.
Киянка Інна вважає: "Ми тут, тому що Україна – це не територія, а люди, а ми – українці, значить, і Україна, в якій би частині світу не були".
Мітинги – це важливо
Зараз активність людей зменшилася, каже Дар’я. "Раніше, як мені здається, людей спонукали виходити на вулиці небайдужість і любов до України. Ми з сестрою не могли залишатися осторонь. І багато інших прагнули допомогти й підтримати Україну як можуть. Наразі помітила, що люди все менш зацікавлені в маніфестаціях і мітингах. На жаль, реакція в чатах мінімальна".
Якщо ще взимку – пригадує Дар’я – щодо організації протесту їй писали близько десяти людей, то зараз – лише двоє. Тоді всі пропонували допомогу в організації, створили ініціативну групу, а зараз у чатах тиша.
"Багато хто влітку поїхав в Україну чи на відпочинок, інші продовжують "жити своє життя" і маніфестації для них вже не важливі. Завжди є така група людей, але зараз вона, здається, побільшала, бо люди звикають до всього. Також спека не додає бажання стояти під сонцем".
Учасники мітингу
Тому активістки намагаються залучити якомога більше знайомих і незнайомих людей до розповсюдження інформації про заходи, пишуть оголошення в місцеві групи у соцмережах, запрошують на події медіа, для спільних дій об’єднуються з різними асоціаціями, звертаються за сприянням до місцевої влади.
"У будь-якому разі це дуже важливо," – вважає Дар’я. Вона ділиться спостереженнями:
"На мітинги переважно виходять вимушені переселенці з України. Також завжди присутні декілька українців, які живуть у Франції вже досить давно. Бувають і французи, які дуже підтримують Україну і навіть вивчають українську. Набагато більше людей приходить, коли це ініціатива від мерії, в таких випадках на заходах присутні державні особи, посадовці, дипломати.
Через те, що українці проявляють до мітингів все менше інтересу, ми стали проводити їх набагато рідше. Та й в самих є багато своїх справ".
Мітинги у Нансі
Валерія погоджується із сестрою, однак не збирається складати руки та планує продовжувати боротьбу:
"Ми хочемо, щоб міжнародна спільнота почула наш голос, щоб лідери країн діяли рішуче і не дозволили російській агресії продовжуватися. Ми вимагаємо санкцій, ми вимагаємо зброї для захисту, ми вимагаємо, щоб світ показав свою солідарність не словами, а діями. Кожен, хто прийшов на цей мітинг, приніс із собою не лише плакат чи фотографію, але й свою історію, свій біль і надію. Ми об’єднуємося, бо разом ми сильніші. Разом ми зможемо змінити хід подій. І я вірю, що наші зусилля не будуть марними, що світ почує нас і ми зможемо досягти справедливості та миру для України".
3019
