Редакція Евакуація.City поспілкувалася з жінкою, вона розповіла про правила безпеки та як організувати евакуацію людей пекла на прикладі Маріуполя.
Операція: вивезти людей з Маріуполя
Наталя Гончарова до Маріуполя переїхала лише чотири роки тому. За її словами, Маріуполь дивовижне місто, тому що там чужих немає. І неважливо скільки років ти там прожив – три, десять, тридцять – там для тебе всі дуже швидко стають своїми.
Наталя Гончарова
Власне, ця специфіка і перетворила її на людину, яка змогла вивезти з Маріуполя сотні і сотні родин. Жінка, яка до початку повномасштабної війни займалась бізнесом, давала консультації з нумерології та психології і ніяк не була дотичною до волонтерства, перетворилась на організатора та координатора евакуаційних колон. Тому що спочатку хотіла допомогти виїхати своїм родичам та друзям. А потім почала допомагати всім, кому зможе.
Протягом березня, поки росіяни планомірно нищили місто, вона разом із Михайлом Пурішем у цілодобовому режимі допомагала водіям вивозити людей з одного з епіцентрів пекла російської агресії до безпечного Запоріжжя. Також вони координували доставку допомоги тим, хто не хотів їхати. Усі водії були добровольцями. Переважно з тих, хто їхав забирати своїх рідних, та міг добрати собі у машину ще когось.
"Кожного ранку ми наново складали маршрут, як ми будемо їхати від Запоріжжя до Маріуполя, від Маріуполя до Запоріжжя. Кожного дня ми міняли маршрути, залежно від того, де були обстріли, де горіли траси, де було більш небезпечно. Схеми маршрутів мінялись постійно і ми, як могли, намагалися передавати їх водіям", – розповідає Наталя.
Коли не було повноцінного зв’язку дзвонили одному з водіїв, він писав записку і передавав її через колону по водіях. При цьому, зупинятися їм, по факту, не можна було.
"Лише коли у них є технічна зупинка, вони можуть цю записку передати один одному і подивитись, що там написано. Було страшно, коли, наприклад, ми знаємо, що виїхали наші водії і доїхали до Токмака, а там обстріли. І ти сидиш, чекаєш, поки вони вийдуть на зв’язок і скажуть, що вони всі живі, люди, які з ними їхали, всі живі, що вони не попали під ці обстріли. Для мене це був найгірший час. Тому що ти розумієш, що люди вже виїхали з пекла, і потрапили в нове пекло", – продовжує вона.
Водії волонтери неодноразово потрапляли під обстріли, є й загиблі.
"У нас було багато випадків поранення водіїв, були випадки розстрілу мікроавтобусів, були випадки обстрілу машин. У нас був трагічний випадок, коли їхав волонтер, хлопець Женя, за своїми батьками в Маріуполь – він завантажився гуманітарною допомогою, відстав від колони, у нього щось трапилося з колесом. Він зупинився, аби відремонтувати колесо, відремонтував колесо, і поїхав далі – ми думаємо так, що хотів наздогнати колону. На одному з блокпостів біля Полог його просто обстріляли, машина з’їхала вбік і підірвалась на міні. Хлопець 1994 року народження – йому було 28 років", – додає Наталя.
Жінка і її напарники працювали в умовах, коди не було жодних "зелених коридорів", жодних гарантій виїзду та доволі небагато шансів вибратись живим. І все ж вони змогли вивезти чимало людей через російські блокпости. Скільки саме – Наталя сказати не може, адже дуже швидко втратила відчуття часу та можливість рахувати евакуйованих.
Обстріли міста були практично цілодобовими
Загальні правила безпеки при евакуації людей з оточеного міста
Наталія сформувала кілька важливих правил на основі власного досвіду, які будуть актуальні не лише для Маріуполя.
- Усе має бути занотовано на папері
"Перше правило – все повинно бути написане на папері ручкою. Будь-які нотатки чи повідомлення у телефоні можуть зникнути в будь-який момент. На блок-постах телефони перевіряють, якщо людина їм не подобається. Телефон може вартувати життя", – каже Наталя.
В оточеному ворогами населеному пункті можуть бути проблеми зі зв’язком та світлом і скористатись інформацією у смартфоні просто не буде можливості.
Так у березні виглядали вулиці Маріуполя
Тому волонтери і водії, які їдуть у місто, яке перебуває в оточенні російських військових, мають робити записи на папері – так більше шансів їх зберегти.
"Усе писали на листочках – адресу, куди треба заїхати, якісь кодові слова для людей, список того, що треба зробити", – додає вона.
- Зробити свій телефон безпечним
Наталя каже, що російських окупантів на блокпостах у смартфонах цікавлять: контакти, знімки, соцмережі, месенджери.
"Краще, якщо на телефоні не буде ані інстаграму, ані телеграму. Вони викликаються дуже багато запитань. Якщо є телеграм – там не має бути жодних новинних каналів, особливо українських", – каже вона.
Крім того, на блокпостах росіяни дуже уважно переглядають усю галерею. "Якщо у тебе є фотографії зруйнованих будівель, фотографії солдат, – тобто, будь-які фотографії війни – вони в тебе або заберуть телефон, або не пропустять тебе, або розіб’ють твій телефон, якщо він їм не подобається. Якщо твій телефон подобається – вони його забирають", – пояснює Наталя.
Ще один об’єкт ретельної перевірки – телефонні номери, збережені у списку контактів.
"Якщо у тебе знаходять номери, підписані "Лікар", "Адвокат", "Суддя", "Полковник" – все, що стосується військових або будь-яких держслужбовців – ти маєш два варіанти. Перший – померти. Другий – розказати, хто це, що це за людина, звідки ви знайомі, де вона зараз. Вони переписували абсолютно усі номери", – розказує волонтерка.
Крім того, уважно вивчали листування у вайбері та той контент, яким там ділились власники телефонів.
"Тому у нас водії їздили з підставними телефонами. Вони брали кнопочний телефон і з ним вони їхали. Свої телефони вони залишали в Запоріжжі", – пояснює Наталя схему.
- Зафіксувати точки зв’язку
"Перше, що потрібно організувати для водіїв – точки зв’язку. У Маріуполі було кілька таких точок-місць, де люди могли вийти на зв’язок. Водії, виходили на них і відзвонювались – повідомляли, куди змогли доїхати, а куди ні. Насправді, було важливо, що вони просто відзвонились, що вони живі. Водії це самі розуміли", – розповідає Наталя.
Список точок зв’язку має бути максимально зашифрований – він ніколи не має бути у відкритому доступі, викладатись у соцмережі чи публікуватись у ЗМІ. У Маріуполі всі точки, які потрапляли у відкритий доступ в мережі, моментально потрапляли під обстріли чи нищились. У цьому питанні публічність вбиває.
- Вибирати водіїв з місцевих та не приховувати від них ризики
Наталя наголошує, що усі водії, які допомагають організовувати евакуацію, мають чітко розуміти, куди вони їдуть, з якими ризиками вони там можуть стикнутись.
Російська техніка на вулицях Маріуполя
Водії мають бути місцевими, інакше в них мало шансів кудись доїхати.
"У нас були випадки, коли приїхали водії, вони були не маріупольські. Вони отримали детальні пояснення, супутникові GPS-навігатори і так далі, але коли вони заїхали в місто, вони попали під перший же обстріл. Тоді вони просто розвернулися і виїхали з міста. Вони сказали: "Ми більше туди на поїдемо". І цих людей не можна засуджувати – вони не знають місцевості. Їхати під обстрілами по місту, де більше немає ані вулиць, ані орієнтирів, нічого, неможливо", – каже Наталя.
Уже у березні, за її словами, у місті не залишилося більше жодної нормальної дороги. Вони всі усіяні камінцями, частинами будинків, поломаними деревами, проводами, і головне – мінами.
"Ми вже знаємо всі види мін, як вони виглядають, як їх об’їхати. Ми складали дуже детальні маршрути: заїжджаєш в місто. Ось тут ти повертаєш так. От по цій вулиці ти їдеш чітко по центру, правіше-лівіше – міни. По цій вулиці потрібно їхати тільки по лінії зустрічного руху, і ні в якому випадку не з’їжджати – навіть якщо тобі на дорогу їде танк, то хай танк об’їжджає, тобі не можна, там міни", – розповідає жінка, як працювали.
Каже, найскладніше було пояснювати, як долати вже зруйновані мости.
"Коли розповідаєш: "Тобі потрібно буде доїхати до Пост-мосту. Там треба їхати виляючи, гусеничкою, тому що він весь у дірах, у мінах, та у трупах". Часто під тіла людей, які лежали на мосту, росіяни теж ставили міни. І окремо ще роз’яснюєш, що коли на дорозі лежать гілля дерев, на них також не можна заїжджати. Тому що під гіллям там теж міни", – каже Наталя.
"Тому якщо ти місто не знаєш напам’ять як свої п’ять пальців, тобі туди їхати немає чого. Ти там нічому не допоможеш, нічого не зробиш", – додає вона.
Також Наталя окремо наголошує, що водії, які їдуть евакуювати людей, не мають бути з числа силовиків чи військових. Поліцейські, військові, тощо – одразу не можуть брати у евакуації участі, такого водія проб’ють по базі і одразу заберуть на допит.
- Бути готовим вмовляти людей виїхати
Люди, які довго ховались у сховищах під обстрілами, мають спотворене сприйняття реальності. Багатьом здається, що якщо досі вони змогли вижити у цьому пеклі та у їхній підвал нічого не прилетіло, то у цьому підвалі для них найбезпечніше. Тому до евакуації їх доведеться вмовляти. Переконаннями, маніпуляціями, емоційним шантажем – як завгодно. Це вимагатиме терпіння та ресурсу.
Наталія розповідає, що в першу чергу забирали поранених і сім’ї з дітками.
"Ми не забирали лише жінок з дітьми, ми забирали сім’ї з чоловіками. По-перше, якщо ти забираєш жінку з дитиною, а чоловіка залишаєш там, то жінка з дитиною попадає у ще більший стрес. По-друге, якщо забрати з бомбосховища всіх жінок з дітьми, це означає, що чоловіки залишаються на вірну смерть. Будь-який російський солдат, який побачить одних чоловіків або якщо там чоловіків буде хоч на одного більше ніж жінок – вони підірвуть всіх. Або розстріляють. Вони не вірять, що це мирні жителі... Тому у нас було таке правило – ми забирали сім’ї з дітками і ми забирали поранених", – пояснює Наталя.
- Хабарі для окупантів
Окрім загальних правил – зменшити швидкість, опустити тоновані вікна, включити аварійку та світло у салоні (у темну частину доби) – є ще кілька правил, яких потрібно дотримуватись, коли проходиш блокпост окупантів. Від цього залежить життя.
Водій має мати для окупантів невеликі хабарі: цигарки, дрібні гроші.
"Це жахливо, але це так – водій має пригощати окупанта. Цигарками, наприклад. У нас всі водії мали брати з собою цигарки, навіть якщо вони не курили. Відкриту пачку і давати 2-3 цигарки на блокпосту. У водіїв мали бути дрібні гроші – 100-200 гривень, тому що вони часто просили гроші. У них було таке питання: "Будем відкривати всі ящики, чи 200 гривен". Звичайно, 200 гривень, тому що зараз почне відкривати ящики, почне забирати харчування, яке потрібно привезти в Маріуполь. Маріуполю 200 гривень погоди не зроблять, гроші там вже ціни не мають, а їжа – зробить", – розповідає Наталя.
- Не сперечатись. Не суперечити. Не робити зауважень
Усі чоловіки мають розуміти, що їх будуть роздягати, і мають з тим не сперечатися.
"Тобто, коли кажуть "Роздягаємось" – роздягаємось. Роздягаються вони повністю, шукають татуювання, сліди від автоматів, броніків, поранень", – каже Наталя.
Непотрібно противитись обшукам. Не сперечатись. Не суперечити. Не робити зауважень. Наталя каже, що всі такі перевірки дуже нагадують нахабний шмон.
"Якщо це їде легкова машина з дитинкою, жінок в машині більше ніж чоловіків – легше проїхати. Якщо це мікроавтобус, то на кожному з 36 блокпостів можуть перевіряти. У них була така улюблена фраза – вони на кожному блокпості казали: "Ми вас еще мало посмотрели, дальше вас посмотрят больше"", – каже вона.
- Мати запас води і обов’язково – пального
"Вони забирали часто звичайну питну воду. Частіше води вони забирали лише пальне. Його дуже гарно маскували – наливали в пластмасові пляшки від олії, закривали, між їжею ховали, між памперсами ховали. З собою потрібно брати пальне, тому що там немає заправок. Тобто, тобі потрібно стільки пального, щоб виїхати в Маріуполь, забрати людей і повернутися назад", – каже волонтерка.
3020
