Наприкінці березня у соціальних мережах українських користувачів ширилися негативні відгуки і критика щодо діяльності і позиції Міжнародного комітету Червоного Хреста у російсько-українській війні.
Зокрема, організація не висловлювала чіткої підтримки України, бюрократичні процедури затримували допомогу, Червоний Хрест підтримував евакуацію українців через росію. Президент руху Пітер Мауер взагалі поїхав до Москви тиснути руку міністру закордонних справ країни-окупанта лаврову.
Журналістка Евакуація.City провела один день з Товариством Червоного Хреста у Чернівецькій області, поспілкувалася з його працівниками та побачила, яку допомогу надає організація вимушеним переселенцям на Буковині.
Як працює Червоний Хрест на Буковині та яку допомогу можна отримати
З керівницею Червоного Хреста у Чернівецькій області Мирославою Островецькою зустрілися на одній з міських заправок о 9 ранку. У Вижницькій громаді організація разом з делегатами Данського Червоного Хреста запланували видачу гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям. Їх у громаді понад 2 200. Дорогою з Чернівців до Вижниці ставлю Мирославі питання з соцмереж згадані вище.
Мирослава Островецька, керівниця буковинського Червоного Хреста
"Ми знаємо про критику діяльності нашої організації в Україні та області. Але зрозумійте, її місією є захист життя людини, полегшення людських страждань, насамперед під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій. Для того, аби ефективно виконувати свою роботу мусимо дотримуватися нейтралітету. Звісно, як українку мене болить серце за те, що відбувається, але ми працюємо з постраждалими від дій росії вже 8 років. Щоб донори і далі надавали допомогу Україні потрібно написати проєкт, деталізувати потреби, а потім за кожну витрачену гривню – прозвітувати", – пояснює Мирослава.
За її словами, те, що українцям здається бюрократією, насправді є чіткою звітністю.
"Саме тому ми проводимо опитування і збираємо персональні дані людей при видачі допомоги. У будь-який момент служба аудиту може зателефонувати людині, якій надали підтримку, і запитати чи справді вона її отримала. Тому нейтралітет, детальне вивчення потреб, що здається бюрократією і чітка підзвітність – основа роботи з постраждалими", – каже Мирослава Островецька.
*Загалом у Міжнародний рух Червоного Хреста входять окремі юридичні одиниці, такі як: МКЧХ, Міжнародна Федерація Червоного Хреста та Червоного Півмісяця та 192 національних товариства.
Зараз у Чернівецькій області одночасно працює три організації Міжнародного руху Червоного Хреста:
- Чернівецьке обласне товариство,
- Данський Червоний Хрест (ДЧХ),
- Турецький Червоний Півмісяць (ТЧП).
Завдяки спільній роботі з 24 лютого вже близько 390 000 людей по всій Україні отримали допомогу, 30 000 людей – у Чернівецькій області. За підтримки ДЧХ в області було відкрито логістичний хаб, до якого надходить гуманітарна допомога з 11 країн світу, сортується та потім надсилається по країні. Крім того, організація надає психосоціальну підтримку дорослим і дітям, проводить тренінги й майстер-класи. Аби отримати допомогу потрібно написати Червоному Хресту та описати потреби: [email protected].
Поки Мирослава розповідала про діяльність організації, ми прибули на місце видачі гуманітарної допомоги. Перед Вижницькою міською радою черга з людей, які потребують допомоги.
До нас підходить дівчина у вбранні Червоного Хреста. Запитую її, як потрапила в організацію.
Альона Родіонова, працює у Червоному Хресті
Альона Радіонова родом з Маріуполя. Приїхала у Чернівці працювати в Червоному Хресті. В організації – з 2020 року, спочатку волонтерила, а зараз входить у склад команди. До повномасштабного вторгнення росії працювала у Слов’янську.
"Специфіка змінилася, оскільки раніше ситуація не була такою гострою. Там ми більше працювали над зниженням ризиків надзвичайних ситуацій, навчали як підготуватися, сформувати тривожні валізи, як працює система оповіщення. У Чернівецькій області вчимо реагуванню. Буває працюємо до 12 ночі, коли потрібно зустрічати евакуаційні потяги. Але це наша робота", – розповідає Альона.
Розпочинається видача гуманітарної допомоги. Це продуктові набори для родини на місяць та антисептик. Їх отримали близько 700 родин.
Переселенці Вижниці
Підходжу до вимушених переселенців та розпитую: звідки і коли приїхали, як живуть на новому місці.
Олена приїхала з чоловіком у Вижницю з Херсону на початку квітня:
"У нас окупація, тому ми дуже важко виїжджали. Багато блокпостів, було дуже страшно. Їхали через росію, їхні блокпости. Вони там поводилися, скажімо так, не дуже чемно, тому аж тут спала психологічна напруга", – розповідає жінка.
Живуть у Вижниці в знайомих в приватному секторі – безкоштовно, стараються допомагати з живністю, пораються на городі. У Херсоні у родини була дача, тому звикли до такої роботи.
Олена, евакуювалась з Херсона
"Я шукаю позитиву в усьому: цвітінні дерев, квіточках, пташках. Але все одно душа болить. Там у мене рідня залишилась. Розповідають, що обстрілюють місто на околицях. Їх підтопило, боялися, що спустять Каховську ГЕС, але зараз ніби нормалізувалося. По місту – блокпости, російські товари, встановлюють свою владу. Людей з 3 години дня вже немає на вулицях", – ділиться жінка новинами з дому.
Подружжя вже знайшли роботу, волонтерять. Повернутися в Херсон не можуть, тож наразі залишатимусь у Вижниці.
Ірина, евакуювалась з Мотижина
Ірина приїхали у Вижницьку громаду з села Мотижин (Київська область) 26 лютого.
"Мій чоловік евакуював усю сім’ю сюди і пішов служити в ЗСУ, зараз на передовій. Часом дзвонить, каже, що все нормально. Я тут з свекрухою, 4-ох річною дочкою, прабабусею і з нами ще друзі. Живемо разом у будинку. Нас прихистили місцеві", – каже Ірина.
Роботу поки жінка не шукає, доглядає за дитиною. Свекруха допомагає в церкві готувати їжу для переселенців. Ірина розповідає, що їх будинок у Мотижині вцілів, від сусідніх будинків не залишилося нічого. Сусід розповів, що росіяни їхали танком, розвернулися, винесли ворота, зайшли в дім і повиносили все, що було. Брали навіть білизну. Хто не виїхав, заходили, забирали: чоловіків в комендатуру, а жінок гвалтували. Йти в магазин по хліб, воду чи за гуманітарною допомогою було небезпечно, російські солдати просто розстрілювали мирних жителів.
"Знайомий був у Димері в окупації. Приблизно на 20 день написав моєму чоловікові, що немає ні світла, ні води. Вибирався лісовими стежками, інакше було неможливо", – розповідає жінка.
Ірина поки залишається в Україні. Організували з дружинами військовослужбовців спільноту підтримки. Хоче шукати роботу онлайн. У Вижниці стала на облік у Центрі зайнятості.
Василь, евакуювався з міста Пологи
Василь разом з дружиною та онуками переїхав у село Замостя з міста Пологи Запорізької області 9 березня. Їхнє житло вціліло, однак окупанти все розкрадають.
"3 березня нас окупували росіяни, почалися обстріли і ми все покинули. Залишив машину. Хлопці розказували, що вони (окупаційні війська, – ред.) декілька днів мучилися, так і не завели, тому покинули. Вони все вивозять у сусідів: меблі, техніку, грабують масово. У нас старі меблі і техніка, лазили по хаті, видивлялися, але нічого не взяли", – розповідає чоловік.
За словами Василя, у Пологах залишається досі багато людей. Люди не хочуть покидати те, що все життя наживали. У Замості чоловіку і його дружині надали житло безкоштовно. Допомагає сільська рада. Нещодавно від Червоного Хреста отримали засоби гігієни.
Після обіду повертаємося у Чернівці та продовжуємо обговорювати з керівницею Червоного Хреста у Чернівецькій області Мирославою Островецькою діяльність організації. Мирослава стверджує, що крім гуманітарної допомоги, Міжнародний рух Червоного Хреста у співпраці з Мінсоцполітики запровадили додаткові програми соціальних виплат.
Зокрема внутрішньо переміщеним особам, які подали заявку на отримання допомоги через платформу "єДопомога" дадуть одноразову грошову виплату у розмірі 2 500 тисяч грн для однієї людини. Крім того, власникам житла, які прихистили у себе евакуйованих, повернуть гроші за комунальні послуги (450 грн за людину).
Медичний центр Червоного Хреста у Берегометі
Проїжджаємо смт. Берегомет.
"Ось тут, до речі, розташований наш Центр Червоного Хреста для медико-соціальної підтримки та реабілітації. У ньому перебувають одинокі люди похилого віку, переселенці, у тому числі люди з інвалідністю", – каже Мирослава.
Прошу зупинитися. Заходимо до закладу. Нас зустрічає його директор Дмитро Боднарюк.
Дмитро Боднарюк, директор Центру Червоного Хреста для медико-соціальної підтримки та реабілітації
Дмитро Боднарюк керує Центром останні 2 роки. Тут надають послуги людям, які не можуть за себе заплатити. Фокусуються на підтримуючій медицині, що не потребує медикаментозної чи іншої допомоги після важких хвороб: зокрема, інсультів, інфарктів. Надають послуги з реабілітації соціально вразливим верствам населення.
"Ми не контрактовані з НСЗУ (Національна служба здоров'я України, яка виділяє гроші на лікування за принципом "гроші за пацієнтом" – ред.), але маємо на меті це зробити. Хочемо надавати більше реабілітаційних послуг, у тому числі військовим, але для цього потрібне дороге обладнання. Частково щось отримуємо через гуманітарну допомогу та цього недостатньо", – бідкається Дмитро.
У закладі перебуває 28 хворих, з них – 11 переселенці. Це люди соціально незахищені, похилого віку, з інвалідністю. Центр забезпечує невідкладну допомогу, триразове харчування. На харчування йде мінімум 600 грн вдень на особу.
"У нас ще є близько 10 вільних місць. В екстреному випадку можемо розмістити ненадовго 38 людей. Найбільше зараз потребуємо продуктів харчування. Також хочемо зробити ремонт приміщень, встановити холодильники, мікрохвильовки, телевізори у кожну палату. Хочеться покращити умови перебування пацієнтів. До початку військових дій у нас були кімнати відпочинку, але зараз їх переобладнали під палати. Ми хотіли зробити читальню, закупити більше книг, шахи, шашки, але війна внесла свої корективи", – розповідає директор центру.
Дмитро пропонує поговорити з пацієнтами.
Оксана, евакуювалась з Києва
Оксана з матір'ю приїхали у Берегомет з Києва у середині березня. Коли почалася війна, якийсь час жили в метро на "Теремках". Було складно, постійні обстріли, тривоги, кілометрові черги за усім.
У закладі їх прийняли навіть з котом. Він втратив господарів, а Оксана з мамою його підібрали. Жінка каже, що тут є всі умови: можна помитися, триразове харчування. Персонал дуже уважний. Поки повертатися в Київ не готові. Пережили величезний стрес.
Олександр, евакуювався з Іванковичів
15 березня Олександр з донькою та онуком приїхали у Вижницьку громаду з села Іванковичі, Обухівського району.
"Наші збивали ракети і окремі фрагменти падали просто на будинки. Ми бігали ховатися у підвал. Але довго це не могло тривати. Приїхали сюди. Тут значно спокійніше. Нам все подобається, містечко прекрасне та хочемо додому", – каже чоловік.
Денис, евакуювався з Харкова
Денис з дружиною і дитиною приїхали в Берегомет з Харкова 6 березня. До війни проживали у районі північної Салтівки. У них більше немає дому: будинок на 10 під'їздів увесь згорів.
"У нас обстріли почалися відразу. Перші дні ми сиділи в підвалі. Виїжджали з міста якраз, коли була сильна тиснява у потягах. Словами не передати, що пережили. Спочатку поїхали до Львова, а потім сюди. Зараз не працюю, потрібен потужний комп’ютер, все залишилося дома", – каже чоловік.
Родина планує повертатися у Харків, незважаючи на те, що їм немає де жити.
3020
