Володимир часто носить одяг з українською символікою, бере участь у мітингах на підтримку України та вдосконалює знання рідної мови. І вплинула на його рішення не війна. Він змалечку не відчував себе німцем, хоча живе за кордоном майже із народження, 27 років.

Про життя в Німеччині з любов’ю до України, про допомогу Батьківщині у часи війни та різницю між німцями та українцями редакції Евакуація.City розповів Володимир Клейдман.

Тіло – в Німеччині, душа – в Україні

"Рідні інколи жартують: як з хлопчика, що має єврейське коріння та зростав у Німеччині, виріс патріот України", – каже Володимир.

Володимир КлейдманШкільні роки ВолодимираФото: Особистий архів Володимира Клейдмана

Він з посмішкою пригадує своє дитинство. Його родина переїхала у німецьке містечко Вюрцбург, коли Володимиру був рік. Без знання мови, не маючи нічого, родина Клейдманів влаштовувала своє життя з нуля у чужій для них країні.

"Спочатку моя сім'я дуже сумувала за Україною, ми часто їздили в Умань до родичів. Думаю, саме тому зараз моя родина може добре зрозуміти всіх переселенців, які опинилися у Німеччині. Так, ми опинилися тут за інших обставин, але інтеграція у суспільство була схожою", – каже чоловік.

Володимир виховувався у німецькому садочку, навчався у школі, а зараз – в університеті. З дискримінацією у своєму житті не зіштовхувався, проте, каже, ніколи не відчував себе німцем.

"Зі всією повагою ставлюсь до Німеччини, вона дуже багато дала мені, моїй родині, але я себе ніколи не відчував німцем і ніколи не почуватимуся ним, бо дуже відрізняється культура та менталітет. Я завжди відчував себе українцем: у голові, у душі, у серці".

Володимир КлейдманВолодимир Клейдман з мамоюФото: Особистий архів Володимира Клейдмана

Спеціального патріотичного виховання у родині Володимира не було. Сім’я говорила переважно російською мовою та вчила німецьку.

"Це той приклад, коли на відстані, незалежно живеш ти в Україні чи ні, ти любиш свою країну, свою націю. Батьки ніколи не прищеплювали любов до Батьківщини, але завжди українська культура була у нас вдома. Ми дивилися українське телебачення, спілкувалися з нашими родичами та друзями звідти. Готували українські страви: борщ, вареники", – згадує Володимир.

Щороку родина Володимира приїжджала в Україну у гості. Каже, з дитинства закохався у Київ, тому, як подорослішав, щоразу туди повертався, вже без батьків.

"Місто моєї душі. Коли я приїжджав в Україну, то відчував себе комфортніше, ніж у Німеччині, бо розумів, що я один із українців".

Володимир КлейдманВолодимир у КиєвіФото: Особистий архів Володимира Клейдмана

У 2019 році Володимир прилітав в Україну чотири рази. Каже, ніби відчував, що незабаром можливості побачити друзів та рідних в нього не буде. Понад усе чоловіка приваблювала свобода, яку він відчував на Батьківщині.

"Я завжди помічав, що люди в Україні більш щасливі, душевні, життєрадісні. У Німеччині люди холодніші й закриті. Наприклад, мої батьки працюють на одному місці вже понад 20 років, за цей час їх колектив не змінювався. Німці не люблять змін. Вони можуть не помітити, що ти пішов у відпустку, бо живуть у своєму світі".

Повномасштабна війна: про непорозуміння, біль та розпач

Шок та розгубленість – перші емоції, які відчув Володимир 24 лютого 2022 року, коли почалась повномасштабна війна в Україні. Він дізнався про це не з новин, як більшість німців, а від очевидців – своїх родичів та друзів з Батьківщини. Чоловік зізнається, тоді вперше злякався за життя близьких людей.

"У перші дні я телефон не випускав з рук: писав про війну всюди у соцмережах. Я не та людина, яка сиділа б осторонь. Мені було важливо допомогти українцям. Я відправляв в Україну гуманітарну допомогу, донатив, ми з родиною переказували гроші на допомогу ЗСУ і продовжуємо це робити".

У березні 2022 року, згадує чоловік, знайома попросила його провести мітинг на підтримку України німецькою мовою. Активістам вдалося привернути увагу місцевих до війни, жителі Вюрцбурга підходили дізнаватися подробиці у мітингувальників. Там чоловік познайомився з Василем Аровичем та долучився до команди ініціативи "Würzburg - Ukrainische Initiative".

"Я в ініціативі виконую роль німецького ведучого, я відповідальний за текст німецькою мовою. Ми пишемо сценарії, робимо реклами, плакати, анонси, виходимо до міста, робимо марші, демонстрації. Німці не повинні забувати, що у нас триває війна, вони повинні розуміти, що Україна бореться за свободу та справедливість".

Володимир КлейдманВолодимир ведучий на мітингах на підтримку УкраїниФото: Особистий архів Володимира Клейдмана

Володимир каже: німці в його оточенні називають усіх українців героями.

"Я чув коментарі деяких німців, які казали, що якби на них напали, то вони навряд чи змогли б так захищатися і боролися б так, як українці. Казали, що вони не мають такого патріотизму, як українці. Звичайно, ніхто не знає, як було б насправді, але це доводить, що люди бачать, наскільки Україна сильна, наскільки нас багато хто недооцінював".

Україну порівнюють з росією

Зіштовхувався Володимир і з непорозумінням. Каже, на початку фрази деяких німців щодо війни в Україні його обурювали.

"Деякі знайомі з університету не вірили, що Україна витримає. На мою думку, у німців був цей міф, що великій територіально росії ніхто не зможе протистояти. Тепер ті, хто говорив мені це – просять вибачення. А я завжди знав, що українці просто так не здаються".

Можливо, каже чоловік, думка деяких німців пов’язана зі знанням історії.

"Зі свого шкільного навчання пам’ятаю, що не зовсім правильно викладали історію, а саме тему Другої світової війни. Вчителі не говорили "радянський союз", а часто використали слово "росія". Якось я не витримав та сказав вчителю, що не варто всі 15 республік називати росією. Мені це було неприємно, бо на той момент я вже точно знав історію Другої світової війни, мені розповідали мої бабуся і дідусь, які пережили цю війну в Україні. Думаю, через цю освіту багато хто не знав особливої ​​різниці між Україною та росією. Нині вже всі мали зрозуміти, що це неоднакові країни та неоднакові люди".

Володимир КлейдманВолодимир Клейдман підтримує Україну під час війниФото: Особистий архів Володимира Клейдмана

У березні 2022 року Німеччина почала блокувати російські телеканали. Про це повідомляла Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення. Володимир каже, пропагандистські канали по телебаченню зараз не трапляються.

"Коли порівнюєш українські та німецькі новини, буває, що показують однакові картинки, але трохи по-іншому описують ситуацію. Українські ЗМІ кажуть про війну детальніше, а німецькі, як на мене, більш поверхнево. Якщо на початку війни у німецьких ЗМІ був нейтралітет, то зараз усі наголошують, що важливо підтримувати Україну. Німці частіше почали писати про те, що це не війна путіна, а війна росії та росіян. Німці перестали виправдовувати російський народ".

Українцям у Німеччині не варто ховатися

Аби українським переселенцям скоріше інтегруватися у німецьке середовище, Володимир радить після приїзду починати вчити мову, щоб розуміти хоча б найнеобхідніше. А також об’єднуватися у спільноти та виходити на мітинги.

"Німеччина досить вільна і толерантна країна, тут права людини на першому місці. Українцям не варто ховатися чи боятися, особливо не боятися говорити рідною мовою. Хоч я і чув від знайомих німців, що деякі переселенці з України некоректно себе поводять: знецінюють допомогу, скаржаться на малу фінансову підтримку, на лікарів, юристів. Мені прикро, але я завжди відстоюю свій народ".

Володимир дуже сподівається, що Україна переможе якнайшвидше і він одразу візьме квиток до Києва, щоб побачитися з близькими для нього людьми, яких востаннє бачив у 2021 році.

"У мене часто питали, скільки я літатиму в Україну, а я відповідав: допоки у мене є час, можливості й бажання – я літатиму. Мені це приносить задоволення, я через це щасливий. Пандемія, війна показали мені, що ніколи нічого не потрібно відкладати на потім. Якщо є можливість, потрібно завжди робити те, що хочеш".