Журналістка Евакуація.City побувала у пабі-прихистку. Співробітник пабу Сергій розповів, як вдається поєднувати роботу з волонтерством, скільки людей зупинялось у пабі та як змінилось життя закладу від початку війни.
Прихисток
"23 лютого ми працювали на повну. Все було добре, поки не настала ніч, – пригадує співробітник бару "Кабанос" Сергій. – Ми усі ще вийшли на роботу 24 лютого, розпродали залишки продукції, зустрілися з постійними відвідувачами та попередили їх, що паб закривається".
Перші дні приміщення закладу пустувало. Сергій пішов волонтером у Гуманітарний штаб, однак там уже було достатньо людей. Згодом допомагав у прихистку "Домівка врятованих тварин".
Зрештою, Сергій із співробітниками – барменом та адміністратором, вирішили відкрити прихисток у пабі. Облаштували місця для відпочинку та сну – принесли дитячі ліжечка та купили дошки, з яких зробили ліжка. Придбали кавомашину, мультиварку, електричну плитку та регулярно закуповували продукти. Сергій приніс з дому усі подушки та ковдри, які зміг знайти.
"Поруч з нашим закладом розташована установа, де цілодобово реєструвались вимушені переселенці. Люди стояли у черзі на вулиці, часто серед ночі. Одна з працівниць адміністрації дізналася, що у нас є прихисток і відправляла людей в паб – випити чаю, поїсти та відігрітися. Часто люди залишались у нас на ночівлю", – розповідає Сергій.
Адміністратор закладу на початку війни їздив на вокзал, запитував, кому потрібен прихисток і привозив у паб. Пріоритет надавали вагітним жінкам, матерям з малими дітьми та літнім людям. Одночасно у пабі "Кабанос" жило майже сорок людей.
Більшість зупинялись лише на ніч – відпочити перед дорогою за кордон, в інші міста заходу України або ж поки не знайдуть іншого житла. Дехто залишався на довгий термін.
"Декілька тижнів тому паб відновив свою роботу – у верхньому залі приймаємо відвідувачів, а у нижньому ще живе десять людей, переважно із Краматорська та Харкова, – каже Сергій. – Нових вимушених переселенців уже не заселяємо. Зрештою, такого потоку людей також вже немає".
Перші тижні від початку російсько-української війни ми чергували у пабі. Сергій брав для себе нічну зміну: "Більшість евакуаційних потягів приїжджали уночі, тож саме в цей час був великий наплив людей. Волонтери, які мали дозвіл пересуватись містом у комендантську годину, привозили з вокзалу людей. Я займався їх розселенням, готував гарячі напої та їжу".
Сергій жартує, що поєднував обов’язки сторожа, кухаря та бармена.
Він вислухав багато історій вимушених переселенців. Особливо йому запам’яталась родина із Маріуполя, яка виїхала з міста на старенькому автомобілі Жигулі.
Хлопець вислухав сотні вражаючих історій
"Чоловік показував мені сліди від куль на машині. Йому чудом вдалось вивезти маму, дружину та дітей. Він дізнався, що через день його будинок розбомбили. Зараз його родина у безпеці в Польщі, а він поїхав до знайомого у Вінницю", – розповідає Сергій.
Спільнота
Зазвичай навколо пабу формується своя спільнота – відвідувачі приводять своїх друзів, які приводять своїх і так далі. На початку війни Сергій написав у соціальних мережах, що "Кабанос" працюватиме як притулок. Багато людей відгукнулись – допомагали з облаштуванням, приходили чергувати разом із Сергієм.
Коли паб відновив свою роботу, у ньому знову з’явилось багато відвідувачів. Усі ставляться із розумінням до того, що в закладі ще живуть вимушені переселенці.
"Спочатку у нижньому залі було 25 місць. Усі були заповнені. Проте, коли звільнили від окупантів території на півночі України, люди із Київської та Житомирської області, які у нас жили, повернулись до своїх домівок", – пояснює Сергій.
У власному помешканні Сергій приймав подружню пару з Києва та їхнього домашнього улюбленця – собаку породи чихуахуа. У пабі також зупинялися люди з домашніми улюбленцями, але таких було не багато. "Одного раз був чоловік із американський стафордшир-тер’єром, довелось робити для нього загородку. Проте у більшості були власники собак невеликих порід", – розповідає Сергій.
Кияни, які зупинились у квартирі Сергія, приїхали власною машиною. Часто допомагали привозити до пабу необхідні речі та продукти. У закладі до війни подавали гарячі та холодні закуски до пива. Відвідувачі приходили сюди переважно за спілкуванням, тому якихось особливих страв не потребували.
"Ми спочатку самі годували наших мешканців. Ми купували продукти на ринку і я готував для сорока людей. Зрозумів, що з мене був би непоганий кухар", – з усмішкою говорить Сергій. З часом постійні мешканці почали самі собі готувати страви на кухні закладу.
"Перші дні я був просто шокований від того, що відбувалось у нашій країні. Читав новини і не вірив. Коли ми через тиждень від початку війни організували прихисток у пабі, почали спілкуватись з людьми та допомагати, стало відчутно легше", – пригадує Сергій.
Триматись під час війни допомагає робота, заняття спортом та волонтерство.
"Коли ми функціонували як прихисток, то сприймав наш заклад не як свою роботу, а як ще одну домівку, – каже Сергій. – Мрію про перемогу, щоб усі були щасливими і здоровими, а головне, щоб усі були вдома".
3025
