Редакція Евакуація.city зібрала 5 історій про маріупольців, що пройшли фільтраційні табори росіян.
Сталін, кадирівці та постійний похорон. Історія перша
В кінці лютого маріупольчанка Ліна Дроботова мала їхати до Харкова – знайомитись з нареченою сина. Війна була просто словом – поняттям за межею її звичайного життя.
Але замість цього жінка впродовж трьох місяців здригалась від бомбардувань у підвалі одного з маріупольських будинків. Мешканці бункера голодували, а останню їжу – жменьку родзинок, розділяли між дітьми, які жили поруч. По воду ходили на сусідню вулицю, проте обстріли часто обривали життя тих, хто наважувався на це.
Ліна з родиною
56-річна Ліна разом з іншими маріупольцями ховала загиблих від обстрілів. На груди усім жертвам російського терору клали паспорти – з надією, що колись рідні хоч так зможуть опізнати своїх мертвих. "Сусідили" місцеві і з боягузливими днрівцями, жорстокими чеченцями та кадирівцями, які хотіли завоювати соцмережу TikTok чи не більше, ніж сам Маріуполь.
9 травня жінка потрапила у фільтраційний табір окупантів. Ліну оточувало повернення до срср – табір ряснів червоними комуністичними прапорами та портретами Сталіна. Як Ліна всупереч всьому пережила допит росіян та витягла себе і маму до безпечної Литви – детальніше у нашому тексті.
Вогні Пентагону та люди, що зникають у підвалах. Історія друга
Ірина та Сергій Горбулі два місяці пробули в блокадному Маріуполі та місяць в двох різних російських фільтраційних таборах.
За цей час вони навчились замовляти зуби днрівцям, варити супи під обстрілами, затиньковувати гроші в гаражній цеглі, набирати воду під артилерійським вогнем і виживати під бомбардуваннями.
Ірина Горбуля з дітьми
Їхні діти навчилися повертатись до своїх іграшок відразу після того, як російська ракета просвистіла у них перед очима. Щоб вибратись з окупованої області, Горбулі потрапили в кілька кіл пекла фільтрації: брудні школи, в які росіяни звозили хворих та літніх людей, щоб кинути там без догляду; сморід, антисанітарію та екскременти на кожному кроці; небезпеку смерті та катувань. Як родина зрештою виїхала до Польщі та чому перетинаючи територію росії українцям треба берегтись сахаліну – в нашому матеріалі.
Мрак в рюкзаку, бабуся в Донецьку, небезпека полону. Історія третя.
Сусіди та знайомі, яких розриває від мін та снарядів перед очима, 18 кілометрів пішки з неходячою бабусею, тиждень життя в сирому будинку без світла й тепла, черги на холоді, 5 годин в помилковому ув’язненні в компанії чужих чоловіків, смерть бабусі, яку "госпіталізували" в окупований Донецьк – неповний перелік усього, що пережила 23-річна маріупольчанка Олеся з родиною, намагаючись вибратись з окупованого міста.
Виходячи з рідного дому востаннє сім’я дівчини проминала трупи українців та окупантів, спалену воєнну техніку, розірваних домашніх тварин. В рюкзаку поруч з необхідним прихистився улюблений хом’як Мрак. Пізніше, на фільтрації, росіяни не зрозуміють, нащо вона забирала з міста тваринку – в голови окупантів не вміщалось, як можна і в таких умовах бути відповідальною, любити і піклуватись.
Сім'я Олесі
Як родина змогла пройти фільтрацію, та чому вона зрештою виглядала як цирк – читайте у цьому тексті.
Брехня на вагу золота, днр на порозі та вагітність на фільтрації. Історія четверта
Звичайна тобі маріупольська сім’я: мама Юлія – інспекторка виправної колонії у декреті, її чоловік – електрик на Азовсталі. Двійко дітей – та ще одне дитя в маминій утробі, про яке жінка ще і сама не здогадувалась. Всі вони потрапили на російську фільтрацію – в приниження, холод, бруд та постійну загрозу смерті.
В Маріуполі родина отримала досвід спілкування з днрівцями та росіянами – п’яні, агресивні та жорстокі окупанти віджимали будинки і виганяли звідти людей під загрозою смерті. Інколи – просто щоб зруйнувати, розбомбити чуже житло.
Родина Юлї
Як брат Юлії пережив катівню росіян, чоловік – постійні допити і роздягання, а сама жінка намагалась захистити своїх дітей – читайте за посиланням.
Немовля, дружина "азовця" та "русскій мір". Історія п’ята.
Анна Зайцева 65 днів провела в бомбосховищі на "Азовсталі" із шестимісячним немовлям. Її чоловік приєднався до "Азову". Анні ж, крім свідомих людей, у тісному бункері довелось сусідити з кількома проросійськими маріупольцями та алкогольнозалежними, які випарювали спирт з антисептиків у сусідній кімнаті.
Анна з чоловіком
Фільтрацію жінка проходила з немовлям на руках, віч-на-віч з катами, які точно знали, чия вона дружина. Маріупольчанка розуміла – всі ці люди ненавидять Україну та "Азов", і не зупиняться ні перед чим. Але все одно не боялась відповідати їм без поваги чи страху – боятись було уже пізно. Чому зрештою Анну врятувала французька мова та де її чоловік зараз – читайте у нашому тексті.
3020
